П'яна Україна

15
17 жовтня 2015

Те, що Росія вже допилась до "білої гарячки", здається, зрозуміли всі.

Усі навколо говорять їй одне і те ж – припини, ти шкодиш собі, кожна твоя дія направлена на самознищення. Але, як і алкоголік, який наливає собі чергову чарку, Росія вперто підходить все ближче до межі, коли їй допомогти вже зможе виключно примусове лікування на стаціонарі.

Як це виглядатиме – примусове лікування військами НАТО, розподіл її Заходом та Китаєм на прикладі двох Німеччин чи довгі роки війни кадировців та націоналістів доти, допоки не прийде розуміння того, що в сьогоднішньому світі єдина діюча модель держави це конкурентна демократія, – не так вже й важливо.

Нам би спочатку самим вилікуватись. 

І, принаймні, припинити пити з цим товаришем, ностальгуючи про славні минулі часи.

*   *   *

Якщо Росія підійшла до крайньої стадії, коли хворий не хоче визнавати свій недуг і "спускає" все нажите за недовгі роки відносної тверезості, то Україна поки що тільки на шляху до цього.

Україна визнає свої недуги: у першу чергу, корупцію та неефективну модель державної служби та правоохоронної системи.

Але визнавати – це одне. 

З алкоголем та іншими шкідливими звичками теж ніхто не любить розставатись сьогодні – а починають завтра, з понеділка чи першого числа місяця. Здебільшого – неефективно.

Якщо ти бачиш чітко визначену проблему – її потрібно вирішувати. Немає вже ні часу, ні доцільності в детальних обговореннях. Якщо тільки ти не імітуєш дію, і думаєш: "Ну, сьогодні ще разок, а від завтра вже буде інше, нове життя..."

Якщо ти не думаєш: "Ну, сьогодні ще візьму взятку, а від завтра вже не буду..." Аякже, м'ясник теж може стати вегетаріанцем, а героїновий наркоман – космонавтом.

Якщо тобі зрозуміло, що мобілізований солдат з великою долею ймовірності виявиться "аватаром" – ти повинен створювати професійну армію, особливо в умовах зовнішньої агресії. Якщо тільки ти не хочеш ламати таку зручну для твоїх друзів-генералів систему.

Якщо інвестори не хочуть заходити на твій ринок, тому що в твоїй країні кожен суддя корумпований – ти повинен їх звільнити. Тому що ті декілька, хто ризикнув і зайшов під обіцянку розібратись з цими суддями, – так і підуть після її невиконання.

На кінець, якщо ти відповідальна людина, а не майстер стендапа чи Кириленко, ти повинен продавати заводи або міняти бруківку, якщо ти вже про це сам заговорив. Хто ж тебе за язика тягнув? Наче ж не в барі за чаркою було сказано?

Але поки що вся поведінка державних мужів України нагадує поведінку п'яниць – ситуативні союзи з совістю, прикривання власних невдач якимись умовними словами про умовні успіхи, неготовність вирішувати проблему прямо зараз і прямо тут.

Добре, що принаймні з кредиторами-сусідами домовляються не вони, а одна твереза пані без довгого досвіду співіснування в середовищі латентних алкоголіків.

*   *   *

Нове життя починають не з понеділка, першого числа наступного місяця чи з першого дня нового року. 

Не після втраченої сім'ї, цирозу печінки або клінічної смерті. 

А – прямо зараз. 

Олександр Геревич, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua