Як Росія програє інформаційну війну самій собі

Країнам, як і людям, по-Станіславському – вірять або не вірять. Не зважаючи на мільярди доларів, витрачені на усі SPUTNIKS, RT, RIA NOVOSTI, LifeNews і армії ботів – Росії більшість цивілізованого світу не вірить.

Якщо би вірили, України би вже не було – принаймні вільної України.

ООН би визнала Крим – частиною території Росії. Донбас – би тотально сприймався боротьбою новоросійського народу проти українського, а не територією інспірованого іншою державою сепаратизму і тероризму. МВФ би не рятував кредитами.

Навіть Канада і Австралія би вірили у невинність Росії. І ще багато чого би не відбувалось. Тому, коли говорять про те, що Україна програє інформаційну війну – я не згідна. Не тому, що ця неочікувана, зайва війна стала і моєю.

А тому, що насправді Україна тільки починає бути гравцем у цій війні. Хоча вже понад рік я і мої колеги з Українського кризового медіа центру сприймаємо усе, що відбувається у цій війні – як особисте.

Нам небайдуже, і тому ми і вирішили круто розвернути наші долі, перестати жити звичним комерційним життям, а сконцентрувались на тому, щоб Україна мала шанс і у розгорнутій війні проти нас.

Де помиляється Росія?

Правда завжди перемагає, а все проконтролювати неможливо.

Наприклад, MH17. Одного разу спілкувались з Наталею Яресько про дії Росії, і вона дуже влучно сказала про Путіна: "Він ще зробить помилку, і ще станеться чудо". Насправді, так завжди відбувається.

Малайзійський літак – був шаленою, жахливою трагедією в наслідок помилки. Ця помилка круто розвернула увесь нарратив міжнародних медіа проти Росії. Малайзійський літак розділив інформвійну на "до" і "після".

До цього – Україна була настільки не релевантна для міжнародної спільноти, що можна було сидіти в Лондоні, Амстердамі чи Сіднеї сидіти і не замислюватись, що там реально відбувається.

Після того, як загинули не українці, а голландці, австралійці, британці і інші – територія України і ця війна стали особистими для мільйонів людей, для урядів важливих країн, для нарешті усвідомлення ними загрози тероризму, з якою зіштовхнулась Україна.

Що не усе купується і продається. Що армії ботів, яких оплачує Росія, тільки підривають дискусії на форумах, у яких беруть участь. Таким чином підриваючи довіру до Росії, як до джерела інформації.

Колега з газети The Guardian ділився зі мною статистикою обговорень під статтями газети. Статті, де згадується Україна, отримують в десятки-сотні разів більше обговорень, коментарів і т.д. знищуючи тип і можливість обговорення.

У той саме час, скільки би хтось не платив безцінними є зусилля волонтерів, які організовують твіттер шторми за свободу Наді Савченко.

Чи виходять в оффлайн і пікетують російські посольства по світу, будуючи цвинтарі непотрібної війни і вказуючи на реального замовника.

Чи діаспори, енергію і волю якої ми тільки вчимось направляти на захист державних інтересів.

Якщо раніше ми в Україні відчували пропаганду, то тепер усі країни переконались, що Росія задіяла пропагандистську машину і брехню супроти міжнародної спільноти. Це в як казці про хлопчика, який кликав на допомогу проти вовків. Не пройшов і рік, а усі вже не вірять.

Би-Би-Си – готують і поширюють матеріали-розслідування російської брехні, де факто перехоплюючи роль StopFake.org.

Дискусія щодо проведення або не проведення чемпіонату світу з футболу в Росїі набирає обертів. Навіть ті німецькі компанії, котрі і не планували піддаватись тиску і застосовувати санкції проти Росії починають оголошувати про наміри вивести бізнес з країни (Сіменс та інші).

Рік тому проти санкцій щодо Росії були усі прагматично орієнтовані нації – зараз ситуація інша.

Обрана Росією інформаційна стратегія також стратегічно діє негативно на стратегічних союзників Росії – Казахстану та Білорусі, котрі самі не бажаючи цього демократизуються заради власного порятунку, розуміючи, що стануть наступними жертвами. Казахстан, попереджуючи напади, починає готувати власний інформаційний простір.

Що у зв’язку з цим? Консолідуються країни Центрально-Східної Європи, котрі усвідомлюючи загрозу знаходять можливості фінансувати і створювати російськомовні ТВ-канали, фонди підтримки незалежної журналістики, організовувати роботу власних розвіювачів міфів і т.д. і т.д.

Що усвідомлюючи загрозу, державні департаменти і МЗС Британії, США, інституції ЄС підвищують свою здатність протистояти інформаційній агресії.

З моменту заснування УКМЦ до нас з метою аналізу наявних потужностей приїжджала величезна кількість керівників відомств, котрі ще рік тому – як Голос Америки та інші – здавались майже неактуальними, а сьогодні вони переживають друге народження.

Чого не можна допустити Україні? Перетворитись на Росію.

Тобто намагатись боротись з російською пропагандою у власній країні і у світі методами, які застосовує Росія – через брехню, через поширення ненависті, через ботів і оплачених агентів.

Шлях України – це шлях цивілізованої, але мудрої країни, яка здатна на власні асиметричні підходи до боротьби з інформагресором. Асиметрія з боку України може полягати навіть у тому, що на стороні України діють консолідовані сили держави і громадянського суспільства, яке тепер вже є озброєним до боротьби.

У червні минулого року УКМЦ з друзями з Брюселю і Одеси брали участь в постановочній події росіян про трагедію в Одесі у Європейському парламенті. З боку Росії було все – добре підготовані спікери, кольорові книжки, постери і інфографіки.

В українців було лише прагнення бути почутими і отримати справедливу долю часу на коментарі. Зараз – ситуація інша. Велика робото зроблена на рівні ООН (Сотня ООН), за останній рік написано і поширено сотні інфографік, колонок, спростувань, тисячі релізів організацій та урядових інституцій різними мовами.

Та й громадські і державні установи в Україні все більше вчаться синхронізувати власні дії і підсилювати одне одного.

Необдумано витрачати ресурси. Витрачати зусилля на комунікацію у надто великій кількості країн. Боротись за уми 85% росіян, які підтримують Путіна. Але є сенс боротись за 15% сердець росіян, які рано чи пізно приведуть свою країну до просвітлення. І за 85% європейських багатих країн, які мають побачити цінність України для їх безпеки і добробуту.

Дестабілізувати ситуацію всередині країни – втратити у зв’язку зі загрозою – внутрішню толерантність, здатність сприймати і відчувати біль, вміння прощати і вибачатись за завдану шкоду…

Пропаганда Росії – це зовнішня загроза, найкращою відповіддю є послідовна інформаційна політика на консолідацію суспільства, виховання патріотичного пласту української молоді, політика толерантності і націленості на майбутнє, вивчення і плекання розуміння української історії і особливостей впливу України на світ.

Пізнаючи самі себе, українці ставатимуть сильнішими психологічно у протистоянні з такою інформаційною навалою.

З іншого боку важливо перестати апелювати тільки до дипломатів у вирішенні зовнішньополітичних пріоритетів і задач країни, але налагодити діалог з суспільствами – через їх уми впливати на рішення їх політиків.

Цільова група при Адміністрації Президента України із залученням МЗС та інших працює над цими речима дуже плідно. Україну неможливо перемогти.

Особливо, коли війна оффлайн стає війною мільйонів патріотів, в жилах яких тече кров героїв радянської української і повстанської армій.

Он-лайн і мультимедійно Україну неможливо перемогти, бо надто велика кількість людей, наших друзів зробили своєю місією не тільки донести до світу інформацію про Україну, але і зробити українську точку зору цікавою для світу. Про світ. Про інші країни. У цьому бачу найактуальнішу можливість для протистояння російській пропаганді.