Куля

69
2 березня 2014

Почав писати ці рядки ще до війни з Росією, а тепер, коли закінчую – війна. Тому в тексті з’явилися слова, яких вчора не могло бути, але починалося все рядком:

До двохсотріччя з дня народження Тараса Шевченка. 

Куля шукала його довго. Знайшла.

Але, перш, ніж писати далі, прошу рідних і друзів Сергія Нігояна читати ці рядки, як моє співчуття їхньому горю. 

Куля шукала його серед тих, хто ніс на Майдан ліки або хліб, будував барикади або готував саморобну зброю. Вона шукала його в будинку профспілок, шукала в Міській Раді серед людей, яким вдалося вихопити кілька хвилин сну, або сісти на сходинки з тарілкою супу.

Вибір був, і не раз куля вже готувалася вдарити, але приціл кожного разу збивав голос, який лунав над Майданом:

Нам тільки сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні!

Потім гамір Майдану заглушав голос і тоді куля продовжувала вибирати: може оцю жінку з червоним хрестом? А може журналіста з телекамерою? Або цю  молоденьку студентку з повною тацею бутербродів? Або сивого діда, який співає Славень?

А ще непоганий варіант – випадковий перехожий. Чого приперся? А ця бабуся – сидить кришить пінопласт, наче кукурудзу для гусей… Додому бігом! Непогано було б провчити й студента з фотоапаратом…

А може хлопця на сцені перед мікрофоном? Надто говірливий… Звичайно, можна й хлопця, але знову десь поблизу цей голос… 

Суєслови, лицеміри.
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону:
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!

Голос не давав прицілитися, і куля шукала. Шукала серед молодих і старих, серед жінок і чоловіків – хто насмілився?

Куля шукала того, кого треба вкусити за серце першим. Першим має бути не просто хтось. Куля добре знала – випадковостей не буває. 

Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!

Куля знала ці слова. Голос, щоправда, був інший. Куля добре пам’ятала той голос, що вперше не побоявся вимовити це - голос Тараса, але цей був інший.

За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Голос інший, але слова… і куля повернула на голос: 

Чурек і сакля – все твоє;
Воно не прошене, не дане…

Куля знайшла його. Цілила в Тараса, а влучила у Сергія - вони у ту мить були разом. 

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!

Колись Тарас став на захист Лицарів Великих, сьогодні - Сергій.

Так стають безсмертними.

Слава героям! 

На цьому, власне, збирався поставити крапку, але - війна. Почав писати ці рядки ще до війни з Росією, а тепер, коли закінчую – війна. Два десятиліття шукала вона – де, коли і в кого поцілити. З кого почати?

Тепер ясно, де - там, де Тарас.

Тепер ясно, коли - на двохсотріччя (випадок в подібних ситуаціях завжди виглядає символічно).

В кого також ясно – в кожного, у кого Тарас, хто з Тарасом.

Знову – Тарас.

Ніяк не можуть його вбити.

І не вб’ють. 

powered by lun.ua