Як залишитися пацифістом під час війни

48
9 червня 2014

Легко бути пацифістом у країні-агресорі. Транспаранти, демонстрації, арешти, вся ця романтика. Протестувати проти війни у В’єтнамі, Афганістані, Україні… Боротьба за мир легко і органічно поєднується з іншою святою справою: боротьбою проти авторитаризму.

Але як бути закоренілому пацифістові, коли напали на його власну країну? Коли припинити війну – означає віддатися злу?

Під час революції я не раз згадував старий хіпівський анекдот. Про те, що сидить хіпі на Майдані, а до нього підходять гопники, кожен удвічі ширший за нього. Кажуть: вали звідси, це наша територія. Він відповідає: не чіпайте мене хлопці, я плакати буду! Вони ржуть, продовжують доколупуватися, він їх іще двічі попереджає, що буде плакати.

Картина за півгодини. Майдан. Десь валяються кросівки. Десь – спортивні штани. Десь – поголена голова якогось гопника. По центру, на горі гопуватих трупів, сидить хіпі. І плаче.

Так я собі пояснював, чому я маю бити цеглу і калатати коктейлі. Але вийшло інакше: ми тепер плачемо лише за своїми, а смертю ворогів тішимося.

Зараз би апогеєм пацифізму було використати той метод, який вжив Нео в останньому двобої з агентом Смітом. Він припинив боротьбу. Дозволив себе інфікувати. Сам став агентом Смітом. І зруйнував його ізсередини.

Тобто, зараз ми би мали зупинити АТО. Не заважати здивованим ватникам дійти до Чопа. Стати частиною Росії. І змінювати її так само, як цього року Західні області та Київ змінили Схід та Центр. У Росії одразу би зросла кількість голосів за опозицію. Сама опозиція завдяки нашим людям стала би якісно іншою. Росіяни побачили би, які насправді "бандерівці". І почали би потроху замислюватися. Спершу російська влада спробувала би посилити репресії, інформаційну блокаду. Але, враховуючи бардак в економіці, за кілька років мала би піти на поступки. А потім, знищивши імперію, можна було би знову відділитися.

Красива ідея. Так було би найкраще для всього світу – подбати не лише про свою державу, а й про кількість добра на планеті. Але історія показує, що такий метод спрацьовує не завжди. Вона не спрацювала ані у XVII столітті, ані у 1920-х роках. І навіть якщо зараз вона дасть результати – то їх доведеться чекати десятиліттями. І значить, мої діти також повинні будуть покласти життя на боротьбу зі свободою, замість того, щоб жити і творити у вільному світі.

Нє, не підходить. Доведеться плакати.

powered by lun.ua