Європи немає

Останнім часом мене найбільше люблять запитувати про Європу. Запитують, річ ясна, здебільшого на теренах Європи. На питаннях-відповідях після читань в рамках міжнародного поетичного фестивалю в Дрездені я завалилася одразу ж в розмові про Європу – про те, що вона для нас і чи хочемо ми туди.

Намагалася пояснити привітним і уважним слухачам про те, що в нас є слова євроремонт, євровікна, єврошини та єврошпалери та сталі словосполучення "європейський сервіс" та "європейська якість"; про те, що вони значать і чому виникли.

Перекладач з української на німецьку коригував мій спіч як міг, іноді мені вдавалося зловити ці корекції в малознайомій мові, я звертала його увагу на те, що сказати хотіла не зовсім це і він починав спочатку, було незручно й іноді смішно – мені, а також перекладачу з сербської та македонської в залі й його підопічній з Македонії. Бо вона й собі по-своєму добре знає, що Європа для Македонії – це в першу чергу шоколадна фабрика в Скоп’є, а вже потім все інше.

Іншими словами, на наступній зустрічі із читачами в Кракові я віджартувалася, коли мене спитали, що значить для героїні останнього мого роману кордон, котрий вона перетинає, і Європа, теренами котрої вона мандрує (теренами котрої її безнадійно микає життя, будьмо відверті).

Кордону немає, сказала я. Європи немає. Різниці немає. Є один великий прекрасний світ. А, - сказав модератор. Він був розчарований.

Відповідник раю, де все краще, більше, легше, простіше, красивіше, порядніше і більш правильно, аніж тут-і-зараз, присутній в кожному соціумі і в кожній культурі. Носіїв культури і представників соціуму в даний конкретний момент в цьому місці нема, але вони неодмінно там опиняться, якщо всі будуть чемні, порядні, або наполегливі, або достатньо войовничі й сміливі, або просто хтось дасть свій вищій дозвіл на те, аби все сталося як слід.

Старі люди в нас часто посилаються на Радянський час, а дуже старі й на заході країни – на магічне "за Польщі", котре означає, правда, частіше часи влади Австро-Угорської імперії, колись, кажуть, так само говорили – добре було "до війни", "до Союзу", "за царя". Є спрощена версія – "от в наші часи", котра може означати практично все, що завгодно. Є такі ж територіальні єдності – "от там, де я виріс", "от в Києві", "а коли ми працювали в Америці".

Невловима духовно і територіально, Європа посідає своє впевнене місце серед цих неоднозначних в часі й просторі місць, де все гаразд й куди гіпотетично ще можливо дістатися/повернутися (оскільки в свою молодість, від якої їм насправді було щемко і добре, старі люди не повернуться й знають про це, то їм простіше підмінити поняття і хотіти повернутися в Радянський Союз).

Ніхто ніколи не деталізує, що означає "Європа" в кожному окремому випадку. Наприклад, коли письменникові неочікувано платять гонорар за виступ, хтось обов’язково говорить – це так по-європейськи. З одного боку, в нас і правда так не заведено, з іншого – навряд чи в цей момент мається на увазі та Європа, в яку можна заїхати, рушивши одного сонячного дня з Салонік квадрациклом на Південь.

Коли в готелі "чисто як в Європі", навряд чи говорять про Європу, в якій є малі міста Португалії. Коли йдеться про якийсь ярмарок кар’єр, котрий покликаний вибудувати європейську систему працевлаштування, точно не Париж означає Європу – там можна безуспішно працевлаштовуватися роками, змінюючи одне безоплатне й безрезультатне стажування на інше. Й ще тисяча подібних прикладів.

На більш офіційному, міжнародному рівні, Європа, якщо глянути відсторонено, така ж абстрактна. Європа хоче, вимагає, потребує, пропонує, контролює. Європу означають імена і постаті, іноді адекватні, часом, такі ж пришиблені як і наші постаті домашні, котрі в свою чергу теж безнадійно перемішані з адекватними, що остаточно не дає змоги розрізнити, де одне а де інше, але мова не про це.

Мова про Європу, ілюзійно досяжну мету, шлях розв’язання, пурпурову, виплекану вавку в нас в голові. Про Європу, котрої для нас немає, поки толком немає нас – з власними умовами і розуміннями, з бодай якоюсь рівновагою всередині ламаного кордону, бодай же з найпринциповіших питань.

Ми живі й натхненні – тому, можливо, в нас все так складно. Європа поки що для нас уявна, несправжня. Для нас є місце на географічній мапі Європи, яке ми вже займаємо, хочемо цього чи ні; для нас є місце в стрьомному, але переважно життєстійкому поєднанні країн - в Європі політичній, вона в певному сенсі потребує нас.

А от ми потребуємо уявного раю, якоїсь Європи, котра зовсім поруч і де все добре, і ми от-от туди дістанемося, впокоримося, впишемося, виправимося, впокоїмося в мирі і злагоді – іншими словами, потребуємо Європи, котрої ніколи з нами не станеться. Нездійсненної мети. Одвічної теми рефлексій і мастурбацій. В літературі, мистецтві, любові, бізнесі та політиці, ми, як всі нормальні мрійники, потребуємо нездійсненного, непевного, непридатного до життя і порядкування. І те, чого ми потребуємо, неминуче з нами стається.