Київський торт

- Мені здається, Київ справді змінився, – говорю я їй. – Саме Київ. Помітно, наскільки очікуваною була тут зміна влади. Себто, наскільки недоречною тут була влада попередня.

- Так, – відповідає вона. – Повіриш – у повітрі відчувається запах свободи.

Я насправді про запах свободи не говорив, говорив про речі більш прості. Про те, що минула влада була тотально чужою, а ставлення до неї – максимально ворожим.

Не те, аби теперішні міністри викликали в киян захват, просто з тими, попередніми, взагалі була біда.

Але запах свободи, цілком можливо, теж присутній.

Не знаю, в мене алергія – я більшість запахів давно не відчуваю. І все це весняне буяння та цвітіння традиційно проходить повз мене. Хоча Київ навесні традиційно прекрасний. Ось лише до звичних туристичних маршрутів – Софія-Лавра-Поділ – поступово додаються маршрути минулої зими.

[L]Майданом ходять гості міста й розглядають саморобні меморіали, вичитують прізвища загиблих. Хтось показує знайомим місце, де стояв його намет, хтось дивиться на все це, як на рештки якихось кінодекорацій. І все це на тлі каштанів і запаху свободи.

Цвітіння все більше, слідів крові все менше. Футбол, концертні афіші, книжковий ярмарок.

На "Книжковому Арсеналі" величезна черга відвідувачів. Куди більша, аніж минулого року. Купа письменників, ще більша купа читачів. А також купа видань про майдан та війну.

Видання, присвячені майдану, добре видані й дорогі. Багато патріотичної й пропагандистської літератури.

Пропаганди загалом багато, вона вже починає різати око. Можна вже сьогодні передбачити, як усе це буде мінятися з кожним наступним місяцем безкінечної війни на Сході.

Але поки що квітнуть дерева й ведуться дискусії про війну. Поки що лунають гасла та заклики. Військових на ярмарку, до речі, не так багато.

Зате їх багато на залізничному. Цілі підрозділи, що чекають на відправку. Нудяться на другому поверсі, блукають залами очікування. Заряджаються пивом, телефонують додому.

- Мені телефонувати не треба, – пояснює в слухавку молодий хлопець у камуфляжі. – Я сам телефонуватиму. Я ж не знаю, де ми будемо, що там зі зв’язком.

Час від часу командири збирають своїх бійців. Бійці виглядають більш менш підтягнуто, командирів слухають уважно. Нова форма, хоча на ногах – у кого що. Слухають, кивають, далі розбрідаються вокзалом.

Хтось фотографується з випадковими пасажирами. Хтось перемовляється з бійцями іншого підрозділу. Окремо, в кутку, сидить цілий циганський табір. Теж на щось чекають, теж кудись вибираються. Живуть своїм життям, слабко реагуючи на військову форму.

В книжкових кіосках на видному місці стоять книги Олеся Бузини та Кузьми Скрябіна. Смерть притягує, смерть бентежить. На ній добре заробляти. Тим більше – смерті стає все більше, вона все ближче приступається, все відчутнішим стає її запах. Запах смерті, запах свободи, запах вокзалу – щоранку до столиці у своїх справах приїжджають тисячі громадян, залишають вагони, пробігають пероном, ловлять голоси й кольори, що стоять у повітрі, підлаштовуються під ритм столиці, міста кількох революцій.

Висить реклама кіборгів. Продаються київські торти. Пасажири на платформі зустрічають фірмовий нічний. Потяги прибувають і відправляються згідно з розкладом. Всі чекають.

Колонки публікуються в рамках подорожі Сергія Жадана 33 містами України на підтримку нової книжки поезій та перекладів "Життя Марії". Розклад презентацій.