Кроки до завершення війни

Війна закінчена. Мета досягнута. Країна має швидко здійснювати антикризові кроки.

Українці усього світу оплакують загиблих, моляться за одужання поранених і радіють перемозі.

Настав час повертатися до мирного життя: мріяти, вчитися, кохати, працювати, відпочивати.

Але не вдається. Очі все ще прикуті до екранів телевізорів, звук, що нагадує постріл, – йокає у серці, діти граються у самооборонців та беркутів і бояться, що татко не повернеться.

Багато кого переслідують моторошні видіння: бездушні очі катів, картини розстрілу людей, знівечені тіла молодих хлопців і кров, кров, кров.

Відчай, біль, жах, гнів і радість змішалися докупи і руйнують людей.

Хочеться втекти від всього цього і не знаєш куди. Це невід’ємні наслідки війни – емоційні (психологічні) травми. Вони руйнують особистість. Занадто страшну ціну українці заплатили, щоб вирватися з клітки диктатури.

Емоційно травмованими є всі, хто тримав у руках зброю. Не має значення, з якого боку барикад людина знаходилася. Постраждали й люди, що чекали вдома чоловіків, дітей, батьків, коханих. Лікарі, волонтери, журналісти, телеглядачі також є жертвами протистояння.

Хочу звернути увагу всіх громадян країни на цього ворога, що роз’їдає душу й тіло. Для того, щоб позбутися наслідків – треба добре усвідомлювати з чим ми маємо справу.

У травми є своя фізіологія.

Перед лицем небезпеки тіло і психіка мобілізують величезну кількість енергії. Посилюється кров'яний тиск і викид гормонів стресу. Від тривалої емоційної напруги людина втрачає здатність контролювати вибухи люті, напади паніки, слабо сприймає нову інформацію.

Приведу перелік можливих наслідків:

- залежність – алкогольна, наркотична, інше;

- безсоння;

- думки про суїцид з метою припинити занадто інтенсивні почуття;

- часті нічні кошмари;

- тілесні захворювання – головні болі, м'язові спазми, шлунково-кишкові розлади, астма, цукровий діабет, панічні атаки та інше.

Крім того, людина ніби то втрачає сенс життя. Не бачить майбутнього. Вона наче застрягає у травматичному минулому.

Не всі люди однаково переживають стресові події. На це впливають обставини, при яких отримана травма та індивідуальні особливості людини. Дехто ніколи не зможе вийти з кризи самостійно. Багато хто потребує екстреної допомоги психіатра. Не тому, що психічно хворі, а тому, що травмовані війною.

Травма має свої етапи, які доведеться пройти. Це потребує часу і витримки.

Наразі люди перебувають у шоковому стані від того, що сталося.

Характеризується цей стан мовчанням, усамітненням або вибухом сліз. Людина не може остаточно повірити, що таке могло статися.

На цій стадії спостерігаються різні фізіологічні і поведінкові розлади: порушення апетиту і сну, м’язова слабкість, малорухливість або нездорова активність, незмінний вираз обличчя і дуже повільна мова.

В цей час найкращі ліки – це присутність поряд інших людей. Постраждалого треба ненав’язливо, з увагою супроводжувати повсюди – навіть якщо він буде вас проганяти.

Людину треба відігрівати своїм душевним теплом. Обійняти, попити разом чаю, підпалити йому цигарку, якщо курить.

Можна завести розмову про щось зовсім стороннє, наприклад, про те, як ви колись знайшли цуценя на дорозі, щоб вибити на деякий час з шокового стану. Можна помовчати, або поплакати разом.

"Треба жити!" – це головне гасло цього складного періоду.

Далі приходить час, коли людина повністю усвідомлює, що "ЦЕ СТАЛОСЯ!".

В цей час постраждалого треба випитувати про те, що сталося. Про тих, хто загинув. Підтримайте людину говорити про страшні події. Дайте можливість виплакатися і викричатися.

Дозвольте щось бити, розривати й рушити, якщо в людини є потреба. Після цього душа людини почне оживати. Будьте поряд. Підтримуйте словом і ділом.

Потім настане час для образи, гніву та пошуку винних. Винними можуть бути, наприклад, люди, що лишилися вдома і не пішли на барикади. Давайте людині виразити ці почуття.

Витримувати це непросто. Тому краще в цей час розмовляти з постраждалим, краще в парі з кимось. Треба, щоб вас морально підтримували інші люди.

Ще через два-три тижні прийде час горя, туги й відчуття порожнечі. Дайте й це людині пережити. Будьте поряд. Розумійте його. Це найглибше місце в океані почуттів постраждалого.

Після цього почнеться поступове повернення до життя. Треба акцентувати увагу на тому, що буде далі. Допомагайте строїти плани, беручи за увагу ті події, що сталися.

Поступово людина зможе повернутися в світ, контактувати з людьми, сприймати нове життя і нові цінності. А згадувати про минуле буде зі світлою журбою. Весь цей час.

Наша мета – повернути людину до звичайного життя. Щоб вона могла знов виховувати дітей, кохати, працювати, відчувати всі кольори життя і дозволити собі бути щасливим.

Шановні керівники громадсько-політичних організацій Майдану – "Правий сектор", "УДАР", "Батьківщина", "Спільна справа", "Свобода" та інші! Долучайтеся, прошу, до створення психологічно-реабілітаційних центрів по всій Україні для ваших активістів та їх сімей.

На державному рівні необхідно організувати кризові центри допомоги постраждалим по всій країні. Там можуть працювати професіонали і навчені волонтери. Залучати до вирішення проблеми благодійні організації й професійні спілки лікарів і психологів.

Людей, що потребують допомоги – мільйони. Наслідки війни ми ще довго відчуватимемо.

У роботі з наслідками емоційних травм роль народних традицій і релігійних ритуалів дуже важлива. В них закладена вікова мудрість по роботі з наслідками криз.

Поминки, річниці з дня подій, відвідування кладовищ, спілкування з іконами Святих, церковні свята – це шлях до емоційного здоров’я.

Особливу увагу треба приділити роботі у садочках і школах – з допомогою пластиліну, фарб, піскової терапії можна реабілітувати дітей… Вони так само емоційно постраждали в цій війні.

Й головне, про що треба пам’ятати – постраждалі самі до нас не прийдуть! Треба навчитися знаходити їх серед людей і делікатно допомагати їм повертатися до життя.

СЛАВА УКРАЇНІ!

Олена Зозуля, практичний психолог, гештальт-терапевт, для УП