Станція "Щастя"
"Без спорідненості все ніщо…"
Григорій Сковорода
Уявіть собі, що ви опинилися в поїзді. І пасажири поїзду саме взялися обирати собі місця – "статус". Ви можете докласти зусиль і "встигнете вибрати собі" найзручніший вагон. В цьому вагоні "займете" найзатишніше купе. Далі "заставите" провідника принести і постелити вам свіжу і випрасувану постіль. Потім вам, уже "за статусом", будуть носити "обід" і "чай". Нарешті, коли ви сядете відпочити і глянете у вікно, то зрозумієте, що поїзд їде зовсім не туди: станція "Щастя" в його маршруті не передбачена. І місце, яке ви "зайняли" в поїзді, нічого не вирішує в цьому сенсі.
Ваш успіх виявиться нікчемним. А головне, що ви зрозумієте, подивляючись у вікно, що ця станція навіть і не в іншому напрямку. Станція "Щастя" перед вами "за вікном вагону", там, де старий дід пасе під дощем на довгій мотузці корову. І щоб її досягти, достатньо просто вийти з поїзда.
Коли ви "вийдете з поїзда", то зрозумієте, якими пустими були суперечки між пасажирами щодо "репертуару пісень", "чоловічих і жіночих" купе, "кольору фіранок" на вікнах, "паління" у тамбурі й "національного меню" в ресторані.
Ви позбудетесь ситуативної клаптикової правди, яка є лише шарпаниною, й відчуєте найвищу спорідненість, спорідненість зі Світом.
Це й буде ваш найбільший успіх, це й буде станція "Щастя". Але це не буде "зупинка"!
Та ми їдемо в "хитрому поїзді". В ньому немає стоп-кранів. Тож потрібно чекати поки в "тепловозі" закінчиться "нафта", чи "дощі" розмиють колію, чи "революціонери" підірвуть мости.
Тож, головне, – потім у цей поїзд не сідати!
Хоча, з нього можна вийти, коли він зупиняється, щоб у "вагон-ресторан" "менеджери" могли занести нові "харчі". Але для цього потрібно на ці "харчі" не зважати. А вони такі принадні, а полиці в купе вже нагріті і такі теплі!
Тому, для того, щоб ви менше "дивились у вікно", "провідники" вам у купе ввімкнуть "безкоштовний(?)" Wi-Fi.
Та, часом, трапляється і таке, що в поїзді влаштовують облави на "пасажирів без білетів". Проте, і тоді потяг не зупиняється. Просто, виявлених зайців закривають у "останньому вагоні" і вагон відчіплюють. Згодом він зупиняється. Але з нього ніхто не виходить.
Його пасажири перебувають у постійній гризоті та сварці, яка їх тримає вкупі. Вони весь час з’ясовують, хто ж винен у всіх негараздах?
"Працівники колії" доправляють такий вагон у тупик і залишають його там назавжди. Та й в тупику з нього ніхто не виходить, хоча вікна вже давно вибиті, а двері потрощені вщент. "Цих пасажирів" вже не цікавить чи їдуть вони кудись і чи доїдуть? Чи відстали назавжди? Їх тримає разом "спільна гризота". А буйна фантазія постійно доправляє нові й нові сюжети: "А що було б, якби тоді-то той-то пішов не туди-то?"
Навіть там, серед поля і хащ, серед лісів і боліт, серед диких звірів і співучих птахів вони залишаються "заручниками колії", що вже давно проіржавіла, позаростала бур’яном і нікуди не веде.
Та де б ми не були – в потязі з "безкоштовним" Wi-Fi чи в тупику – нам усім потрібно "вийти з вагона", відійти від "колії", зупинитись і озирнутись. Станція "Щастя" там, де ти! Вона у всебічній і повній спорідненості зі Світом. І саме її потрібно відновити.
"Коли людина зрозуміє, що її втіха – це не накладні вії для кота, а сам кіт, то світ зміниться тієї ж миті", – так говорив вуйко Дезьо.