Свято першого дзвоника, промови політиків, зомлілі і невидимі діти

Двадцять п’ять. Двадцять п’ять учнів зомліло під час лінійки 1 вересня, якщо порахувати випадки виключно у коментарях під моїм постом у Facebook на цю тему. Двадцять п’ять учнів у бантиках і вишиванках лежало на розпеченому асфальті під час "Свята знань". А скільки ж їх втратило свідомість по всій Україні загалом?

Свято першого вересня, особливо для мами першачка – це окрема сумна пісня. Ти ще нічого і нікого не знаєш, ти хочеш, аби твоя дитина увійшла у виховний процес "м’яко", а не була сином "мами-скандалістки", і тому ти не висовуєшся.

Я вже спробувала раз висунутися, зі старшим сином. Пішла до вчительки десь в перших числах вересня і поцікавилася, як бути із обов’язковим предметом "християнська етика" тим сім’ям, які не християни?

Я була сповнена ентузіазму і натхнення. Мені здавалося, що своєю небайдужістю я зможу на щось вплинути. Тоді я викладала історію для діток початкової школи і видавала книжечки з історії для дітей, мені хотілося поділитися своїми знаннями з дітьми і зі школою, я прийшла вся така: "Використайте мене! Візьміть мої навички і уміння!"

Але школі від мене був потрібен гаманець. Я не була на жодних батьківських зборах, де б обговорювали виховний процес. На жодних!

Нас збирали виключно для витрушування коштів: ремонти, кулери, телевізор, підручники. А після того випадку із християнською етикою на мене взагалі наскаржилися чоловікові і мамі, мовляв, зробіть щось зі своєю "скандалісткою".

Я спробувала зайти з іншого боку цього року, з молодшим. Я перша зголосилася бути у батьківському комітеті, в надії, що мене долучать до організаційних процесів у школі. Але від мене попросили все те саме: проконтролювати, аби всі здали гроші до свята.

Батьківську думку щодо сценарію ніхто не питав.

І от перше вересня. Для дитини особливий день. Ви маєте піти на лінійку обов’язково, бо це ж наче початок нового важливого етапу в житті. Мій син марив одягнути краватку, сам ретельно вибирав її, десять разів приміряв. Для нього цей день був важливий.

Нас, батьків, відігнали від дітей подалі.

"Нас часто знімає телебачення, картинка має бути гарна", - сказала вчителька. З тією ж метою майже всі діти лишилися у чорних шерстяних піджаках на спеці в 35 градусів. Зняти піджаки батьки вже не могли, бо їх від дітей відділили лави старшокласників.

А далі почалося щось неймовірне. Спершу якийсь семикласник зачитав листа від київського міського голови. Далі виступив голова дарницького району, за ним – начальниця відділу освіти, а потім ще якийсь депутат київської міської ради.

Ви думаєте, їхні промови були адаптовані до дітей? Ні, дітей ні для кого не існувало. Говорили до батьків якісь стандартні нудні промови про відремонтовані школи (а на що ж ми здаємо гроші тоді?), при слуханні яких вуха вимикаються рівно на 20-ій секунді. Пафос, пафос, пафос.

Діти стояли і не рухалися. У них урочистий момент, у них важлива подія в житті. Вони не розуміли жодного слова із виголошеного, але стояли і чекали, коли почнеться свято.

Але свято не почалося.

"У нас був колишній голова Дарницької РДА, якийсь з заступників голови Дарницької РДА, і хтось з фіскальної служби", - розповідає одна з коментаторок.

"У нас взагалі ****, використали мікрофон для агітації. Якийсь "випускник" рекламував кандидата в мери й обіцяв від того кандидата безкоштовний відпочинок в горах"

"А в Новых Санжарах, Полтавской области, завуч на линейке расказывала об удобствах пластиковой карточки "Приват-банка", - пишуть мені у коментарях.

У цей час діти стоять. І мліють. Невидимі діти, до яких усім байдуже. Адже за ними стоїть "маса", електорат, якому можна щось напарити, споживач, об’єкт реклами. Дітей там нема, діти не потрібні. Невидимі.

"Моя дитина теж впала на лінійці, я не встигла зловить. В результаті - рана на всю щоку, похід до хірурга, перевязка, до невропатолога на предмет струсу і розтрощені окуляри. Оце День знань!!!" - нарікає одна з мам у коментарях.

"У нас все закончилось, когда мама отключившегося мальчика начала голосить"

Як змінити це? Як заборонити використовувати дитячі свята для політагітації? Як пояснити освітянам, що навіть промова директорки для шестирічок – то уже занадто.

Як змусити директорів шкіл робити свята для дітей: короткі, яскраві, такі, що запам’ятаються?

У кожній школі до 1000 дітей, у яких є мама і є тато. Невже на цю кількість людей не знайдеться 4-5 людей, які організовують свята? Невже не буде ведучих, аніматорів? Одне оголошення на дверях школи щодо набору креативної групи для розробки "Свята першого дзвоника": і щороку діти йтимуть на свято з інтересом, цікавлячись, що ж буде цього разу?

Ніхто не зробить краще для дітей, ніж їхні батьки. Давайте наступного року все буде інакше, а?