День мами

80
7 травня 2015

Говоритиму про речі, для багатьох незвичні й дивовижні, а для мене – цікаві, але й звичайні, бо вони таки відбулися в моєму житті: ті знайомства, ідеї, проекти, відкриття.

Таке відбувається зі мною постійно, оскільки я й далі, як і в дитинстві, очікую несподіванок – хоча вже з певного часу намагаюся їх уникати, бо інформація, часто негативна, сама звідусіль атакує нас. Часто її подають люди мало освічені й духовно бідні. Вони формувалися в середовищі, просякнутому брехнею, отримуючи знання, що сформували світогляд, з неправдивих і шкідливих засобів масової інформації.

Не кажу "джерел", а саме засобів. Бо з джерелом асоціюють чисту живу воду й правдиві знання. Адже правду народжує життя.

Почнімо з того, чим є для більшості освічених, чесних людей 9 травня.

Ще в дитинстві ранок 9 травня для мене із братом починалося із двигтіння землі, і ми квапилися побігти з татом подивитися – як їдуть зі страшним громом і брязкотом гігантські гармати, ракети, катюші й танки Залізної Дивізії. Ці враження глибоко закарбувалися в уяву, що потім довго відлунювали снами, малюванням військової техніки й колекціонуванням гільз, патронів і гранат.

Чим же є день 9 травня для більшості громадян України?

Відповідь, здається, проста й однозначна – День перемоги, день капітуляції фашистської Німеччини перед Радянським Союзом! Це також день торжества гармат і танків, червоних прапорів, надувних кульок і георгіївських стрічок. День перемоги гуркоту й фанфар над здоровим глуздом.

Юридично це надзвичайно важлива дата – день капітуляції фашистської Німеччини перед антигітлерівською коаліцією. На цьому, начебто, мала закінчитися війна, і мільйони людей дуже раділи... Але реально ще довго відбувалися ґвалти німкень, польок, чешок, українок, убивство мирного населення Європи сповненими помсти російськими солдатами, мародерства й грабунки музейних колекцій, помешкань і маєтків звичайних людей.

Для України ж війна тривала ще довгих 15 років. Для більшості населення України й, зокрема, Галичини настав час русифікації, репресій, вивезень і винищення, а головне, підступного морального розкладу молоді.

Саме в такий спосіб НКВС удалося завербувати звичайного хлопця Сташинського для вбивства Бандери. Саме так у юному віці, коли психіка ще не сформована, до учнів, молодих робітників аж до кінця 80-х років підходили люди в цивільному, і кого підступом, обманом, а кого шантажем і погрозами вербували в "стукачі" системи. Таких називали шістками, а вже в радянські часи – сексотами.

Десь у році 1971-му від сліпого поета Миколи Красюка до рук мені потрапила бобіна з магнітофонним записом "Архіпелагу ГУЛАГу" Солженіцина. Є в цьому творі такі слова:

"В первые годы ЧК они названы были по-деловому: секретные сотрудники (в отличие от штатных, открытых). В манере тех лет это сократилось – сексоты, и так перешло в общее употребление. Кто придумывал это слово (не предполагая, что оно так распространится – не уберегли) – не имел дара воспринимать его непредвзятым слухом и в одном только звучании услышать то омерзительное, что в нём сплелось – нечто более даже постыдное, чем содомский грех. А еще с годами оно налилось желтовато-бурой кровью предательства – и не стало в русском языке слова гаже".

Лише людей із твердим характером, які відчували неправду, система, запроваджена ще Леніним, Сталіним просто фізично знищувала, ховала в тюрми й у заслання. Так, у перший день загальної мобілізації 22 червня 1941 року забрали мого діда Миколу й просто вбили в тюрмі на Лонцького – за те, що був інтелігентом і працював у бібліотеці Оссолінських.

То, чи може бути для розумних людей святом перемоги день 9 травня, коли донині ще не в усьому світі засуджено російського комуно-фашизму – страшнішого, бо підступнішого, ніж німецький фашизм?

Сьогодні російська пропаганда і її підбріхувачі говорять про український фашизм.

Прояви фашизму з елементами етнічного винищення українців, а значить, геноциду – бачили на Майдані в Києві, коли вбивали українців. А сьогодні це відбувається в Криму й на Донбасі. Це навіть не фашизм, а фаше-расизм, коли не терплять нікого крім русскіх: ні полячішек, ні білорусів, ні, як вони кажуть черножопих армяшек, азеров, татар, чучмеков і гризунів (грузини сакартвелло), та й усіх "нацменов".

Саме з Росії походять насмішкуваті анекдоти про хахлов, жидов, молдаван, чукчей. Хоча майже знищені народи, що зберігають ще свою багату культурну традицію, морально вищі за багатьох русскіх – асимільовані імперією татари, мордва, ерзя, мокші, удмурти, ханти, мансі, комі-перм'яки тощо.

То про яке свято перемоги можна говорити 9-го травня? Адже раше-фашизм не подоланий, а навпаки, набирає обертів. У Севастополі в Криму відбувається повзуча аналогія до "кришталевої ночі" або "ночі довгих ножів" у Німеччині щодо українців і кримців.

Зі святкування 1-го травня в Москві видно, що російський народ набув ознак загальнонаціонального психозу й істерії, як це було в часи Гітлера в Німеччині.

До речі, Гітлер мав хибні і злочинні погляди, що базувалися на неправдивій і неповній інформації, якою його постачали історики й ідеологи з "Туле" й "Ананербе" – Герман Вірт, Фрідріх Хильшер, Рудольф Гесс, Генріх Гімлер, ба навіть ідеї Єлени Блаватської. Тобто Гітлер був добре теоретично підкованим і мав тверді переконання, зрештою, як і нинішній президент Росії, підкований Бердяєвим, Соловйовим, Трубецьким, Флоренським і, врешті, сучасним провідником неофашистів Назаровим.

Базувалися переконання Адольфа Алоїзовича на хибному розумінні ніцшеанства про aristos, вибраних людей.

Путін, в свою чергу, базується на однобокому трактуванні Владіміра Соловйова, Ніколая Бердяєва, Івана Ільїна. Як про нього каже сучасний американський політолог Девід Брукс, "Навіть циніки люблять мати мораль", – тобто відчувати і вважати, що всі його намагання є частиною великої історичної місії – втілити у життя три основних ідеї:

– ідея, що Росія має свої власні спіритуальні статус і призначення – російський ексепсіоналізм (виключність);
– посвята ортодоксальному православ'ю;
– віра в автократію, у монарха, царя-спасителя.

Свідомі люди в Америці і Європі вже зрозуміли, що ми не маємо справи з нормальним режимом, на який можна впливати дипломатичними й економічними патичками. Адже російська нація може бути вмотивованою не логікою й прагматичною доцільністю – ба глибше ідеологією, що всоталася в усю культуру й ментальність впродовж століть, і яка сьогодні вилізла на світ неприємним, цинічним, холоднооким привидом.

Тепер є тільки два шляхи: або здатися без бою, як французи й поляки німцям, а по війні, після перемоги стратити всіх колаборантів – або ж оголосити "посполите рушення", і то що швидше, то краще, усіх свідомих українців, з усіх країн і перенести війну (інформаційну й збройну) на їх територію аж до Рубльовки!

Сьогодні нашими союзниками в цьому стануть поляки, сакартвело, шведи, чехи, татари, турки, євреї, англійці, іспанці, ести, литвини, чеченці.

Але повернемось до Дня Перемоги.

У дійсності, Акт про капітуляцію німецької армії, тобто про закінчення Другої світової війни - був підписаний 7 травня о 02:41. Дата офіційного оголошення закінчення війни – 8 травня в Європі та Америці, а в СРСР чомусь 9 травня. Можливо, тому що в Союзі про це було повідомлено лише о 10 вечора 9 травня.

Тож фактично всі наші справжні й бутафорські ветерани святкують оголошення по радіо Левітана – а не відзначають історичний факт перемоги союзних сил у Другій світовій війні.

Як не дивно, юридично Радянський Союз тоді не підписав мир із Німеччиною, тобто залишався в стані війни. Наказ про припинення війни був прийнятий лише 25 січня 1955 року.

Не забуваймо, що генерал УПА Роман Шухевич загинув у бою 5 березня 1950 року, а останній бій УПА з підрозділом МВС відбувся 14 квітня 1960-го біля Бережан.

Статус державного свята й неробочого дня 9 травня отримало 1965 року. З того часу воно супроводжувалося військовими парадами Радянської армії на Червоній площі в Москві.

Як на мене, то день капітуляції німецького фашизму й пам'яті про загиблих у другій світовій війні слід відзначати, а не святкувати – 8 травня, у спосіб покладання квітів і запалювання свічок, без політичних гасел, а з миром і скорботою в душі.

Однак найважливіше свято травня, яке варто відзначати, святкувати, популяризувати й збагачувати обрядами – це День Матері.

Саме матері об'єднують усе людство і є берегинями, носіями, хранительками любові й миру.

Низький уклін Вам усім, Мами – старші, молоденькі й майбутні – і велика вдячність, шана і любов! Тож нині прошу всіх чоловіків не забувати про це, а пошанувати наших найдорожчих.

День Матері відзначають в усьому світі другої неділі травня, місяця Пречистої Діви Марії. Уже в V столітті віруючі в травні збиралися разом і співали гімни, що прославляли Діву Марію.

У травні, коли Природа-Мати виряджає доню-Землю в уборі весняних квітів у цвітіння, працю й радість, ми й відзначаємо День Матері.

Про цей чарівний стан Природи й Землі словами Мавки сказала геніальна Леся в "Лісовій пісні": "Весна ще так ніколи не співала, як отепер. Чи то мені так снилось?"

 

Саме тому 10 травня 1992 року на майдані перед Оперним театром у Львові постала монументальна козацька чайка "Пресвята Покрова", яку збудувало Товариство "Кіш" перед тим, як вирушити Дніпром у далекі заморські краї від Туреччини до Франції. З того часу чайка обійшла всі морські країни Європи, окрім Ірландії.

У 1939-му свято заборонила радянська влада. З 1990 року, завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулось в Україну.

Офіційно в Україні День Матері святкують згідно з указом президента "Про День матері" від 10 травня 1999року.

Ось і ми із сусідами хочемо поставити біля наших будинків символічну скульптуру Матері Світу, звернену обличчям до сходу сонця – саме в День Матері, 10 травня поміж весняним рівноденням і літнім сонцестоянням. Для цього ми працюємо вже кілька літ, створюючи гідне середовище, серед якого у квітучому вбранні травня одного дня постане дорогий кожній людині на землі образ Святої Матері.

Ми створили ландшафтний парк, у якому окрім квітів, папороті, грабових, букових, кленових, березових живоплотів, калини, верб, вільх, дубів, сосен, смерек, лип і ясенів – є такі рідкісні дерева й кущі як ліщина червонолиста, магнолії, тсуги, гінкго, тюльпанові й оцтові дерева різних форм, шовковиці, самшит, метасеквойя, їстівні каштани, форзиція, гібіскуси, тиси, японські керія й клен гостролистий, а в саду яблуні, груші, вишні, черешні, порічки.

 

Усе це для наших дітей, яких у двох будинках понад 300. Тому ми й підтримали Львівську міськраду – і до подарованого нею дитячого майданчика додали огорожу й живоплоти, столи, лавочки.

Скоро тут постануть ще моделі Стоунхенджу й пірамід, адже парк наш називаємо "Меридіан 24+", оскільки саме через Львів проходить найдовший у світі сухопутній цілочисельний меридіан 24. І саме тут плануємо поставити символічну його відзнаку.

 

Погодьтеся, що це кращий спосіб відзначати травневі свята: спільною творчою працею громади, що сприяє знайомствам і доброзичливості – ніж гуркітливими військовими парадами.

Автор - Юрій Волощак, архітектор, журналіст, екс-депутат Львівської міськради, учасник голодування "Студентського братства" в 1990 році

powered by lun.ua