Жінки в армії всупереч всьому

439
13 жовтня 2015

"Хочете рівності? Ідіть служіть в армію!" - це один з найперших "аргументів" з боку чоловіків, коли вони хочуть довести, що боротьба за гендерну рівність не має права на існування.

Критика фемінізму у чоловічому виконанні зазвичай включає в себе ще "аргументи" про шпали і шахти. І армія, обов’язково армія. Щоразу ці аргументи звучать так, ніби опонент ухопив щось геть нове і блискуче. Певно, не здогадуючись, що шпали, шахти і армію ми, гендерні активістки, чуємо в кожній дискусії, сотні разів, знову і знову.

Про шпали і шахти поки не будемо. Поговорімо про армію.

"Влітку 2014 року у мене було бажання їхати на фронт, особливо після Іловайська. Я стукалася у різні батальйони, в Нацгвардію. Скрізь мені казали "ми вам передзвонимо". І не передзвонювали", - розповідає аеророзівдниця Марія Берлінська, яка в АТО проривалася буквально "з боєм". Тепер Марія керує Центром аеророзвідки при Києво-Могилянській академії, готуючи аеророзвідників для ЗСУ та добровольчих батальйонів. 

"Вирішила іти на фронт одразу з початком війни, просилася всюди. В батальйоні ОУН мені запропонували збирати гроші на майдані, в Азові мені сказали, що беруть дівчат тільки в штаб або на кухню, в Нацгвардії мене поставили в резерв (це все одно, що послали, тільки чемно), в батальйон "Сєвєр" мене теж не взяли. Я потрапила на фронт через ПДМШ ім. Пирогова і ДУК ПС", - розповідає Олена Максименко.

 Боець "Азову" Олена Мосійчук

Або історія Наді Савченко, яка виборювала право на навчання на військову спеціальність у міністра – здавши всі чоловічі нормативи при вступі.

Чи не вбачається у цьому якась особлива "чоловіча логіка"? Йдіть в армію, якщо хочете рівності, але в армію ми вас не пустимо, бо не жіноче це діло.

Жінки стикаються зі стереотипами і дискримінацією в армії на кожному кроці і на кожному етапі. На зустрічі "Жінки в українській армії. Як подолати стереотипи?" говорили саме про це.

Бесіда підтвердила, що жінки в армію прориваються з дуже великими складнощами. І їм це, як не дивно, вдається. Наразі у Збройних Силах України служить 14 332 жінки. З них керівні посади займає 35 осіб. Небагато, чи не так? Така ситуація продиктована тим, що при призначенні на керівні посади враховується вища військова освіта, розповідає Валерія Парада, підполковниця ЗСУ. А от з отриманням цієї освіти у жінок не все гладко: їм просто не дають її здобути.

"Коли я пішла на демобілізацію, постало питання мого вступу в Академію сухопутних військ, - розповідає про свій шлях у здобутті освіти і маленькі перемоги Вікторія Дворецька, в колишньому заступниця командира роти в батальйоні "Айдар",  -  Я хотіла на факультет розвідки. Мені відповіли: "Ні-ні, дівчинко, тільки на психолога". Я схожа на психолога? Я хотіла в розвідку, а не на психолога. Тож я відмовилася. Національна академія оборони України зробила скорочені курси офіцерів запасу. Я все пробігла з двома осколками, здала всі нормативи, а мені в кінці кажуть: "Дівчинко, всі будуть навчатися 3 місяці, а ти два роки – на замполіта".

Віка знайшла вихід на "високих людей", була конференція з представниками НАТО, після чого обдзвонили з усіх університетів і спитали: "Ви у нас, не дай Боже, не навчаєтесь?". Кажу: "Ні, ви мене не взяли".

У цьому році вперше за 24 роки допустили до навчання жінок, і я починаю навчання в Університеті оборони Україні імені Черняхівського, на командира механізованого взводу!" 

Потрапивши у армію, жінки перш за все стикаються із тим, що держава не забезпечує їх одягом і взуттям. Проект "Невидимий батальйон", присвячений вивченню становища жінок в українській армії, виявив, що з 40 анкетованих жінок-військовослужбовців, жодна  не була забезпечена одягом і взуттям, і жінки вимушені були купляти амуніцію за свої гроші. Також, згідно із інформацією координаторки проекту, є проблеми із медичним забезпеченням жінок. Гінекології, як такої, у армії не існує.

Жінка, яка вирушає в армію, стикається із дуже сильною демотивацією і деморалізацією. На кожному етапі, починаючи з перших розмов вдома, продовжуючи походом до військкомату, в учебку, в частину, жінка стикається із тим, що їй радять сидіти вдома, глядіти дітей і готувати їсти. На кожному етапі жінка вимушена доводити, що вона може і хоче служити, і що справді вона прийняла свідоме, зріле рішення.

Інструкторка з медичної підготовки ("Азов") Олена Мосійчук розповідає, як хлопці відмовлялися їхати з нею на бойові виїзди, бо "вона баба і буде істерити". "Потім ловила їх по полю в істериці, тих хлопців", - зі сміхом розповідає Олена. Сміливість не має статі, однак про це у нас ще не всі знають, на жаль.

Жінка стикається з тим, що у армії її реєструють під іншими ролями, ніж вона виконує насправді. Снайперки, саперки, артилеристки записані як начальниці лазні, кухарки та швачки.

Обмеження щодо призначення жінок на певні бойові посади регулюється наказом міністра оборони України № 46 "Про введення в дію Переліку посад офіцерського складу, на які можуть призначатися жінки, прий/ няті на військову службу за контрактом у добровільному порядку" та змінами до цього наказу. Посади жінок для рядового, сержантського і старшинського складу визначено наказом Міністра оборони України від 02.12.08 № 600.

На жаль, переліку з останнього документу у публічному доступі не знайшлося, але, аналізуючи витяг з переліком наказу №46, можна здогадатися, що начальниці лазні і швачки зариті саме там. І ось і виходить, що жінка несе свою службу на передовій, щодня піддаючись смертельній небезпеці, а посада у неї буде записана як "швачка". Прикро, чи не так?

Тож щодо участі жінок у армії давайте так: спершу створимо умови для служби на рівні з чоловіками, а потім поговоримо, чи хочуть жінки служити, чи ні. Бо наразі це як випустити в басейн двох пловців: білявого та чорнявого. Білявому надягнути на ноги гирі і запропонувати позмагатися з чорнявим. А потім стверджувати, що з білявих – нікудишні пловці.

powered by lun.ua