Наш час проявляти знімок

6
13 грудня 2013

Скільки разів я чую оце відповідальне звертання: "Ваше покоління творитиме історію цієї держави завтра". Завжди думала, чи й справді покоління незалежності, як звикли кликати народжених у 90-91 році може здійснити свою особливу місію в історії України. І ще підсвідомо завжди трималося запитання-чи виправдаємо відповідальність від тих, хто робив колись революцію на граніті, від тих, хто здобував незалежність, від тих, хто ставив все на кін заради свободи.

Євромайдан став важливою точкою відліку. Я не скажу, що першою, але однозначно дуже знаковою. Я бачила, як на очах подорослішало наше покоління, як організовувалося, як єдиною хвилею нарешті гучно сказало : "Ми вільні, в нас живе свобода".

Думаю, для кожної нової генерації існує свій час проявитися. Зараз ми ніби знімок полароїда-не проявлений достатньо, видно лише силуети. Ми дуже відмінні від наших попередників, і не лише тому що маємо інтернет, не лише тому, що живемо у відкритому світі, а тому, що ми не покоління жертви, ми покоління життя. Це значить, що помирати за Україну вже мабуть досить, потрібно, щоб на нашій землі лишалися кращі і ЖИЛИ за неї.

Євромайдан ще раз підтвердив, що молодь не виходить за примарні цілі, ми виходимо за те, що для нашого покоління є нормою-свобода, у всіх її проявах. На власні очі бачила, наскільки стерлися усі нав’язані телебаченням стереотипи на Майдані-про мову, про регіональні відмінності чи "неспільну історію". Бачила, як кримці скандували "Слава Україні", як Миколаїв обіймав Львів, як кримські татари були єдині з українством. Ці миті більше, аніж політтехнології, гроші і таємні плани. Це цілковито інший вимір. 

Ми ніколи не будемо Росією (це аж ніяк не означає, що в ній немає чудових і розумних людей), бо у нас інший принцип побудови влади і дивовижним чином молодь це пам’ятає якось генетично. Для нас все ще має значення Шевченкове слово, для нас важливі символи та наша історія, до нас все ще говорить Стус і співає Івасюк. Ми козаки за сутністю, а не за міфами.

Згадаємо період Російської імперії. В той час, як в Україні була Запорізька Січ, де головні посади були виборними, в Росії був цар, влада якого не піддавалася критиці і вважалася сакральною. Ми обирали керівників від людей і так само люди могли цього керівника зняти і навіть вбити, якщо він опинявся зрадником. В Україні були віче, був майдан-як точка діалогу, в Росії усього цього не було: цар і є Бог.

Саме тому, на моє переконання, нині ми відчуваємо велику різницю навіть між молодими людьми в цих двох державах. Наша влада людська, хоча підтримується Богом, ми не боїмося свого, хоча частенько тягнемося до чужого, а Росію розчиняють, розтягують. Росія тримається на міфі.

Серед нашого покоління, більше 60% підтримує європейський вектор розвитку, бо для нас є важливою свобода. Попри це, я абсолютно не певна, що ЄС – це те, що нам справді потрібно, але ми так само спокійно знову зберемо віче і вирішимо, що ж нам потрібно. Маємо традицію.

Я відчуваю за собою і своїм поколінням велику відповідальність, особливу місію. Вона не буде одним яскравим спалахом і сумнівно, що ми, так само як покоління революції на граніті, зможемо сказати: "Ми своє вже зробили", ми маємо стати постійним фундаментом, опорою для свободи, інакше зникнемо і розчинимось. Народжені свободою, не можуть жити за її відсутності. Я особливо це відчула на Євромайдані.

Нехай ми не завжди досконалі, проте ми щирі як у своїх достоїнствах, так і у своїх недоліках. Євромайдан для нас -це час говорити вголос, час, коли полароїдний знімок нарешті проявиться.

Час наносити покоління незалежності на мапу….



powered by lun.ua