Про рідну мову. І про вибір

23
29 серпня 2015

Теза, з якою не посперечаєшся, – в людини може бути тільки одна рідна мова.

А як же з тими, в кого їх було в дитинстві три?

Одна бабуся – росіянка, друга – угорка, один дідусь – українець, другий вважав себе русином. Батьки між собою спілкуються українською, друзі та сусіди – угорською, однокласники – російською. Не буває так?

Можна в це рівняння ввести кримськотатарську бабусю чи дідуся – сума не зміниться. Так яка ж мова – рідна?

Все просто: та, яку ти обираєш. Як і з національністю в цьому випадку.

Мова та національність, подвійне громадянство чи повага до закону, церква чи атеїзм зі шкільної парти, університет або армія – це все твій вибір.

* * *

Світ мультикультурний та багатонаціональний. І для більшості країн подвійне громадянство – звична практика.

На моєму рідному Закарпатті у всіх подвійне громадянство: словацьке чи угорське, румунське або чеське. У тих, хто носить на своїх плечах сигарети, і тих, хто їх ловить, у тих, хто організовує процес, і тих, хто "кришує" все це депутатським мандатом – у всіх. У мене, людини, яка цілком могла б на нього претендувати, його немає.

Я зробив свій вибір – доки це законодавче заборонено – ніяких громадянств. Утім, звинувачувати людей, які користуються цієї можливістю, щоб забезпечити свою сім'ю – не буду. Як і ставити знак рівності між контрабандистом та вбивцею.

Але щоразу нагадую тим, хто виїхав: твій батько тут на державній службі "заробив", щоб "купити тобі життя" там – ну і розбирайся собі з тим, як тобі з цим жити далі. І хто тобі й твоєму батькові суддя. Але мені навіть не дивно, а смішно, коли чую, як ви люто ненавидите Україну. Країну, що дала вам все.

А вам буде не до сміху, коли за питання походження і виведення за кордон ваших статків візьмуться не діамантові прокурори та блондинки в законі, а нове покоління молодих і злих. Тих, хто не "юзав" державу, а волонтерив або воював.

*   *   *

Кілька років тому я теж був проти подвійного громадянства. Боявся, що роздадуть паспорти в Криму і почнеться те, що трапилось в Грузії.

Що ж, – цим кремлівським нелюдям і без того все вдалось.

Не в паспортах же справа. І не в національності.

Українську мову я закликав і закликаю вчити кожного, хто хоче інтегруватись в це суспільство. Й своїх друзів, угорців та росіян – теж.

Пригадую, як вони гордились законом "двох Ка" про те, що тепер кожен папірець в Україні буде друкуватись і на їхній рідній мові. Гордились. В Будапешті та Москві, вже кілька років покинувши Україну.

Часи, коли в обласних прокуратурах східних областей працювала штатна особа – перекладач, яка обслуговувала цих корумпованих російськомовних недоюристів, що не змогли осилити правознавство українською пройшли назавжди. Умовні Бірюков та Дейнега не користуються послугами перекладача – вони пишуть і читають українською, фактично – працюють українською для України. Але розмовляють російською.

Зрада? – Вибір.

Не вивчив мову – не інтегрувався в суспільство. Формула проста і незворотна, і від нас і наших дискусій вона не залежить. Все й так піде природнім шляхом, як і те, що це – останнє покоління політиків та управлінців державного рівня, що не володіють державною мовою.

Не володіють державною мовою, живуть не на зарплати, проводять мобілізацію і дають від неї ухилятися своїм дітям і, всупереч діючому законодавству, мають кілька паспортів у сейфі. Як на мене, це все ланки одного ланцюжка.

*   *   *

Для себе я, вже багато років, як вивів формулу, що таке рідна мова.

Це та єдина, якою ти щиро можеш сказати три простих слова: "Я тебе люблю".

Я чомусь, зустрічаючи прекрасних угорсько-, російсько- чи то англомовних дівчат, щиро міг сказати ці три простих слова тільки однією мовою – українською.

Олександр Геревич, спеціально для УП.Життя



powered by lun.ua