Народ з міліцією?

58
10 грудня 2013

Те, що вчора до Києва таки дісталися бійці внутрішніх військ, раніше заблоковані у Василькові, відтіснили людей з "дальніх" барикад та встановили свої блокпости довкола Майдану Незалежності, для різних людей означає різне.

Дехто вже в повній жалобі ховає Євромайдан, інші вмикають позитивне мислення та розглядають присутність військових на вулицях як можливість спілкуватися з ними напряму і, як то кажуть, розкладати систему зсередини.

Багатьом остання позиція здається наївною, особливо після жахливих кадрів з побиттями студентів на Майдані та безневинних людей на Банковій, які заполонили Інтернет.

Хай там як, не викликає жодного сумніву, що бійці внутрішніх військ і підрозділу "Беркут", живучи в автобусах вже котрий тиждень, знаходяться в інформаційній блокаді та під постійною зливою дезінформації.

Тому не дивно, що з людьми вони спілкуються охоче. Я на власні очі спостерігала доволі миролюбні діалоги між бійцями дніпропетровського загону "Беркуту" і протестувальниками на Інститутській. Так само бачила, як на Лютеранській біля шеренги бійців внутрішніх військ дядечки з числа мітингувальників розвели справжню політінформацію, жваво обговорюючи, як Захарченко підставляє "своїх" і чи скоро він почне рятуватися втечею.

Хлопці уважно слухали, трохи не з відкритими ротами.

Коли довкола Майдану з’явилися військові, від багатьох прозвучала думка, що головна мета цих блокпостів – перешкоджати матеріальному забезпеченню протесту: підвозу харчів, дров та інших необхідних речей. Спостереження показують, що це не так. Скажімо, невдовзі після опівночі на Майдані з боку вулиці Костельної я бачила, як бійці внутрішніх військ відігнали трохи вбік свій транспорт і утворили живий коридор, щоб активісти Майдану могли розвантажити машину з дровами.

Насправді, неймовірна в своїй злагодженості інфраструктура Майдану почала захоплювати в свій коловорот і змерзлих та зголоднілих військових. В багатьох місцях учора люди пропонували бійцям внутрішніх військ їжу і гаряче питво.

Після довгих днів на сухому пайку ті не мали стійкості відмовлятися. Поет і публіцист Андрій Бондар оповів мені, як годували бійців одного з блокпостів на Хрещатику. Дівчата-активістки – дівчатам наші військові схильні довіряти більше – пронесли їжу до машини, де бійці потайки роздавали її між собою.

Турбота про військових не обмежується їжею. Ганна Грабарська в матеріалі про спілкування з бійцями внутрішніх військ змальовує (і надає фотодокази), як на розі Прорізної та Пушкінської протестувальники приносили військовим шматки картону, на яких тепліше стояти.

Фотокореспондент Макс Левін зазнімкував, за його словами, "найзворушливіший момент" минулої ночі: на розі Хрещатика та Богдана Хмельницького протестувальники всю ніч пересували бочку з вогнем вздовж шеренги з бійцями внутрішніх військ, щоб хлопці могли трохи погрітися. Військові стояли там без зміни весь день і всю ніч. Крім народу України, якому вони давали присягу, подбати про них виявилося нікому.

Багатьом такі дії видаються безглуздими, наївними чи навіть принизливими. Після зачистки барикад Вахтанг Кіпіані написав у своєму Фейсбуці: "Сподіваюсь, що сьогодні вже не буде ідіотизмів з годуванням печивом і чайком будь-яких співробітників міліції". Чимало коментаторів вважають, що налаштувати людські контакти з військовими та міліцією неможливо, що силовики будуть без жодних сумнівів гамселити дубинками по головах тих, хто щойно годував їх та зігрівав.

Я не сумніваюся в тому, що чай і бутерброди не в силах гарантувати нам пацифістську ідилію. Але мені хочеться зауважити дві речі.

По-перше, людська психіка влаштована так, що робити зло тому, хто зробив тобі добро, значно важче. Такі "взаємозаліки" на біологічному рівні запрограмовані у всіх вищих приматів, не лише у людей, на них базується побудова соціальних зв’язків усередині зграї.

Думаю, якщо цей принцип діє навіть у середовищі шимпанзе, то і наші правоохоронці від його впливу не захищені.

По-друге, зараз як ніколи небезпечно уявляти собі всіх людей у формі як певний моноліт, який думає і діє однаково, який керується чиєюсь єдиною та сильною волею. Коли ми думаємо про них як про моноліт, ми робимо їх монолітом. Ми позбавляємо самих себе можливості шукати ті тріщини в правоохоронній системі, куди має шанс просочитися сумнів.

Не треба забувати, що форма робить людей однаковими лише ззовні, не всередині. У кожній голові, прикритій шоломом, рояться власні переживання, думки, спогади, витравити які не може жодна муштра і жодне промивання мізків.

Комусь дівчинка-активістка нагадає молодшу сестру. Хтось скуштує пиріжок із картоплею і подумає, що точно такі самі пекла бабуся. Навіть у найжорстокіших людей в душі залишається щось людяне. А серед хлопців у формі, які зараз стирчать на київських вулицях, аж ніяк не сто відсотків жорстоких.

Не варто поширювати злочин кількох сотень негідників на всіх правоохоронців і тим більше бійців внутрішніх військ, які поки що в нашому протистоянні, за великим рахунком, без гріха.

Думаю, варто пам’ятати, що найпростішим і найшвидшим виходом з нинішньої кризи був би саботаж наказів влади силовиками. Навіть якщо чай і гаряча їжа – це наївна спроба наблизити цей момент, вона того варта. На війні, як-то кажуть, всі засоби годяться. Навіть наївні.



powered by lun.ua