Найкращі часи для культури
Нещодавно я брав участь у Конгресі "Культура для Східного партнерства". Символічно, що захід проходив у польському Любліні, яке позиціонує себе як "місто діалогу" і "культурна столиця Європи 2016". Тут зібралися більше 400 представників суспільно корисних організацій, митців, культурних менеджерів та небайдужих до мистецтва.
Говорили власне про культуру: про виклики і проблеми, перспективи і переваги, цінності й гроші, про речі глобальні та місцеві.
З усього почутого на майстер-класах і панельних дискусіях та обговореного в кулуарах, зробив кілька головних висновків, якими і хочу поділитися. Добре було б їх почати практикувати українським митцям і культуртреґерам.
Перше. Зараз для митців і культурних менеджерів фінансово прекрасні часи. Особливо в Європі. По всьому континенту є сотні активних фондів і грантових програм, багато з яких підтримують і українські організації, між іншим.
Як жартував один зі спікерів конгресу в Любліні, "Європа розкидається грошима – просто беріть!". Проблема в тому, що протягнути руку і взяти, ми лінуємося. Або боїмося. Або не вміємо, а вчитися не хочемо.
Так чи інакше, потрібно змінювати цей архетип. Змінювати в самих себе – тих, хто займається культурою.
Друге. Суб’єкти культури мають постійно вчитися. Щоденно. Як ніхто інший. Сучасна культура розвивається не менш швидко, ніж сфера ІТ.
Для ефективної роботи в мистецтві потрібно постійно вчитися новим компетенціям, бути в постійно розвитку і готовим до змін, у постійному діалозі з колегами. Недарма один з програмних блоків конгресу в Любліні був присвячений неформальній освіті для суб’єктів культури.
Третє. Культура має перестати жити окремо, відірвано від інших галузей. Не можна успішно займатися культурним менеджментом, не цікавлячись як функціонує економіка, бізнес, політика, шоу-бізнес в кінці-кінців. Та головне – ефективний культурний менеджмент не можливий без тісної співпраці з організаціями і людьми із фінансової сфери, політики, сфери послуг і т.д.
Культуртреґер не обов’язково повинен знати особливості функціонування фінансово-банківської системи або ідеально володіти усіма інструментами маркетингу. Та успішний культурний продукт можливий лише за умови залучення знань і досвіду спеціалістів з інших сфер. І коли інші галузі не цікавляться культурою, то культура має зробити перший крок і зацікавити їх в собі – "якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори".
Четверте. "Перестаньте грати роль бідних і неповноцінних!", – цю тезу кілька разів під час конгресу повторював Жан-П’єр Деру з Асоціації Марселя Хіктера (Бельгія).
Це суттєва проблема культурного середовища не лише України, а як виявилось, і Європи. Великі сили ми витрачаємо на образи на суспільство, яке втратило мораль і не читає книжок; на стогін, що цивілізація в занепаді; на ігнорування з боку держави; на бізнес, який не дає гроші; врешті-решт, на мас-медіа, які не показують в прямому ефірі концерти органної музики. Інколи складається враження, що весь культурний процес – це стогін і плач.
Суть меседжа Жан-П’єра в тому, що у промоутерів культури насправді є ЩО запропонувати аудиторії, бізнесу, ЗМІ. Варто сфокусуватися на речах більш позитивних і конструктивних – шукати ефективні моделі роботи з урядами і корпораціями, з глядачами і журналістами. У першу чергу, варто звернути увагу на дотичні сфери життя, вчитися в них, шукати точки дотику.
П’яте. Синергія ресурсів, організацій, митців. Культура унікальна ще й тим, що тут конкуренція зовсім інакша. Усі суб’єкти культури є скоріше партнерами, ніж конкурентами.
Відтак, об’єднання сил і ресурсів, координація своїх дій, злагоджена і систематична робота – усе це необхідні умови для розвитку і культури в цілому, і кожного окремо.
P.S. Усі ці висновки насправді очевидні й лежать на поверхні. Не бачу причин не почати їх практикувати в Україні.