Про оперу та її привид

Якось один знайомий сказав, що будівля оперного театру має бути така, як у Відні. Класична, монументальна, історична, з вензелями й атлантами. Зізнатися чесно, я також дотримувалася цієї думки – доки мені не довелося побувати в будівлі опери й філармонії в місті Білосток у Польщі.

Про оперу+3D

Опера в Білостоку, що її запроектовано архітектором Мареком Будзинським, який, до речі, спроектував бібліотеку Варшавського університету, – дуже модерна й багатопрофільна. Вартість її будівництва склала 100 мільйонів доларів США. Потрапляючи до неї, відчувається любов і продуманість, з якою її було створено.

Не дарма вона ще зветься Європейським центром культури.

Тут є велика й мала зала, просторі приміщення для проведення виставок, зелена тераса на даху, а також амфітеатр, де влітку проводяться книжкові ярмарки, різноманітні перфоманси й жанрові покази кіно, у тому числі для дорослих.

Протягом всього року тут відбувається величезна кількість подій: і виставки, і концерти, опери та оперети, а також музичні вистави й виставки. Головна зала налічує 770 посадкових місць, і за весь час існування опери пустих місць під час програми не було.

Фрагмент фасаду. Тут і далі - фото автора

У виставах беруть участь як запрошені артисти, так і свої.

При Білостоцькому центрі культури діє власна дитяча студія балету й фонд, який допомагає талановитим дітям. Фонд не тільки надає стипендії для їхнього навчання, а ще й дарує музичні інструменти. Таким чином поляки підтримують обдарованих дітей, а також виховують майбутніх зірок для власних вистав.

Окрім танцювальних студій, Білостоцька опера має власний хор під керівництвом диригента й хориста Віолетти Бієлецької.

Тобто, можна сміливо сказати, що цей культурний осередок може робити чудові постановки як власними силами, так і за участі міжнародних зірок і колективів.

Головну залу театру, яка складається з партеру та двох балконів, виконано в червоно-зелених кольорах. Стеля й верхні частини стін – чорні, прикрашені нішами із чорними фігурами.

Стільці зали також не зовсім класичні. Вони більше схожі на напівдіжки: круглі та червоно-зелені. Утім, вони дуже комфортабельні, у них почуваєшся доволі комфортно. Навіть, якщо вистава триває три години поспіль.Перила балконів, із зовнішньої сторони, яка "дивиться" на сцену, оздоблені зеленим нотним станом та нотами. Тобто, коли на ці нотні лінійки вішається спеціальна освітлювальна техніка, вона не вибивається з екстер'єру, а навпаки, виглядає доволі природно.

Декорації до постановок привезено з Риму та Варшави.

Сцена. Декорації до вистави "Привид опери"

Вартість квитків тут варіюється від 55 до 120 злотих, 165-350 гривень.

Про директора

Окремого абзацу, безсумнівно, заслуговує директор будівлі. Роберто Сколмовоскі 25 років пропрацював оперним режисером, був арт-директором опери у Вроцлаві. На його рахунку 100 вистав.

Він надзвичайно швидкий і емоційний, незважаючи на свою доволі огрядну статуру. Він заворожує з перших хвилин спілкування й захоплює неприхованою любов'ю до своєї справи.

Він не соромиться розповідати про шалені суми, що їх сплачено за декорації, інструменти, права й артистів. Він однозначно дихає "своєю" оперою й не боїться покарання за неймовірні кошти, які він витратив. І слухаючи його, розумієш, що він усе зробив правильно. Що йому за це, звичайно ж, нічого не буде.

Роберто Сколмовоскі

Він займає собою весь простір і розповідає настільки натхненно, що "прокидаєшся" тоді, коли його прес-агент роздає запрошення на виставу.

Такий він цей чоловік – директор театру, – із нехарактерним для Польщі іменем і прізвищем.

Однозначно, після розмови з ним складається відчуття, що він батько цього культурного осередку, що він стоїть горою за нього. Без персони Роберто Сколмовскі Білостоцька опера вже якось і не уявляється.

За його словами, це не опера, не філармонія, не центр культури й не центр освіти, і не кіно.

Це – усе разом.

Він емоційно розповідає, що дуже важливо мати гарний репертуар та заохочувати глядачів. Зокрема, орієнтуючись на іноземного глядача, Сколмовскі запропонував неординарну програму – коли купуючи білет до Білостоцької опери, глядач отримував безкоштовно шенгенську візу до Польщі.

Утім, через складнощі в отриманні візи та велику кількість невирішених питань із консулом, проект довелося відкласти до січня наступного року. Між тим, директор культурного осередку впевнений, що його вдасться реалізувати.

Він також розповів про свої плани створити постановку "Чарівної флейти" у вигляді першої мультимедійної вистави. "У нас є необхідна телевізійна техніка, технічна база та декорації 3D. Буде дві сцени, на одній із них вистави проходитимуть з окулярами 3D", – розповідає чоловік.

"Однозначно, це найсучасніший театр у цій частині Європі", – зазначає директор.

Про книги

Величезні надії Сколомовскі також покладає й на проведення в літньому амфітеатрі книжкового фестивалю. "У квітні буде фестиваль. Я мав розмову з консулом у Львові, щоб мали можливість приїхати книговидавці з України. Я б дуже хотів, аби цей книжковий фестиваль став першим кроком у створенні фестивалю музичного, щоб до нас приїздили артисти з усього світу, у тому числі з України", – каже він.

Про привида

Натхненний розмовою про оперу, директор торкнувся й унікальної прем'єри, яка якраз проходила в театрі – "Привид опери".

"7 років тому у Варшаві показували п'єсу "Привид опери". Я купив декорації, права, усе! Я сплатив за неї і її реалізацію 1 мільйон доларів, а з кінця травня 2013-го року, уже заробив 800 тисяч доларів, хоча в цьому місті мешкає лише 300 тисяч осіб", – розповідає Сколмовскі.

Сказати, що постановка на дві дії, тривалістю три години й польською мовою, якої ми, до речі, не розуміли, уразила – це не сказати нічого!

Чудові декорації, костюми, хореографія, спецефекти, спів і звучання музики не відпускали ані на хвилину. Просидівши три години, ми залишали залу з відчуттям "голоду".

Коли грав симфонічний оркестр, складалося враження, що лунає фонограма: настільки цілісним, єдиним і гармонійним був звук з оркестрової ями.

Голоси артистів, підсилені крихітними мікрофонами, звучали дуже чисто, органічно, без жодних зайвих звуків, фальші. А голос головної героїні – тендітної Крістін, – не відпускав взагалі. Складалося враження, що саме так має співати янгол.

Кінець першого акту, коли привид розлютився й вирішив помститися коханій артистці, закінчився падінням величезної люстри. І хоча вона трималася на сталевих тросах, які не дозволили їй упасти на голови глядачів, усі без перебільшення, "ахнули", коли вона з вогняними пострілами й іскрами почала падати вниз.

Протягом усієї вистави ми милувалися декораціями й костюмами артистів. А сам привид, то зникав, то з'являвся в несподіваних місцях. Для нас так і залишилося загадкою, як постановникам удалося переконати публіку повірити у фантома...

Що ще сказати?

Будівля, яка вночі переливається неоновими кольоровими вогнями, а всередині має білосніжний інтер'єр, прикрашений скляними панелями, та червоно-зелену залу, а також смачнючій капучино, – перевернула уявлення про те, яким має бути будівля опери.

Саме тут ти розумієш, що насправді неважливо, чи її побудували в стилі неоренесанс, чи модерн.

Важливо, які люди працюють у ній, з яким талантом і завзяттям беруться за свою справу.

P.S. Вони не соромляться витрачати купу державних грошей на, наприклад, страшенно дорогі барокові інструменти, замість набивати ними власні кишені. Хоча й потім хвилюються, що на це їм скажуть представники влади.

Утім, бажання зробити свою оперу найкращою – вища мета, для реалізації якої, нехай навіть сварять...