На що Україна позичає гроші?

48
11 липня 2014

На минулому тижні Правління Світового банку схвалило проект "Модернізація системи соціальної підтримки населення України" і виділяє на його реалізацію позику у розмірі 300 мільйонів доларів. Головним виконавцем проекту є Міністерство соціальної політики.

За словами міністра Людмили Денісової, кошти нової інвестиційної позики, у першу чергу, будуть спрямовані на підтримку тих громадян, які найбільше її потребують: 200 млн. дол. підуть на удосконалення надання соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, 100 мільйонів, буде витрачено на модернізацію системи догляду за дітьми, позбавлених батьківського піклування, а також дітьми з особливими потребами.

В чому сутність проекту і як виглядатиме через шість років після його завершення модернізована система соціальної допомоги населенню?

Відповідь на це питання громадські організації намагаються отримати протягом двох останніх місяців. Крім короткого повідомлення на сайті Світового банку, більше інформації про цей проект не було. Отже, усе це виглядає як закрита для громадськості угода чи оборудка.

5 травня 2014 року десять організацій, які працюють у сфері захисту прав дітей в Україні впродовж багатьох років (Так, наприклад, "Надія і житло для дітей" працює з 1998 року), надіслали офіційного листа на адресу Міністра соціальної політики з проханням поінформувати наші організації про те, як готувався проект, які його цілі і запропонували свій досвід, який варто було б врахувати при плануванні проекту, особливо в питаннях модернізації системи догляду за дітьми.

 
 

Ось цей лист і відповідь на нього від заступника Міністра соціальної політики пані Федорович. 

 

Як розцінити цю відписку – як варіант одної відповіді на всі звернення (незалежно від того що запитують), і яку можна надсилати, не читаючи про що тебе просять чи це щоб дати зрозуміти – не лізьте куди вас не кличуть?

Напевне наміри влади про забезпечення відкритості і прозорості, підзвітності громадськості, про конструктивний діалог влади і суспільства для Міністерства соціальної політики так і залишаться словами, які десь фоном лунають із засобів масової інформації. Звичайно, завищених очікувань до цього міністерства з огляду на його роботу не було. З тих пір як питання захисту прав дітей, підтримки сім’ї перейшли до його сфери управління, вони так і залишились зайвим колесом до їхнього возу звичних пенсій і соціальних виплат.  

Однак прикро, що черговий транш коштів із-за кордону, виділених Україні чи то у вигляді позики, гранту, чи міжнародної технічної допомоги, знову ж таки може піти у пісок, чи ще кудись, а не на справжні реформи.

Не один десяток мільйонів доларів того ж Світового банку (проект "Фонд соціальних інвестицій" 2002–2008 рр.) програми DIFID (проект "Сприяння реформуванню соціальних послуг в Україні" 2006 р.) та з інших джерел були виділені на аналогічні проекти реформування системи надання соціальних послуг, але, на жаль, не мали наслідком запровадження законодавчих і практичних системних змін у соціальній сфері. Питання, які були актуальними 15 років тому залишаються невирішеними і тепер – як не було так і немає діючих механізмів соціального замовлення послуг, ринку соціальних послуг, стандартів, деінституціалізації і наближення послуг до отримувача, як і раніше соціальна допомога консервує споживацтво, а не мотивує громадян до зміни свого становища, незалежної і відповідальної поведінки щодо власного забезпечення і своєї сім’ї.  

Звідси питання – чи в нашій державі є комусь діло до того як ефективно органи влади витрачають міжнародні кошти або використовують надану технічну допомогу? Чи достатньо просто мати звіти на сотні сторінок про успішно реалізовані проекти і надруковані методичні рекомендації, а потім урядовці попросять ще, на ті ж самі цілі, змінивши заголовки. Допускаю, що там, на Заході, це теж може бути для когось вигідним бізнесом.

Прикро і тому, що ті, заявлені 100 млн. доларів на модернізацію системи догляду дітей при розумному плануванні і управлінні можна було б спрямувати на зміну цілої системи, а не просто на точкові невеличкі проекти.

Як приклад – можна було б в одній пілотній області повністю реформувати систему догляду дітей-сиріт і дітей з особливими потребами у відповідності з європейськими стандартами – шляхом переходу від інституційної, інтернатної форми виховання до забезпечення догляду і виховання дітей в громаді, в сім’ї або умовах, максимально наближених до сімейних; розробити і прийняти необхідні законодавчі документи для такої трансформації по всій Україні.

А для цього потрібен відкритий діалог, обговорення за участю людей і організацій, які не тільки мріють про зміни, а намагаються їх втілювати в щоденній роботі.

Наразі ситуація виглядає так, що ми – громадські організації – шукаємо благодійників, спонсорів, донорів, які допомагають нам реалізовувати проекти з впровадження інноваційних моделей надання якісних послуг дітям і сім’ям та їх легітимізацію (у співпраці з тим же міністерством), в той час як уряд позичає величезні гроші, а ми поняття не маємо, як це пов’язати  з нашою діяльністю, а головне з потребами цільових груп населення.

Одночасно із вказаним вище листом, ми також направили листа Представнику Світового банку в Україні з проханням сприяти залученню громадянського суспільства до планування реформ. Від них відповіді ще чекаємо.

powered by lun.ua