Звичайний путлеризм

14
15 серпня 2014

Президента Російської Федерації часто порівнюють із Гітлером, на мій погляд, це не зовсім так. Хоча, думаю, йому то лестить.

Звичайно, в ньому та його ідеології живе безліч гітлеризмів, одна спекулятивна релігійність та скриня з "духовними скрепами", над котрою він кудкудакає і носиться як із ядерною кнопкою, багато чого вартує, але поганий той учень, що не переросте свого вчителя, тому в такого явища як "путлеризм" є кілька важливих, на мій погляд, відмінностей.

В зомбуванні своїх співгромадян він пішов далі, він не ділить світ на Велику Націю та жалюгідні та малі, якщо спрощено подавати цю позицію, він спрямовує свої зусилля на боротьбу з нацією нібито неіснуючою.

Фактично він відмовляє українцям в існуванні. України як держави в його свідомості не існує, не існує мови, національності, традицій та історії, зокрема, й тому, офіційною Росією не визнається Голодомор, бо як може існувати така масштабна трагедія на прикладі не існуючої національності. Не існує в його свідомості і політичної нації України.

Він робить все, щоб росіяни сприймали українців – як трохи прибацаних, але росіян, серед котрих є такі, що конче потрібно витягувати та рятувати від "київської хунти", а є "спорчені" Галичиною та "Піндосією", котрих навряд можна перевиховувати, тому можна спробувати зменшити/знесилити/знищити.

Можливо, в такий спосіб він втілює ще одну фашистську, до речі, мульку, щодо творення Нації наново. Нічого, що за рахунок трохи неповноцінної, хибно-орієнтованої, натомість православної та чисельної, на прикладі багатьох представників якої можна також спекулювати "спільним радянським минулим".

Але він нищить і своїх, росіян, перетворюючи своїх виборців і тих, хто вимушений жити в часи його володарювання, на хомо радянікус.

І Росію – на СРСР.

Той самий Гімн країни. Замість комуністичної ідеології – агресивне кишенькове православ’я.

Обмеження, заборони, контроль, тиск, пропаганда саме радянських цінностей, брехня на телевізійних екранах, освячена Радою Федерації та Самим, "Гнилий Захід" - як символ підступного та аморального ворога тощо.

На відміну від часів СРСР, де всіх вели у "світле майбутнє", тут навіть про майбутнє не йдеться, росіян ведуть в темне минуле, і найстрашніше те, що багато хто з них чітко, із радістю та жагою, прямує саме туди.

Під ментальною шкірою багатьох людей, як в Росії, так і в нас, якщо поскребти нігтиком, а може і пальчиком, іноді достатньо одного слова, можна побачити хомо радянікус.

Цікаво, що багато з цих людей, коли жили в СРСР, прагнули західного життя: музики, танців, віскі, гарної білизни, кіно з пристрасними поцілунками, оголеності, статків, яхти, "дорогого життя", безтурботності або хоча б джинсів.

Зараз вони ж прагнуть повернення в СРСР: дешевої ковбаси, гарних пенсій, працевлаштування на віки вічні, профспілкових путівок, дешевих раків, ікри, пива, водки, зрозумілих та "душевних" пісень та фільмів, строгості та порядку.

І все це обертається навколо матеріального і, бажано, "халявного".

І стосується це не тільки тих, хто постарів та хоче повернутися в часи своєї молодості, цього повернення прагнуть і молоді люди, народжені після розвалу СРСР.

Тільки ті з людей, хто ще за часів СРСР в сенсі тяжіння до Заходу міркували про свободу внутрішню, свободу слова, вільне пересування, про розвиток, самореалізацію, - повернення в СРСР не хочуть. Бо це не про матеріальне, це – інша історія. Складніша.

Навіть ці "контрольно-ковбасні" настрої вловив (або упіймав та скористався) їхній добре знаючий свою паству керманич, заборонивши ввезення західних продуктів, пояснивши це не тільки відповідями на запроваджені проти РФ економічні санкції, а й шляхетною метою підтримки національного виробника.

Наше – краще. "Наше, якісне, радянське".

Швидко вводяться інші заборони, хочеш мандрувати закордоном – плати власній державі за те, що вона тобі це дозволила. Хочеш в кав’ярні або супермаркеті користуватися вільним доступом до Інтернету – тільки після введення паспортних даних.

Держава контролює людину. Тотальний контроль наближається. Без відповідних змін до Конституції, залишаючись ратифікантом багатьох міжнародних договорів з прав людини, права та свободи ігноруються, обмежуються, їхній обсяг зменшується, тобто права людини знову, як за часи СРСР, залишаються "паперовими", а сувора реальність диктує інші правила – Його.

Менше за все, мені б хотілося спостерігати за відродженням хомо радянікус, раніше щось подібне можна було спостерігати виключно в фільмах жахів про зомбі, і я сподіваюся, що росіяни то не терпітимуть, хоча іноді виглядає все так, наче більшість з них саме цього і прагне. 

powered by lun.ua