Померти за Донбас?

186
18 листопада 2014

У мене є троюрідна сестра Оля. Рік тому в неї народилися хлопчики-двійнята – чудові й дуже схожі на татка. Кілька місяців тому її чоловік, мешканець Київщини, пішов до армії добровольцем. Два тижні тому його вбили під Волновахою.

"Герой", - повторювали, плачучи, родичі… Коли я читала про подібні історії раніше, то теж думала: "Герой". Але, коли це торкається родини, усе сприймається дещо інакше.

 

У мене в самої діти, і зараз мені конче необхідно зрозуміти, за що конкретно він загинув, заради якої високої мети лишив сиротами двох хлопчиків, які навіть не пам’ятатимуть тата, і що змінилося б, якби він туди не пішов.

"Загинув за Україну" – перша відповідь, яка спадає на думку. Але ж Україна – це більша частина населення, яка давно обрала для себе європейський шлях розвитку і рік тому вже героїчно його виборола. Значить, він загинув "за єдину Україну". А точніше, за те, щоб у складі України залишився Донбас.

Але чи хоче сам Донбас лишатися у складі України і чи потрібен він, власне, решті України?

Всі роки незалежності Донбас ставив Україні палиці в колеса на шляху до європейського майбутнього. Донбас обирав Януковича президентом, Донбас давав Партії регіонів і її прихвосням можливість сформувати більшість у Раді. І навіть зараз, як показали останні вибори, Донбас продовжує робити те ж саме.

Можна говорити про те, що Донбас захопили терористи, що Росія веде неоголошену війну, що людей нахабно обманюють і під владою ДНР-ЛНР на них чекає суцільний терор і занепад. І з цим важко сперечатися. Але чи хоче Донбас жити інакше й рухатися до Європи?

Якщо так, чому тоді жителів Донбасу навіть до армії призвати не можна, окрім добровольців?

Влітку, коли я була в Закарпатті, місцеві жителі розповідали, що туди наїхала сила-силенна донецьких біженців, багато з яких – здорові кремезні чоловіки, яким і на думку не спадає йти захищати свою землю. Казали, що донецькі в одному з глухих закарпатських сіл купили аж 40 будиночків. Виходить, логіка в них приблизно така: "У мене хата горить. Ти піди її загаси, а я тим часом у твоїй поживу".

Зрозуміло, що не всі можуть залишитися і захищатись. Але відсоток тих, хто може і хоче, аж надто малий.

Я розумію, що, якщо віддати Донбас, Росія піде далі. І, власне, такі спроби вже були і в Харкові, і в Одесі, і в інших містах Південного Сходу. Я розумію, що за ці території так само доведеться боротися. Але тут повинні визначитися самі їхні мешканці. Якщо після всього, що вони бачили й чули, вони дозволять Росії "захищати їх від фашистів" – то навіщо вони нам треба? А якщо не дозволять, якщо масово вийдуть, готові відстоювати свої міста, свої домівки… тоді вже й за них не гріх буде померти.

Виходить проста математика. Якщо на українських територіях проукраїнське населення в меншості – воно змушене виїжджати до інших регіонів. Це вже трапилося в Криму і на Донбасі, це може трапитися десь іще. Це просто треба визнати. Але якщо в меншості проросійське населення, яке не хоче жити в Україні й миритися з її курсом – нехай виїжджає до Росії. Росія не зможе без величезних втрат пройти там, де її зовсім, ну зовсім не підтримують, незважаючи на всю її брехливу пропаганду.

Мені дедалі більше здається, що розкол України неминучий. Не природній, штучний, інспірований Росією – але неминучий тому, що цього хоче велика частина населення цих регіонів.

Чи не краще волонтерам і державі зосередитися на допомозі переселенцям, які втратили все, що мали, і хочуть почати нове життя й працювати на благо цієї країни, приймаючи її напрям розвитку?

І чи не краще справжнім героям лишатися зі своїми сім’ями, бути корисними своїй країні живими? Або принаймні померти за тих, хто це оцінить і пам’ятатиме – вже у відкритій, а не брехливій війні, якщо Росія на неї зважиться.

Я зовсім не експерт у військовій справі і в політиці. Я не знаю, який вихід із ситуації правильний, а який – ні, і чи є взагалі з цієї ситуації вихід. Але, якщо я помиляюся і моїм рідним варто помирати за Донбас – то нехай експерти пояснять мені, чому. 

Від редакції: Якщо у вас є можливість допомогти Олі, дружині загиблого добровольця, яка залишилась з двома дітками, будь ласка, допоможіть. 

Її картка Приват: 5168757282204959 (Авраменко Ольга)

powered by lun.ua