Школа, де діти щасливі

317
28 листопада 2014

" - Як так сталося, що в Швеції всі ідеально знають англійську мову? 

– Ми просто вчимо її в школі" 

Із розмови з 50-річним шведом

Незалежні прогресивні школи, в яких діти почуваються щасливими. Вони існують - наприклад, в Швеції і США. Їх можна створити і в Україні.

Міносвіти збирає відгуки громадян про концепцію реформування шкільної системи

Перед тим, якщо щось створювати чи перетворювати, важливо сформувати бачення – що ми хочемо отримати в результаті? На мою думку, Україні потрібні школи, в яких діти набувають потрібних у сучасному світі знань, компетенцій, а також – обов'якзово! – почуваються при цьому щасливими. 

Що має бути у школі, аби її учні були щасливі? Спробуймо пофантазувати. Можливо, в ній замість фізкультури мають бути тренування зі скейтбординга, BMX-велосипеда чи вуличного баскетболу? 

А може, там раз на тиждень відбуваються коцерти рок і хіп-хоп музики? А може, взагалі, там на уроках музики можна вчитися грати на бас-гітарі, створити із однокласниками рок-гурт та до кінця року вже записати перший альбом в професійній студії? 

Ви можете не повірити, але такі школи існують. Правда, поки що не в Україні. Одну таку школу мені вдалося відвідати під час навчального візиту з групою молодих громадських лідерів України до Швеції.

 

Школа, яку ми відвідали, називається Fryshuset, і є своєрідним молодіжним центром, де шкільна програма є лише однією з частин. 

Установа розташована у периферійному районі Стокгольма у двох великих приміщеннях, що колись були фабрикою та складами. Філософія цього закладу базується на переконанні, що "заохочення, впевненість, відповідальність і розуміння є необхідними для того, аби молоді люди могли розвинути свої вроджені таланти  і знайти свій шлях у суспільстві" (цитата з сайту школи).

Наша екскурсія закладом переважно фокусувалася на молодіжному центрі. У школі в цей час йшли уроки. 

Це є старша школа, зорієнтована переважно на "складну" молодь – дітей імігрантів, підлітків з кримінальними схильностями, або, що називається, з "неблагополучних сімей". Молодіжний центр і понад 50 його клубів, секцій і спортивних команд відкриті не лише для учнів школи, а для всіх охочих, хоча здебільшого їх відвідують діти, які живуть десь неподалік. Великий відсоток серед клієнтів - діти емігрантів. 

Безліч речей відрізняють цей молодіжний заклад від українських реалій. Одна з них - це те, що він не належить ані державі, ані місцевій владі. 

Молодіжний центр та школа адмініструються громадською організацією. Це дає привілеї – такі як свобода дій, однак і певні обмеження, наприклад, потреба весь час знаходити кошти на свою операційну діяльність і нові програми. 

Освітні послуги школи, яка входить до молодіжного центру, мають відповідати державним стандартам, і випусники школи здають державні тести. 

За надання цих послуг організація одержує від держави оплату – приблизно ту саму суму, яку би держава витрачала на утримання звичайної школи аналогічного розміру. Однак уряд практично не втручається в шкільну програму: вчителі і адмінстрація самі вирішують, які предмети пропонувати учням (крім набору обов’язкових, який все-таки встановлений урядом), якими навчальними матеріалами і методиками користуватися, скільки часу приділяти якій дисципліні. А учні мають широчезний вибір предметів на кожен смак, зокрема спортивних і творчих.

Як працює ця "академічна свобода" на рівні школи, ми побачили під час екскурсії комплексом Fryshuset, коли стали свідками уроку зі скейтбордингу. Це "фізвиховання" проходить в величезному критому скейт-парку, а вчителя тяжко відрізнити від учнів – це худорлявий молодий чоловік в старих джинсах, футболці і білому шоломі. Як нам сказали, він чемпіон Швеції і призер міжнародних змагань зі сноубордингу. Не треба й казати, що учні йдуть на таку фізкультуру, як на свято!

 
 

Школа пропонує дітям те, що вони люблять, досягаючи декількох цілей. 

По-перше, діти розвивають свої таланти, здобувають впевненість і самоствердження. 

По-друге, навантаження математикою та історією дається легше, коли воно чергується з чимось емоційним і захопливим, що підліток любить всім серцем і що шануєтья його друзями і сусідами по вулиці. 

Ну і по-третє, школа намагається ставити предмети за вибором, такі як скейтборд чи бас-гітара, першими уроками в розкладі - таким чином діти ретельно ставлять будильник, майже ніколи не просипають, і від самого ранку йдуть до школи з радістю. 

На другий урок, наприклад з шведської мови, діти приходять вже бадьорі і заряджені енергією, готові працювати і сприймати новий матеріал. Чим не школа мрії?

 

Слід зауважити, що подібна модель існує не тільки в Швеції. В США стають дедалі популярнішими так звані "статутні школи" (charter schools) – це недержавні школи, що діють в межах урядових стандартів, але мають значний ступінь свободи застосовувати іноваційні освітні підходи, вводити додаткові предмети, без затримок звільняти і наймати вчителів. Ці школи адмініструються або громадськими організаціями, або навіть комерціними компаніями, при цьому фінансується державою і є об’єктом ретельного моніторингу та аудиту. 

Такі незалежні школи значно активніші в пошуку додаткового фінансування, в запрошенні провідних фахівців, в запозиченні передового досвіду. В результаті, держава витрачає ті самі кошти з розрахунку на одного учня, що і у звичайній публічній школі, отримуючи значно вищу якість освіти і задоволеність школярів та їхніх батьків. 

Бачачи успіх таких автономних шкіл, звичайні публічні школи проявляють тенденцію брати приклад зі статутних шкіл і теж запроваджують іноваційні підходи та змінюють свої застарілі практики.

 

Виникає питання – чи можливо в Україні застосувати якісь із цих логічних і правильних підходів? Мені здається, що не просто можливо, а вкрай потрібно, і зараз як ніколи зручний час для цього. 

Кожного року перше вересня викликає шквал критичних публікацій в ЗМІ з криткою нашої шкільної системи. Учні та батьки вкрай незадоволені тим, що пропонують наші школи. Об’єктивні результати теж показують, що якість освіти у нас далека від світових лідерів. 

На мою думку, Україні слід вивчити практики "статутних шкіл" в спробувати втілити якийсь пілотний проект. Скажімо, обрати по одній школі в кожному місті (можна взяти найгіршу) і запропонувати активним представникам громади – в першу чергу, самим батькам школярів – самоорганізуватися і спробувати створити школу, в якій їхні діти будуть щасливі. 

Школа була би незалежною, сама наймала і звільняла вчителів, обирала методики викладання, підручники, програми. А держава витрачала би на неї стільки ж коштів, як витрачала і до того. 

Додаткові кошти школа має шукати сама, однак не має права збирати платню за навчання. Швеція, Євросоюз, США цілком можуть надати під такий проект свої ресурси – фахівців, методики, тренінги, можливо, навіть кошти. 

Якщо пілотний проект буде успішним – а це можна науково виміряти за безліччю параметрів -  можна було б поширювати цей підхід на інші школи, інші міста і області, створюючи альтернативу стандартим "міносвітівським" закладам. 

А потім брати найкраще з таких шкіл і запроваджувати в школи державні, таким чином піднімаючи планку для всієї системи. І тоді, можливо, наші діти зможуть відповідати здивованим туристам ідеальною англійською, яку вони "просто вчили її в школі".

Віктор Загреба,

випусник Університету Мериленду за Програмою ім.Фулбрайта, громадський активіст, місто Івано-Франківськ.

Поїздка до Швеції відбудась в квітні 2014 року в рамках програми програми "Молодь змінить Україну" Фонду Богдана Гаврилишина. Автор висловлює вдячність організаторам програми.

powered by lun.ua