Опера Шевченка чи театр Франка? Чиї імена мають носити українські театри й академії

57
19 грудня 2015

Щоразу, приїжджаючи в Україну, дивуюсь дисонансові назв культурних закладів. Сьогодні вже на рівні закону ухвалено рішення усунути з державного простору комуністичну (тобто радянську – постросійську) символіки. Але не чую, щоб когось мучила неадекватність назв українських культурних закладів.

Отже, головний драматичний театр у Києві носить ім’я Івана Франка, хоча Великий Каменяр, визначний галичанин, бував у столиці дуже рідко. Київський оперний театр носить горде ім’я Тараса Шевченка, хоча Великий Кобзар мав відношення до літератури, а не до музики.

Музична академія в Києві названа іменем Петра Чайковського. Зв’язки геніального російського композитора з Україною є – і дід козак Чайка, і відвідування Малоросії, і прем’єри його опер у Києві... Але все ж таки не зрівняти із внеском Миколи Лисенка в українську культуру. Той же Лисенко "помандрував" з черги дати своє ім’я музичній академії до Львова, в якому бував проїздом.

 Національна музична академія України ім. П. Чайковського мала би носити ім'я Миколи Лисенка. Фото: panoramio.com

Великий польський поет Ципріан Каміль Норвід в одному зі своїх віршів ставить поезії завдання – понад усі привабливості світу "відповідне дати речі слово". Інспіруючись цим закликом, виношу на громадський розсуд пропозицію надати важливим українським культурним закладам імена вітчизняних творців, які пов’язані чи то з місцем їхньої активності, чи то з ділянкою, в якій вони залишили свої надбання.

Пропонував би назвати Національний оперний театр у Києві іменем Бориса Лятошинського: коли театр поїде у світ співати опери Верді, Пуччіні, Белліні, то хоча би повезе в культурний простір інших націй ім’я засновника української композиторської школи.

Національний драматичний театр варто було б назвати іменем Тараса Шевченка. І хіба треба пояснювати, що Іван Франко мав би тримати свій патронат над драматичним театром у Львові?

Національний академічний драматичний театр у Києві правильніше було би назвати іменем Тараса Шевченка, а не Івана Франка. Фото: eveningkiev.com

Будитель української свідомості – Микола Лисенко – нагадував би про себе студентам Національної музичної академії України в Києві, а ім’я Василя Барвінського, якого радянська влада запроторила на 10 років до концтабору, мало б нагадувати про його величезний внесок у розвиток української музики в Галичині студентам музичної академії у Львові.

І, кінець кінцем, бідна Леся Українка виправдовує існування Театру російської драми в Києві... Може – коли вже нема на то ради – правильніше, щоб патронував цьому театрові Микола Гоголь?

При цьому не знаходжу в Польщі "театру російської драми", хоча твори Чехова, Гоголя, Достоєвського відносно нерідко потрапляють на сцени польських драматичних театрів – звичайно, у польському перекладі.

Сто років тому на вулицях Варшави російську мову було чути так часто, як сьогодні в Києві. Нині ж у польській столиці її чути значно рідше – може, тому вона і приєдналася до іншого цивілізаційного простору.

 

powered by lun.ua