Що далі? А кого Ви про це питаєте?

52
27 грудня 2013

Чим довше я живу в цій Революції, тим цікавіші речі спостерігаю за собою. З кожним новим провокативним колом, як-то побиття Тетяни Чорновол, до прикладу, – я відчуваю, як падає градус моїх емоцій.

Раціо працює все краще й краще. І все точніше я розумію як нам діяти далі.

Такі відчуття, звісно, не тільки в мене, але й у більшості моїх колег.

Отже, що далі?

Якщо ми хочемо мати таку країну, якої ще ніколи не мали, то повинні робити те, чого ніколи не робили.

Звісно, було би просто чудово, якби ми мали й потужну опозицію, і харизматичного лідера, від одного вигляду якого ті, хто називає себе владою, відразу ховалися б під стіл. Класно було б, якби наша опозиція не лише вигукувала гасла, а нарешті збагнула б, що має справу з Майданом, де стоять 70% людей із вищою освітою, і запропонувала – і зреалізувала б! – реальний план дій, а не симулякри у фантиках.

Було би так здорово, якби нашій демократії було вже років 200, і суди бурхливо б реагували на найменшу спробу якось завадити мирному протесту.

Але в нас по-іншому.

І ми нарешті повинні прийняти, усвідомити шкірою й змиритися з тим, що двигуном цих змін є ми – ті, кого політична сцена називає "просто громадськими активістами".

Ви скажете мені, що це й без того ясно. А я скажу Вам, що для багатьох із нас, хто вже прийняв цю думку, вона досі не стала імпульсом прямої дії.

Я чую чимало розмов про те, як ми можемо боротися. І більшість з цих, чудових і розумних людей, яким бракує лише віри у власні сили, – виливають свій гнів на клавіатуру комп'ютера, знову й знову питаючи – "що робити далі?" Але я знаю, що це лише процес самостановлення.

Щодня – навколо себе, у своїх середовищах, – я бачу тих, хто дуже болісно переживав на дивані, але сьогодні – встає до дії. Щодня, по кілька людей. Таких, котрі нарешті розуміють, що революцією, як сексом, треба займатися, а не говорити про це – порівняння фейсбукове, автора не пам'ятаю.

У нас є якась дивовижна підсвідома потреба мати об'єкт, який би ми постійно питали: а що далі?

Але хто, власне, нам це може сказати?..

Запитайте себе – невже ви справді комусь повірите, крім товаришів по підпіллю, і почнете робити сказане?

У ситуації з тією політичною сценою, яку ми маємо, і частину якої – за браком кращих – мусимо толерувати, нашою перемогою є масштабність спільного горизонтального громадського руху. Що вони зроблять нам, якщо ми остаточно, по-справжньому об'єднаємося? На рівні простих притомних реальних ініціатив, але швидко, якісно й відповідально.

Коли за одну побиту журналістку встає все журналістське середовище – хоча, скільки їх уже, побитих? – і оголошується повний інформаційний бойкот владі, як це зробила "Львівська газета" та інші видання по всій Україні.

Коли за одне єдине порушення прав людини береться вся спільнота юристів, і доводить її до Європейського суду?

Коли за затримку зарплати в університеті на кілька днів – пікет кабміну й колективний позов до суду, до якого приєднуються решта ВНЗ?

І тисяча точкових ударів, щодня, по найменш оголених місцях, – від листівок на Схід до розслідувань міжнародних корупційних схем "наших друзів"...

Чому Ви думаєте, що це менш ефективно, ніж пікети Межигір'я – ідея, яка мені, між іншим, не дуже подобається.

Наша сила – у війні на нашій території. Нас вийшло мільйон на Майдан. Тепер кожен із нас має зробити принаймні одну точкову дію щодня – у бік владного олімпу. Законну, непублічну й "відчутненьку". Наша сила також і в наших цінностях, які відрізняються від цінностей тих, хто нас намагається очолити. Але це означає тільки те, що ми повинні краще й впевненіше захищати їх.

У нас усе ще є кілька давніх хвороб, але ця революція – найкращий час для самолікування.

Ми повинні здолати бар'єри в спілкуванні між собою, і забути про нездорові особисті амбіції. У душі кожного з нас живе три гетьмани, кількість яких зростає в геометричній прогресії, щойно ми починаємо будь-що організовувати, або долучатися до будь-якого процесу. Це наш найбільший ворог сьогодні. І про це чудово знають ті, хто вперто продовжує називати себе владою. Вони пробують використовувати цю ділянку, але їм не вдасться, звісно.

Просто пам'ятаймо, що стратегічно цю війну ми вже виграли. Треба її унаявнити, але це – не так просто, як здавалося місяць назад.

І в цьому, здається, наш найкращий шанс.

І ще: не намагаймося об'єднати в конкретних ініціативах усіх і відразу. Працюймо малими групами. З тими, кого вже не треба переконувати. Решта, за законами фізики, долучаться.

powered by lun.ua