Варшавська гастроль на півроку

20
12 лютого 2016

Цим текстом починаю щотижневі колонки, описуючи життя в столиці Польщі, за її межами, та й, часом, за польським західним, північним чи південним кордоном.

Маршрут може скластись випадково, в залежності від вартості лоукостівських квитків, розташування зірок і просто від настрою.

Вперше я побував в цьому місті у 22 роки. Після середньовічного Кракова з його Вавелем, безліччю костьолів, фортечними стінами навколо великого Старого Міста, тут здалося якось нудно.

Королівський замок непоказний, старовинних, кручених вуличок взагалі майже нема, купа будинків, зведених за комуни.

Виявилось, що Варшава для мене наче добре вино: її смак розпізнав лише згодом. Він був гіркуватим, але якимсь дуже рідним.

Коли йдеш ніби непримітною, сірою вулицею, і раптом натикаєшся на "В цьому місці у вересні 1944, під час Варшавського повстання загинуло 15 солдатів Армії Крайової", а потім, на сусідній, знову бачиш щось подібне, місто розкривається у зовсім іншому світлі.

Можливо, я маю занадто розвинену уяву, але біль, який пережили тут люди і, навіть, (чомусь) гордість за відчайдушну, часто, на межі логіки, їхню сміливість, виразно відчуваєш і пропускаєш крізь себе.

Психологи, певно, знають відповідь, чому саме драма і трагедія приваблюють найбільше; чому більшості до вподоби фільми та історії про велику кров, чому цікавіше читати про якихось тиранів, а не про мирне, сповнене радості життя.

Щось не так у людських мізках.

Принаймні в моїх точно. Адже, аби закохатись у місто, в мені мав спрацювати спусковий гачок всеохопного, кривавого Повстання, я мав відчути страждання.

Не думаю, що якесь направду красиве місто, що за щасливим збігом обставин не мало в своїй історії пожеж, плюндрувань, облог і повстань, мене б сильно привабило.

Схоже, це прояв мазохістської любові. А може, просто наслідок виховання на розповідях про те, як рідний Київ, ще і ще, зі століття у століття, гвалтували різні "гості".

Словом, світла сторона є для багатьох, якщо не для більшості, нудною. Ніхто не любить пай-хлопчиків і милих, спокійних дівчаток, натомість існує стереотип беззаперечно привабливих бунтівників, робінгудів і рокових жінок.

Так і з містами.

Сталось так, що я розлучився з дружиною і приблизно в той самий час мене запросили на стипендію до Польщі. Тож невипадково обрав саме трагічну Варшаву, а не романтичний Краків чи ґанзейський Ґданськ.

Переді мною півроку знайомства із цією вишуканою, доглянутою, столичною панною, з гарними манерами, але й з бісиками та стражданням в очах.

Екхарт Толлє ввів у своїй книзі "Нова Земля" поняття "тіла болю". Це коли "люди привносять у своє енергетичне поле накопичений раніше емоційний біль". І такі тіла болю з великим багажем важкого минулого притягують одне одного.

З подібним розкладом для мене в Польщі не було інших варіантів, крім варшавського. Про Освєнцим мовчу, адже не все аж так чорно в моєму житті.

Отже Варшава. Тут приблизно на третину менше людей ніж в Києві, але багато в чому ці міста схожі: є не надто розгалужене метро; велика ріка ділить на правий і лівий береги і мешканці центру не надто поважають дільниці, розташовані на "зарічній" стороні; є купа хмарочосів і "спальні" райони.

А ще, тут часто чуєш українську і російську мови, в барах розливають "Оболонь" і "Львівське", а більшість не любить Путіна.

Є й "проблемні" місця. Приміром, правобережна Праґа (назва району). Варшавські знайомі і пані в установі, що люб'язно запросила мене на півроку, стишували голос і робили великі очі, дізнаючись, що я тимчасово мешкаю саме там, адже "на вулицях трапляються бійки і в транспорті часто крадуть".

Дякую, мої дорогі, я пережив 90-ті в Україні і два Майдани, але попереджений – завжди озброєний. Дякую.

Ну і куди спершу?

Добити музей Варшавського повстання, який колись не зміг подужати з першого разу, піти до музею Історії польських євреїв з їхнім Голокостом, ґеттом і одвічним зойком до Неба, на некрополь Повонзкі, чи до місць розстрілу учасників Січневого повстання 1863 року?

Чи, може, просто в кіно, на вечірку (земляки із "Українського світу" їх іноді влаштовують), записатись на йогу чи танці, покататись на ковзанах або влаштувати собі дегустацію тутешньої кухні?

До дупи тіло болю, обираю все!

powered by lun.ua