Майдани і майданчики

Скажу чесно, події Євромайдану витягнули мене зі стану доволі різкого психологічного ступору, пов’язаного з якимись особистісними речами й відчуттям персональної перспективи. Я знову відчув, як у скронях до болю пульсує кров, зовсім поруч пульсує епіцентр грандіозних подій, які невідомо як можуть вивернутися. І ніхто не має "золотої акції впливу" на них, отже, усі ми починаємо відчувати себе акціонерами своєї сучасності. Маємо достатньо приводів подивитися у вічі одне одному і відчути ритм серця того, хто поруч, поки нас не "почули" кожного поодинці у своєму ступорі…

Тепер, коли ще можна ставити три крапки, після трьох днів тотального включення у події я хочу розібратися, що ж відбувається і як мені персонально використати мою не золоту, але справжню акцію.

У революційному повітрі Києва витає мантра "перезавантаження уряду". Звучить обнадійливо. Але яким змістом наповнюють цю фразу ті, хто її озвучує? Спілкуючись із політологами, аналітиками, тим більше з тими, хто стояв на майдані у понеділок, я не почув цієї відповіді. Значить, ми самі маємо її наповнити змістом. Ми, хто належить (чи хоча б прагне належати) до критично-мислячої частини суспільства.

Мушу знову поворушити пам’ять і згадати старт помаранчевої влади. Непрозорість і відсутність критеріїв у кадрових призначеннях. Волюнтаризм і зарозумілість після революційного менеджменту, неспроможність вести діалог. Цієї помилки насамперед слід уникнути тепер. Ознаки того, що так може статися завтра дуже виразні: рубані до хрипоти фрази опозиційних політиків на трибуні й незібраність і роздратування у спілкуванні з журналістами, неготовність працювати з депутатами, які "коливаються"; радикальна риторика вулиці з речівками на кшталт "слава нації – смерть ворогам".

Як свідчать навіть таки трибуни Майдану, як Сашко Положинський, доступ до "штабу спротиву" дуже обмежений і вибірковий. Розмова громадян із політиками не складається. Тим часом майдан починає самоорганізовуватися і структуруватися у майданчики для вирішення конкретних справ: від оборони і життєзабезпечення до питання – що робити далі?

Отже, організація громадянського суспільства. Зокрема культурного, критичного і аналітичного спрямування в такій ситуації. Безумовно, слід чіткіше окреслити свою позицію і шукати канали, аби оперативніше донести її до центрів ухвалення рішень.

Зі свого боку я бачу такий сценарій: перехід від голосової атаки до "мозкових штурмів".

Організація мережі майданчиків для консолідованої роботи з експертами з різних сфер. На майдані стоять в якості простої масовки топ-менеджери інвестиційних і консалтингових компаній, науковці, юристи, культурологи, тощо. Наразі вони працюють масовкою, або розчаровано йдуть до своїх офісів. Але у них є досвід та ідеї, необхідні для проектування нової архітектури ухвалення і виконання рішень в країні і, фактично нової країни, пере заснування якої справді назріло творення смислів. Нам тепер важливо не втратити одне одного.

Для цього і необхідно, залишаючись на великому символічному (і буквальному також) майдані перейти до майданчиків, де можна говорити фаховою мовою рішуче, але без надриву і напрацьовувати порядок денний для майбутнього уряду, включно з проектами його майбутніх рішень.

Результат спільної мозкової роботи має бути трансльований далі найрізноманітнішими каналами, в глиб суспільства і до різноманітних спільнот. І, зрештою, продукт мережевої роботи має бути покладений на стіл тим, хто завтра прийде до високих кабінетів. У іншому разі знову запрацює стара заїжджена матриця.

Ну а політикам, які закликають підніматися "всю країну" варто відійти бодай на кілометр від сцени і побачити те, що відбувається очима людей, які у ці грудневі дні, начебто нічого і не було, поспішають у своїх повсякденних справах. Можливо, з цими людьми варто поспілкуватися, зрозуміти їх. А потім розгорнути мережу інформаційних (чи якщо хочете – агітаційних пунктів), де консультанти і волонтери зможуть їх приєднатися до "загальнонаціонального здвигу". Можливо, тоді ми зможемо написати ці слова без лапок.

Ця робота має ґрунтуватися на принципах і цінностях відкритості, толерантності, поваги до багатоголосся і багатоманіття, креативності. Зрештою, на європейських цінностях, з яких і починався Майдан із префіксом "євро". Зрештою, слід нагадати, що Чарльз Лендрі, який багато писав про креативні міста, зауважив, що "креативність" – це не лише здатність створювати нові зразки, але створювати нові моделі, за якими ці зразки відтворюються.

За інших обставин може виявитися так, що революція призведе до того, що ми знайдемо спільну мову не лише одне з одним, але й з європейськими структурами, які наразі тримають двері відкритими, але не хочуть, щоб у них полетіло каміння.