Крим: урок наново
Тема Криму так швидко зникає з поля зору українців, що це насторожує. Звісно, існує багато соціальних груп, які щиро зацікавлені в подальшій долі півострова, а зокрема його мешканців.
Велика частина кримських татар, до прикладу, тимчасово перебуває у різних родинах як зі Сходу, так і з Заходу України. І їм велика подяка. Але Крим може стати шансом для України переосмислити помилки минулих літ, а для українців навчитися бачити когось, окрім себе.
Я маю хорошу подругу, вона кримська татарка, яка вже давно живе в Києві, проте її родина мешкає в Криму. Вони з тих, хто повернулися після депортації на свою землю. І тут є важливий момент — спробувати уявити себе на місці цих людей. Для них це не просто примхлива любов до рідної землі, для старшого покоління кримці — це основа їхньої ідентичності. Стан, коли ти готовий померти, але не поїхати з півострова, на який із такою важкістю повернувся.
У батьків моєї подруги було так само.
Ми сиділи з нею в затишних київських кав’ярнях, і розповідаючи мені про ініціативи, як то "Крим SОS" , у неї раптово починали текти сльози. А я відчувала, наскільки я безпорадна і водночас винна перед нею. Я теж бувала в Криму всі ці роки і ніби відповідальність за бездіяльність української влади і на мені теж. Надто мало ми помічали когось, окрім себе в цій країні.
"Крим просто злили, і тут не винні прості люди" – заспокоювала вона мене. Я знала, але все-одно не могла бачити як руйнується її особиста історія і як у все більшої частини моїх кримсько-татарських друзів в очах виникала втома і нотки розпачу. Їм немає куди їхати! Вони повторюють історичний сценарій, який коштував для їхнього народу тисячі життів. І це страшно.
Ще у 2011 році лідер кримсько-татарського народу Мустафа Джемілєв в інтерв’ю "Українському тижню" сказав: "... В Криму на повну силу працює російська розвідка. Одним із її головних завдань є дискредитація меджлісу та зниження його впливу на кримськотатарське населення, позаяк вони вважають, що саме кримські татари та їхній представницький орган меджліс є однією із суттєвих перешкод повернення півострова до складу Російської Федерації".
От тільки тоді все здавалося, що біда омине, що "якось воно та й буде" і центральна українська влада не приділяла уваги таким звертанням Мустафи у ЗМІ. Людина, яка більше 40 років присвятила кримському питанню тоді сприймалася поверхнево, мовляв говорить, як завжди про свій народ. А все сталося точно, як він і сказав.
Тепер в лавах меджлісу знайшлася зрадницька група, яка намагається розколоти кримсько-татарську спільноту. Про російську розвідку і мови немає, для них там зараз підготовлений грунт.
Думаю, що все, що зараз може зробити українська влада, це першочергово прописати чітку програму переселення кримців, наприклад до Херсону та в область, але в аналогічні побутові умови та забезпечити їхню адаптацію там. Друге, не "махати рукою" на Крим і не лишати кримських татар та українців на призволяще, а не давати спокійного життя тим росіянам, які тепер почувають себе новини господарями.
Крим — це не просто санаторна зона, в яку дехто їздить на море, це геополітично важливий для України регіон, на який у нас ще є шанс претендувати за певну кількість років (зрештою Путін невічний). Саме за таких умов Крим може стати шансом, новою можливістю. Але ми маємо, немов мале дитя, постояти в куті, отримати ременя і нарешті змінитись.
"Ми відчуваємо себе покинутими" – говорить моя кримсько-татарська подруга і вона права. А Джемілєву тепер заборонений в’їзд до Криму. І це ще одна історія.
Історія Мустафи — це ганьба для нас, українців. Дисидент, який все життя боровся за права кримськотатарського населення тепер персона нон-грата на півострові. В це складно повірити.
І тут слів інформаційно-аналітичного департаменту МВС замало. Потрібні дії.
Я знаю одне – за українцями провина. І не лише за владою. Ми маємо дізнатися більше про народ, який стільки років пліч-о-плліч живе з нами, ми маємо перестати бути споживачами моря, гір. Зрештою, у тих, хто колись ставив слова Мустафи Джемілєва під сумнів теж великий привід замислитись.
А я більше не хочу, аби моя кримськотатарська подруга плакала… Досить сліз за ці місяці.