Прапор мого брата

30
30 грудня 2013

2004. Моєму братові було 20, коли він дізнався, що результати президентських виборів брутально сфальсифіковано.

Віктор Ющенко, проукраїнський кандидат, закликав людей вийти на Майдан, аби захистити власні голоси. Студенти економічного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка (серед яких був і мій брат) не були досвідченими протестувальниками і уявлення не мали, як має виглядати середньостатистичний учасник мітингу. Одне вони знали точно: без прапора їм не обійтись.

Придбати шматок тканини та нанести на нього назву факультету було легко. Але ж потрібно було цей прапор почепити на щось, правда? І так спудеї економічного факультету опинились посеред Хрещатика з прапором в руках, але без флагштоку. Вони були доволі розумними хлопцями та дівчатами, тому розуміли: їм потрібно було щось легке, міцне і не дуже дороге (вони ж студентами тоді були, пам’ятаєте?). Винахідливість привела їх до ідеї використати ручку до швабри.

Артем Приймаченко бачив піднесення "помаранчевого" Майдану і був свідком здачі ідеалів тієї революції. До нинішньої революційної ситуації ставиться обережно:

"Я приходив на Євромайдан і бачив там людей, які загнані в глухий кут. Їм нічого не лишилось - тільки Майдан. Також там є багато студентів, які думають, що все може змінитися за декілька днів. Не наметами треба добиватися кращого життя і змін, а щоденною працею і діями. Опозиціонери зі сцени, крім "Банду геть!", нічого нового сказати не могли, по 10-му колу - одне й те ж.

Варто придумати щось дієвіше, ніж сидіти на асфальті. Ефективним було би позиватись до судів різних рівнів, домовлятись про підтримку зі сторони міліції. У Таїланді спецпризначенці склали зброю і перейшли на сторону протестуючих, унаслідок чого влада була змушена оголосити про нові вибори. Треба розумом брати".

Артем – директор українського представництва німецької компанії, яка є одним з найбільших європейських виробників спеціальної будівельної хімії. Українську промисловість він знає, так би мовити, зсередини.

"Критика євроінтеграції зі сторони керівників українських заводів – бажання нічого не робити взагалі. Їхня головна мета – спокійно досидіти кілька років до пенсії. Технічні стандарти України відстали в середньому років на 20. Зближення з ЄС якраз стимулюватиме процес модернізації економіки, від чого українські виробники матимуть безумовну користь", - каже він.

2013. Мені 23 і я стою посеред Майдану пліч-о-пліч з одногрупниками. Ми протестуємо проти відмови уряду підписати угоду про асоціацію з ЄС (до підписання якої, між іншим, Україну готували кілька років). І знаєте що? У руках я тримаю ручку до швабри з причепленим шматком тканини. На темно-синьому полотні  – жовтий символ Євромайдану (#є).

Я режисер, копірайтер, на життя заробляю виробництвом музичних відео та реклами. Для пострадянської економіки витрати на мої послуги є витребеньками. Про яку рекламу може йти мова в системі, де не прийнято боротись за клієнта, за його гроші та увагу?

Ви колись бачили презентаційні ролики літаків виробництва заводу Антонова? Чи, може, вам доводилось на власні очі споглядати маркетингові матеріали двигунів запорізької "Мотор Січі"? Боюсь навіть уявити, що про свої ракетоносії може зняти вітчизняний "ПівденМаш"! Мені доводилось мати справу з представниками "відділу зв’язків з громадськістю" одного з цих підприємств. За їхніми словами, реклама виробам їхнього заводу не потрібна. Зате гелікоптерам Sikorsky Aircraft, літакам Boeing та космічним програмам NASA реклама аж настільки потрібна, що кожна з цих компаній має канал на YouTube (і не забуває його регулярно оновлювати).

Я хочу працювати у системі, де YouTube-канал сприйматиметься не як каприз креативного класу, а як виробнича необхідність.

Ви можете сміятись з того, що ми виглядаємо кумедно з тими ручками до швабри. Але знаючи, що я тримаю ту саму жердину, що й мій брат 9 років тому, я впевнений у правильності своїх дій.

Кольори наших прапорів є різними, але причина того, чому ми були на Майдані – одна: ми відстоювали правду. Ми не хочемо, аби нам брехали.



powered by lun.ua