Два будинки на Московській

50
4 листопада 2015

Столичний кінотеатр "Зоряний" досі нагадує про недавню українську "еліту", якій Революція Гідності залізла в найінтимніші місця – у маєтки, спальні-вітальні, шафи... І люди просто зойкнули від кічу, несмаку, злиденного багатства і просто парадоксальної беззмістовності життя. Знеціненості Духу.

Пам'ятаєте ті відчуття бридливості і прикрості водночас? Через те, що, як в топку, наша недавня "еліта" намагалась звести на непотріб все, що називається Україною – її силу, історичну пам'ять, традиції, творіння поколінь.

Майже в кількох кроках на тій самій вулиці Московській (sic!), у Музеї діаспори облаштовують нову експозицію. 

Кілька десятків картин. Іншої епохи. Іншої еліти. 

Онука Василя Кричевського, творця тризубого українського герба, українського стилю в архітектурі модерну та школі живопису – передала в Україну останні сімейні реліквії.

...Згадується відео з камер спостереження, де наш двічі легітимний з заклопотано-переляканим виглядом пакує загарбане перед втечею.

Революції і війни вижили з України і тих, і інших. І ті, і інші втекли, аби зберегти свої особисті цінності. 

"Сім'я" попереднього президента – нахабну претензію на Україну, як власний бездонний ресурс для руйнівного споживацтва і махрового плебейства.

Сім'я Кричевских – Україну як джерело натхнення, болю, творчого імпульсу, пуповину життя.

І ті, і інші – вигнанці епохи. 

Особисті трагедії людей, змушених тікати в невідомість – об’єктивна картина нових часів, за яких ці цінності більше не потрібні. Ба більше, вони небезпечні для виживання нового організму.

Україна совєтська, з якої тікали Кричевські, була на межі самогубства, – бо не могла втиснутися в новий формат диктатури плебсу. А українці рангу Кричевських перетворювали цей процес на мегаболісний для України. 

Втікали, бо новонароджена радянська Україна їх би стерла з лиця землі.

І, дай нам, Боже, щоби втеча "сім'ї" двічі легітимного означала остаточне самогубство України утилітарної, споживацької, кічової, плебейської.

Україна вже ніколи не буде Україною Кричевських. Це сумно, і це об’єктивно. 

Але смутку від того не меншає. Не меншає й туги за корінням життя – сили нашої Землі.

Навіть з-за океану, на тому боці світу.

 

Зворушливі замальовки Катерини Кричевської, по пам'яті. 

Київ 40-х минулого століття. Детальний, майже фотографічний. В таких деталях пам'ятаються найвразливіші моменти життя. До них повертаєшся, коли особливо важко, коли просто треба вижити.

Ми всі носимо біля серця, в кишені душі такі "рятівні" спогади. 

Для Кричевських наша земля була цим джерелом виживання.

Експозиція в Музеї діаспори інтимна. Вона не претендує на подією мистецького життя – вона є подією життя. 

Вона про людей і Долю. Про Україну і любов. Ресурс, але не в розумінні вчорашніх утікачів – попсовий і "на хапок".

Вона – про глибинне, вічне, що живить покоління, чому не зашкодять ані тисячі кілометрів відстані, ані відсутність безпосереднього зв'язку…

Пані Катерина від початку 90-х віддала українським музеям майже увесь творчий доробок дідів-батьків, який зберегла родина. І в цьому, окрім притаманної істинній аристократії великодухості, є й щось інше.

Повернення боргів. Із вдячністю. 

Її Україна допомогла їй вижити за океаном, вона її викохала. І зараз, схоже, передані роботи – потреба повернути борг. Це залік перед життям. Важливий, як синівська вдячність батькам, котрі народили і випестували. 

Бо тільки так життя повноцінне, а людина – людина.

Два будинки на одній вулиці. Одному – наче незручно, що досі живий, інший – досі в ілюзія, що начебто нахабно уособлює міць відмерлої епохи. Кілька десятків малюнків минулого століття – і кілька споминів про події дворічної давності. 

І харч для роздумів про Життя, Батьківщину і несплачені борги.

Відкриття експозиції робіт, переданих Катериною Кричевською-Росандич, відбудеться 5 листопада. 

Виставка триватиме до 18 січня. 

Адреса музею – Київ, вул.Московська, 40-Б

powered by lun.ua