Форум видавців: мої особисті нотатки

34
15 вересня 2014

Цьогорічний Форум видавців виявився приводом не тільки купувати нові книжки та слухати читання нових текстів, але й приводом для дискусії та рефлексії на низку доволі делікатних тем.

Форум видавців закінчився. Саме час розібрати привезені новинки та підбити підсумки побаченого.

Почну не з власних підсумків, а з голосу президента "Форуму видавців" Олександри Коваль:

"Перед початком форуму ми страшенно хвилювалися, чи не заманеться комусь влаштовувати провокації: поливати книжки червоною фарбою, палити димовушки чи влаштовувати телефонні замінування. На щастя, бажаючих не знайшлося, або ж вони побоялися наших серйозних і надійних охоронців. Всі дні минули навдивовиж спокійно - і це перший великий успіх форуму.

Другий: хоч відвідувачів було відсотків на 20 менше, ніж торік, проте виторги видавців зросли, всі задоволені, багато хто вже замовив собі стенд на наступний рік.

Третій: було значно менше нарікань від учасників, гостей і відвідувачів. Або ж люди стали поблажливішими один до одного, або ми врешті навчилися уникати прикрих організаційних помилок. Наступні 2 тижні будемо все аналізувати і робити висновки. Тоді й зрозуміємо реальні результати і напишемо про це".

Авторка одного з найбільш очікуваних дебютів року - Гаська Шиян, авторка роману "Hunt, Doctor, Hunt"

Моє власне побачене та відчуте спричинене тим, що я робила на Форумі. Там я переважно модерувала дискусії-читання та брала інтерв’ю в письменників. Перше з них – розмова з Людмилою Уліцькою – вже опубліковане. Решта будуть публікуватися поступово на сторінках "УП.Життя" та "Громадського радіо".

Цього року я вдруге долучилася до творення частини програми "Жінка у світі, що змінюється". Зокрема організувала дискусії на тему "Інший бік влади: хто врятує чоловіків від патріархату" (модерувала Вікторія Наріжна), "Жінка на Євромайдані: (не)видима сила" (модерувала Ольга Веснянка), "Квотування жіночої присутності у владі: необхідність чи позитивна дискримінація?"(модерувала Ірина Собченко), "Багато доброго за малу ціну: робота жінок у сфері культури в Україні" (в рамках програми журналу "ШО" модерувала я).

Після завершення цих подій я поспілкувалась із модераторками "моєї" частини програми. Модераторка Ольга Веснянка підсумувала свою дискусію про участь жінок у Євромайдані так:

"Цікаво, що й навіть серед жінок-активісток за рівні права вже не чути думки, начебто жінки були чи є невидимими у історії Євромайданів. От учасниця дискусії, журналістка, авторка книги "Є Люди. Теплі історії з Майдану" Крістина Бердинських каже, що більшість, з ким спілкувалась на Майдані у Києві, - були жінки.

На загал, тепло було й під час дискусії, повсякчас звучали імена сміливих волонтерок - чи літніх бабусь, яким не холодно взимку, чи вагітних жінок, які на автах полювали вночі за "тітушками" :-) Виглядало, що кожна - учасниці з Чернігівщини, Миколаївщини, а не лише з Галичини - хотіли розповісти про жінку, яку знають, і якою пишаються, але про яку сказано для історії все ще замало.

Говорили і про "не канапками єдиними" (так хотіли назвати аналогічну дискусію в Києві, котра не відбулася через події в Криму). Згадували кухню Майдану та вікопомний плакат "Жінки, побачите бруд - приберіть, зробіть революціонерам приємно", який я свого часу зняла зі стіни кухні Укрдому. З сумною іронією говоримо про приписування жінкам одної ролі – канапкороблення.

Але львівська дослідниця Оксана Кісь вважає, що "і канапки є політичними", тому всю роботу, яку роблять жінки в боротьбі за зміни, слід оцінювати належно".

Під час Форуму видавців читає весь Львів!  

Модераторка Ірина Собченко, підбиваючи підсумки розмови про квотування жіночої присутності, сказала мені таке:

"Дискусія про владу, найбільш "окуповану" чоловіками територію, показала, що проблема дискримінації є універсальною - вона стосується не лише жінок, а й ЛГБТ, неповносправних, мігрантів - усіх, хто знаходиться у слабкій позиції, адже влада присутня скрізь і проявляється у різних формах.

Тому солідаризуватись жінкам потрібно не лише між собою, а й з іншими соціальними групами, які зазнають утисків. Особливо це важливо для українського суспільства, котре, як слушно зауважила учасниця дискусії Надія Чушак, продовжує відтворювати патріархальні сценарії та міфології.

Але надія є - у вигляді певних зрушень і правових ініціатив, про дієвість яких поговорили учасниці Марта Чумало, Лариса Денисенко та Оксана Форостина. Зокрема - розпочата програма моніторингу гендерного балансу у царині бізнесу і зобов'язання України досягнути 30% жіночого представництва у владі у рамках інтеграції до ЄС.

Марта Чумало запропонувала дещо менш суперечливий термін для квотування - "позитивна дія" (замість слова "дискримінація"), оскільки йдеться, перш за все, про підтримку і заохочення дискримінованих груп, збільшення їх видимості і участі у суспільному житті.

Питання квотування є лише одним із інструментів збільшення кількості жінок у владі, який, попри дійсну ефективність, не може вирішити проблему гендерного дисбалансу глобально. Потрібна потужна соціальна дія - тримати питання у полі зору, вимагати гендерної рівності, і, чи не найголовніше, потрібна "гендерно свідома" освіта. Тому дуже важливо продовжувати цю дискусію".

Павло Коробчук презентує свою нову книжки "Гопоповідання" разом із модераторкою Анастасією Євдокимовою 

Дуже цікаву дискусію також організувало видавництво "Клуб сімейного дозвілля". Темою "Так ніхто і не кохав: де сховався український любовний роман?" опікувалися модераторки Тетяна Трофименко та Софія Філоненко. Тетяна Трофименко прокоментувала актуальність теми та підсумувала дискусію:

"Часто можна почути нарікання, мовляв, українці читають переважно перекладні книжки. Це стосується й такого чільного жанру масової літератури, як любовний роман. Тож на круглому столі йшлося про те, чому за 23 роки незалежності не з’явилася українська Сандра Браун чи Сьюзен Елізабет Філліпс, якими мають бути мова і стиль цих творів, коли вітчизняні авторки відволічуться від зображення жінки, що страждає, та почнуть писати твори з геппі-ендами.

Модераторки розподілили свої ролі як "добрий" та "злий" поліцейський, відтак, здається, дещо вразила більшість учасниць круглого столу, котрі й не підозрювали, що їхні твори можуть комусь не подобатися. Відсутність динамічного сюжету, не прописані характери, стиль, що був актуальним у кращому разі наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст., ігнорування еротичних сцен або, навпаки, надмірний натуралізм – ось ті зауваження, котрі мусили "відбивати" українські письменниці за допомогою Софії Філоненко, якій вдалося у текстах більшості учасниць віднайти формульні елементи любовного роману, хоча й не представлені в повному обсязі.

Попри зізнання видавчині Світлани Скляр, що класичні формульні романи продаються видавництвом якнайкраще, авторки переважно наголошували на тому, що цей жанр ("рожеві шмарклі") є для них нецікавим, натомість значно цікавішим є показ "вічних цінностей", філософської, національної чи соціальної проблематики, які вони нібито реалізують у своїх творах, а тому ні за які гроші вони не розміняють свій талант на примітивне чтиво.

Лишається хіба сподіватися, що Макс Кідрук або Андрій Кокотюха під жіночим псевдонімом усе-таки напишуть легкий і захопливий текст про кохання на сучасному матеріалі та читабельною мовою".

Мій особистий підсумок програми "Жінка у світі, що змінюється" - це переконання в її еклектичності.

Ця програма вмістила в себе і розмови на гендерно чутливі теми, і міркування про "жіночу літературу" та "жіноче письмо" (іноді – з авторками, для яких ця проблема взагалі не є актуальною, як це сталося на дискусії "Жіноча література в центрально-східній Європі), і низку читань авторок-жінок.

Цікавою мені видалася також програма "Українсько-Єврейські зустрічі". В її рамках відбулося чимало важливих виступів і дискусій.

Наприклад, розмова на таку делікатну тему як "Євреї Східної Європи у дзеркалі сучасної літератури". Її модерував Анатолій Дністровий, котрий підсумував сказане учасниками та учасницями так:

"Цей круглий стіл тематично вийшов значно розширенішим, а оптика бачення доволі таки історичнішою. Людмила Уліцкая, Юрко Винничук та Лариса Денисенко потривожили давні "скелети в шафі" - поділилися своїм баченням природи антисемітизму літературної класики багатьох національних літератур, зокрема російської, польської та інших.

Водночас ми розглянули цікаві факти та феномени взаємовпливів різних культур та їхніх погранич. Юрій Винничук навів приклад багатьох єврейських письменників, які писали українською та ввійшли в нашу літературу.

Досить змістовною була розмова про феномен "іншого", "чужого", "ворожого" і як це торкнулося політичної долі єврейства в ХХ сторіччі. Говорили про антисемітизм і його стереотипи-ярлики щодо єврейської спільноти.

З іншого боку, в контексті розмов про антисемітизм, ми обговорювали тему стереотипів про "антисемітські народи", негативні образи яких й досі часто експлуатує сучасна культура. Одіозним прикладом може слугувати німецький кіно-серіал "Матері й сини", в якому німецькі солдати під час Другої світової війни показані мало не джентельменами, натомість провина за жахіття масового знищення людей ніби "перекладено" на інші народи: поляків, українців, росіян.

У контексті сучасної етики полікультуралізму я запропонував провокативне питання "Чи маємо ми право іронізувати з євреїв?". Я мотивував це тим, що блискучий єврейський письменник Ісаак Башевич Зінгер досить "деконструктивно" описує єврейство по обидва боки Антлантики, описує іноді іронічно, іноді натуралістично, словом – вдається до різних оптик. Усі учасники погодилися, що добродушно іронізувати з "іншого" – в цьому нема нічого поганого і це було споконвіків, головне, щоб це не затьмарило вміння іронізувати з себе та не боятися самокритики, хапаючись за примарні недоліки іншого".

Зробити власні підсумки цієї програми можна буде вже дуже скоро, адже організатори "Форуму видавців" робили аудіо-запис цих дискусій.

До речі, про аудіо-запис. Зверніть увагу на аудіо розмови Паскаля Брюкнера та Володимира Єрмоленка – його можна слухати тут. Також радо анонсую, що інтерв’ю з Паскалем Брюкнером – відомим французьким інтелектуалом і есеїстом – читайте на "УП. Життя" незабаром.

Круглий стіл "Пушкін і Толстой як вороги народу" в рамках програми журналу "ШО" - модератор Юрій Володарський та учасники Борис Херсонський та Андрій Бондар. За кадром також - Маріанна Кіяновська, Отар Довженко, Володимир Рафеєнко, Лєв Рубінштейн 

Здається, фурор викликала історична програма "Століття змін. Століття боротьби. 1914-2014". В її рамках відбулися зустрічі з Тімоті Снайдером, Робертом Магочі, Ярославом Грицаком та іншими відомими істориками. Добре, що до програми увійшли не лише дискусії, але й літературні читання – наприклад, дуже важливий текст "Мрець у бункері" Мартіна Поллака (в перекладі Нелі Ваховської).

Загалом у цій частині програми помітна чутливість до міждисциплінарної складової – зокрема до взаємодії між літературою та кінематографом.

На жаль, зовсім не вдалося мені потрапити на події в рамках програми "Donau Lounge". Країни Дунайського регіони – спеціальні гості цьогорічного "Форуму видавців". До України приїхали чудові письменники з Австрії, Угорщини, Хорватії, Румунії, Словаччини… Що ж, буду читати їхні книжки. Тобто ті, що перекладені українською. І чекатиму, поки перекладуть неперекладені.

До речі, про особливості перекладів і роль міжнародних інституцій мені дуже цікаво було говорити з Наталкою Сняданко:

"Традиційно цікавою і насиченою була польська програма – Анджей Стасюк, Януш Ґловацький, Зємовіт Щерек, усіх їх приємно не лише читати, а і слухати. Також традиційно найбільш якісними і добре підготованими були акції, організовані закордонними інституціями – окрім згадуваних уже польських, австрійські, німецькі, угорські, шведські, чеські. Продумані теми, цікавий склад учасників і, відповідно, гарна відвідуваність.

Складається враження, що ці інституції повністю перейняли деякі аспекти видавничої діяльності, наприклад, промоцію українських перекладів закордонних авторів.

Видавництва часто не лише не займаються такою промоцією, а не вважають за потрібне навіть з’являтися на заходах, які організовані для промоції виданих ними перекладів".

Цікавими є також спостереження Наталки Сняданко про фінансовий вимір подій:

"Не буде оригінальним і моє враження про "незручну" тему платного входу на деякі акції, учасникам яких при цьому організатори не платять гонорарів.

На моїх очах до зали намагалися не пустити представницю іноземного консульства, яке спонсорувало показ вистави, а поряд співробітниця іншої інституції, яка спонсорувала акцію в сусідньому залі, вмовляла організаторів не брати плати за вхід, бо спонсорська інституція за законом не має права провадити комерційну діяльність. Це, ясна річ, дрібниці, але вони псують загальне враження".

А от Андрій Бондар, який презентував свіжу збірку поезій "Пісні пісні" та чотири свіжі переклади, говорить, що його головні враження – не літературні:

"Два головні мої враження від Форуму, що минув, парадоксальним чином не стосуються літератури в чистому вигляді. По-перше, це новий альбом Сергія Жадана і "Собак" "Бийся за неї". Це велика творча робота й успіх нашого поета і його колег-музикантів.

По-друге, це фільм Мирослава Слабошпицького "Плем'я". Надзвичайно переконливий кіно-прорив. Грандіозний фільм.

Все решта було менш-більш як завжди. Нові цікаві книжкові релізи були. Але про них писати я не буду, щоб уникнути звинувачень у літературному інцесті. Бо всі ми - велика родина, слоїк із павуками".

Для мене особисто цьогорічний "Форум видавців" – один із найбільш насичених і виснажливих. І не тільки для мене.

В розмові з колегами-модераторами-речниками-письменниками я не раз і не двічі чула сказану замріяним голосом фразу: "От би наступного року поїхати на Форум як турист(ка)".

Хоча, припускаю, ця думка до власне програми "Форуму видавців" має мало стосунку – радше ідеться про загальну втому, що її відчуває вся Україна з 21 листопада 2013 року.

Цього року я вкотре переконалася, що "Форум видавців" продовжує змінюватись. І потребує ще більше змін – якісних і кількісних.

Наприклад, нового досвіду точно додало рішення про бойкотування російських видавців і реакція на нього громади.

Громада реагувала по-різному, а от ринок взагалі не зреагував. Особисто мені за 5 днів "Форуму видавців" не вдалося побачити на ятках в Палаці мистецтв жодної російської книжки, маркованої "триколором" згідно з рекомендацією Львівської ОДА та вимогами спільноти бойкоту російських товарів.

Можливо, я погано дивилася. Можливо, ті книжки десь заховалися. Можливо, книжок з Росії зовсім не було.

Як на мене, це демонструє, що багато шуму піднялося внаслідок того, що в результаті не відбулося.

Думаю, що не всі рішення мають бути голосними. Є випадки, коли простіше на правах організаторів не надати стенду, локації, місця в програмі для персон "non grata". Без скандалу.

І звідси випливає мій особистий головний підсумок про потребу внутрішньоцехової солідарності. Просто робити свою роботу і не працювати з упирями.

Усі фото Віталія Лямічева

powered by lun.ua