Імунітет до цензури

46
11 червня 2014

Коли лунають постріли із забезпеченням прав людини завжди кепсько. А такі права як свобода слова у нашій країні і повноцінними правами не вважаються. Особливо це помітно сьогодні, коли сприйняття розрізняє лише чорне і біле.

Чи є вільними українські ЗМІ? Економічна залежність від приватних власників здається критичною. Олігархи контролюють до 80% медіа-ринку. Чим є в цьому щось погане? Сумніваюсь, що хоч якесь загальнонаціональне ЗМІ дозволить хоча б розпочати дискусію на таку тему.

Чи є проблема цензури в Україні? Хочеться сказати, що немає. Більше того, хочеться додати "на жаль". Бо для цього потрібно, щоб власники або влада не погоджувались з позицією журналістів. А, часто симпатизуючи ліберально-націоналістичній ідеології, журналісти обирають своїм обов’язком слугування Батьківщині замість слугуванню правді. І готові розпрощатися зі своїми правами заради того, щоб назвуть національними інтересами.

"Саме журналісти покликані висвітлювати мудрість, велич, красу української нації", — таким бачиться призначення медійників у привітанні до їх професійного свята, опублікованому на сайті одіозного Нацкоммору.

В одних випадках працівники ЗМІ дають оцінки явищу, все розставляючи по місцях.

"Як відомо, з березня на сході й півдні України безчинствують сепаратисти, прихильники федералізації нашої країни, а то й проросійські сили...", — зазначає одне з провідних ЗМІ у новинному повідомленні, яке здавалось би не терпить жодного суб’єктивізму. В інших ситуаціях вони усуваються від оцінок. Так, ультраправі під час Майдану сором’язливо оголошувались "провокаторами", "невідомими" і т.д. За таких умов не слід дивуватись і тому, що представники однієї "невідомої" парламентської партії можуть погрожувати незгодним з їхньою думкою.

Наша журналістика не володіє імунітетом до цензури. Так, вона має неприязнь до Януковича, тітушок чи путінської Росії, але коли йдеться про запровадження репресивних механізмів, то все залежить лише від того, проти кого спрямоване їх вістря. Держава робить усе для того, щоб зберегети цю ситуацію. Сьогодні це зручно зробити з міркувань безпеки.

Підготовлений Держкомтелерадіо проект Указу Президента "Про затвердження Стратегії розвитку інформаційного простору України" каже про "залучення ЗМІ до боротьби з проявами сепаратизму, тероризму, корупції та іншими явищами, які загрожують національній безпеці України". Настільки відвертого підходу до визначення ролі журналістів не знає навіть Доктрина інформаційної безпеки ненависної нашим медійникам Росії (ненависної, щоправда, своїми декораціями, а не авторитаризмом чи консерватизмом).

Показовим є і проект Закону "Про засади інформаційної безпеки України", підготовлений представниками ПР, "Батьківищини" і "Свободи". На відміну від нинішньої Доктрини інформбезпеки України, він чомусь не містить пріоритетів "формування і розвиток демократичних інститутів громадянського суспільства" та "інформатизації процесів формування, розподілення і контролю за використанням бюджетних коштів".

Виглядає символічно: війна дозволяє забути корупцію або недоліки вітчизняної демократії. За кращими національними традиціями пропонується утворити ще одну Національну комісію, в полі зору якої схоже опиниться кожен журналіст.

Найреакційніші ініціативи, які не могли бути прийняті через опір журналістів при Януковичі, мають всі шанси бути схвалені зараз. Суспільство готують до повернення відповідальності за наклеп та "виправдання екстремізму" в новій формі. Держкометелерадіо підготувало законопроект "щодо протидії інформаційній агресії іноземних держав", який запроваджує кримінальну відповідальність за "умисне поширення хибної соціально значущої інформації", "використання прихованих засобів впливу на свідомість у засобах масової інформації" та "умисне поширення принизливої для України та хибної медіапродукції". Здавалось б відповідальність за такі порушення має бути виключно репутаційна.

Але схоже мораль, на захист якої витрачались і будуть витрачатись мільйони, не стала регулятором у нашому суспільстві. Коли держава регулює сферу громадянських свобод, то це має результатом їх урізання.

Не виключено, що буде прийнято і закон про захист авторського права в інтернеті, який дозволить закривати сайти через порушення ними копірайту. В усьому світі подібні ініціативи викликають жорстку критику, тоді як у нас все, що спрямоване на захист прав власності окремих людей, вітається як крок на користь усіх.

Конфлікт на Сході України не є наслідком "недостатньої патріотичності" наших ЗМІ, як каже наша влада. Це підсумок того, що вони слухали своїх власників, а не дозволяли висловлюватись простим людям. Олігархічні ЗМІ можуть стати на захист будь-якої моделі територіального устрою, через яку сьогодні ллється кров. Але вони не піднімуть питання про справедливість олігархічного ладу, який породжує усі проблеми. Потрібно не створювати нові чиновницькі комісії, а забезпечувати доступ народу до медіа, перетворюючи їх на майданчики для вирішення спільних проблем.

Іншими словами, вільні ЗМІ не можуть бути об’єктом права власності чи гвинтиком у машині держпропаганди. Можливо, дотримання однієї цієї заборони урятувало б свободу слова від багаточисленних утисків і обмежень.

для конкурса "Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни"

 

powered by lun.ua