"Слава "Беркуту"? – Слава кожній людині, яка ще не втратила совість!"
28 січня. Мій день народження. 33 роки. Я – письменниця, пишу вірші, дорослі й дитячі. У мене двоє дочок – Іванці вісім років, Варварі – три. Поруч зі мною Галя Ткачук, теж письменниця, он геть нещодавно вийшла її дитяча книжечка про Київ у "Темпорі".
А тепер вгадайте, що ми робимо? Читаємо Галину книгу? Печемо торт і прикрашаємо квітами кімнату до свята? Цитуємо сучасну поезію?..
Насправді Галя втішає мене після залякування слідчого, після того як я нарешті побачила зниклу й геть потрощену "беркутятами" свою автівку. Відволікає від думок, що мій чоловік, мій коханий чоловік Олександр Кравцов, побитий і несправедливо засуджений, перебуває в Лук'янівському СІЗО.
Світ перевернувся навколо нас. Життя, у якому ми були просто митцями, незворотно минуло.
Довкола – пекло страху й рай свободи водночас.
Заарештовані: студенти-театрали, молодий поет Юхим Дишкант, Володимир Карагяур – мій знайомий по Осінній літературній школі, автомайданівці. Сотні інших.
Одні друзі переховуються в підпіллі. В інших позабирали права на керування автомобілем – доказом слугувала фотографія темної нічної вулиці, з підписом, що це – день білий, 13 година.
Апокаліптичні трансляції із Грушевського лякають менше, аніж звістки на Євромайдан-SOS про зниклих людей.
Коли цілий автобус беркутівців о 5 ранку напав на нашу машину, розбивши все й уся, витягнувши мого чоловіка – я не спала. Чи то злі передчуття, чи просто драматична ситуація в країні – але я постійно заглядала в інтернет: усі стріми, спільноти, трансляції – майже не вимикалися цілодобово. На одному такому стрімі й побачила: ось розбитий автомобіль зі знайомими номерами, ось на передньому сидінні Сашкова шапка, ось рюкзак його поміж битого скла.
![]() |
Відтоді стартував мій марафон.
Це ж наскільки треба не мати совісті – щоби брехати заплаканій дружині, котра вже півдня шукає свого чоловіка, що в Оболонському РВВС такого немає! Лише після двох годин тупцювання на морозі під зачиненими воротами, після появи депутатів – таки призналися: є, ба навіть – показали здалеку.
І ще одна парадоксальна реакція: побачивши Сашка в міліції, я зраділа: живий, не в лісі, а що побитий, то не сильно: ходить сам. Отаких філософів робить із нас влада.
![]() |
А потому – потому брехливий суд, білими нитками шитий-недошитий: скрізь діри стирчать.
Прокурорчик молоденький, худенький, очі опускає. Суддя під ніс бубонить – певно, соромно таки. Слідчий неспокійним оком у вікно позирає – а там, під вікном, словами не передати, яка нам-радість-їм-горе. Люди годинами на морозі мінус 20 – співають гімн, б'ють у барабани, вигукують: "Героям слава!"
Така підтримка, особливо в скрутний час, – неймовірно важлива, зворушує до сліз і дає не лише сили триматися, а й віру в перемогу.
![]() |
А тепер трошки про самого "хулігана". На думку правоохоронців, саме він побив кремезних беркутівців. Хто знає особисто завжди відкритого, мирного, радісного, інтелігентного Сашка – тільки сумно усміхнеться. А якщо пригадати, що зросту він невисокого, за статурою худорлявий, – то й зовсім не знаєш: чи плакати, чи сміятися.
Сашко завжди був небайдужим.
Він переймався ямами на дорогах, пишучи про це скарги в ДАІ. І – як не дивно – кілька разів ями таки латали. Займався захистом прав споживачів на рідну мову обслуговування, створивши сайт "Мовний контроль".
А потому – Автомайдан.
![]() |
Діти Сашка дуже люблять – я маю на увазі, не лише дві наші донечки, а й узагалі – дітлашня. Завжди уважний до інших, готовий допомогти, креативний, із почуттям гумору. Поруч із ним завжди почувалася захищеною.
![]() |
Тому особливо боляче дізнатися, що цілий автобус беркутів напав на наш синій "ланос", за кермом якого був Сашко. Його витягли з машини, поклали на землю, побили. А потому разом з іншими завезли кудись неподалік, за підозрою, у Маріїнський парк. Там, хоч падав сніг, земля була в крові.
Двох дівчат по дорозі відпустили (ще залишки совісті?), у хлопців позабирали верхній одяг. На Сашкові був чудовий дідовий армійський кожух – наша сімейна реліквія. Більше ми кожуха не бачили, але менше з тим.
Хлопців у светрах на дванадцятиградусному морозі, кого поклали на землю, кого поставили на коліна, і тримали так до двох годин. Десь якісь залишки людської душі прокинулися, бо Сашку на половині терміну накинули на плечі чужу куртку.
Поки Сашко стояв на колінах у снігу, беркутівці проводили урок політінформації, розповідаючи свою точку зору на Майдан. Зокрема, їх неймовірно цікавило, скільки ж нам платять. "Ну хоч 200 гривень – так точно", – залишилися вони при своїй думці.
І останній штрих: від Сашка вимагали сказати "Слава "Беркуту". Мій чоловік відповів: "Слава кожній людині, яка ще не втратила совість". Як то кажуть, no comments.
Наразі – чоловік у Лук'янівці. Машина пропала. Знайшовши її потрощеною за кордоном беркутів коло Маріїнського, я лише нарвалася на залякування слідчого. Марне й казати, що автівку мені незаконно не віддають. Кажуть, її знову вночі кудись повезли світ-за-очі.
![]() |
Я із двома дітьми намагаюся бути бадьорою – і часом так і є.
Адже, побачивши величезну хвилю солідарності – скільки любові, уваги, часу пожертвували не лише друзі, а й незнайомі зовсім люди для нас! – я повірила в перемогу. А на душі, опісля тижнів тривоги та страху – незрівнянне відчуття внутрішньої свободи.
І страх зник.
![]() |
Р.S. Апеляційний суд щодо Олександра Кравцова заплановано на 5 лютого, 12-20, вул.Солом'янська, 2-А.