Переполох у Яготині: як націю біженців закликають боятися біженців

163
15 березня 2016

Спершу я не збирався звертати уваги на цю тему, але життя підкинуло цікавий сюжет.

Одним з натхненників пропаганди проти мігрантів з Сирії, яких планується розмістити у Яготині, виявився… мігрант з Вірменії! Та ще й такий, який чомусь звертається до українців державною мовою сусідньої – далеко не дружньої – федерації. Буває й таке.

Яготин проти біженців. Хто насправді підбурює мешканців?

Пропаганда страху, чи то фобії щодо сирійських біженців спирається передусім на кліше російської пропаганди.

Вона, як відомо, вже давно малює Європу "пеклом розгнузданої толерастії", додаючи "розіп'ятому правосеками російськомовному хлопчику зі Слов'янська" європейську подружку – "зґвалтовану сирійцями російськомовну дівчинку з Берліна".

Гадаю, у віртуальному світі "ватних" мемів ці двоє досхочу наговоряться мовою великого Пушкіна.

Питання лише в тому, що українці живуть у полоні цієї пропаганди і сприймають світ виключно крізь її призму. Один з основних аргументів – зростання рівня злочинності. Найпопулярніший "козир" – це, безперечно, заворушення у Кельні, де близько тисячі чоловіків, переважно близькосхідного походження, мацали і навіть ґвалтували місцевих жінок.

Який з цього можна зробити висновок?

Так, рівень культури населення Сирії загалом нижчий від німецького.

Так, з понад мільйону біженців, яких прийняла ФРН в минулому році, є відсоток або навіть два неврівноважених молодиків, яких необхідно вираховувати і карати згідно закону.

Так, Німеччині та іншим країнам ЄС важко "перетравити" таку кількість біженців.

І саме тому нам потрібно у цьому допомогти.

Розумію, що така логіка багато кого здивує і обурить. Але ж поміркуйте: хіба Україна – це не Європа? Хіба не на тиск європейської дипломатії ми покладалися у січні-лютому 2014 року, коли наш місцевий претендент на посаду диктатора був за крок від того, щоб влаштувати в Україні таку ж бійню, що палає зараз у Сирії? Хіба у випадку такого розвитку подій сотні тисяч українців не кинулися б шукати захисту в країнах ЄС?

Зрештою, так вже було: у 1917-22 роках Європа приймала наших втікачів від війни та більшовизму, у 1945-48 – навіть і солдатів армії, яка воювала проти країн-переможців. У Британії, скажімо, знайшли притулок тисячі солдатів та офіцерів дивізії "Галичина".

Чи британцям, чиї будинки ще нещодавно палали від німецьких бомб, приємно було бачити в себе на вулицях вчорашніх солдатів німецького війська? Сумніваюся, що рівень несприйняття був би меншим, ніж у випадку сирійців у Яготині.

Так, Європі вигідніше було б не приймати біженців з Сирії.

Так, Європі вигідніше було б заплющити очі на силове придушення Революції Гідності.

Вона не зробила ні першого, ані другого – бо думає не лише про вигоду.

Тут з'являється ще один аргумент: "Але ж ми люди європейської, християнської культури! А вони – мусульмани!"

Цікаво, що люди, які так кажуть, у принципі погано уявляють, що таке Європа. Культура Греції й Швеції має мало подібного, а от Греції й Туреччини – чимало. Так само, як і Туреччини і Сирії.

Єдине, що єднає Європу в сучасному її вигляді – це декларована повага до демократичних та гуманістичних цінностей. Зокрема – і до прав біженців.

Якщо ж дивитися з точки зору пересічного громадянина – Сирія є колискою, точніше, однією з колисок сучасної європейської цивілізації. Фотографії вже частково знищеної бойовиками ISIS і добитої російськими бомбардувальниками Пальміри – в кожному підручнику історії.

Дамаск – один з історичних торгово-ремісничих центрів, на які орієнтувалася і Європа в середні віки.

У передвоєнний період Сирія була під мандатом Франції. Тобто в той час, коли більша частина території України була відтята від Європи залізною завісою – сирійські студенти навчалися в Парижі та інших європейських містах. У післявоєнний період цей процес продовжився.

Тобто, переважна більшість сирійської інтеліґенції, так чи інакше "зав'язана" на Європу значно сильніше, ніж у нас. Хоча теоретикам з убогих спальних районів українських міст приємніше уявляти сирійців примітивними дикунами в пустелі.

Цікаво, що саме так нас уявляє чимало європейців.

Україна – це дикий простір перед російською тайгою, де якісь там злидні, якісь там повстання і війни, там збивають літаки, п'ють горілку і, здається, ходять ведмеді з балалайками.

Ні? От дивина... Почекаймо на результати референдуму в Нідерландах, де обивателя лякають, що асоціація ЄС з Україною – це відкриті двері для наших біженців: страшних слов'янських дикунів у шкіряних куртках і з автоматами Калашникова.

Директор департаменту у справах біженців Державної міграційної служби Наталя Науменко, а також керівник проекту Всеукраїнської благодійної фундації "Право на Захист" Дарина Толкач пояснюють, що біженці не лише не становлять ніякої загрози, але й можуть принести місту користь. Відео "Громадське.ТБ"

Як Україна має ставитися до біженців?

По-перше, розуміти: приймати біженців – це наш моральний обов'язок. Не лише перед абстрактним гуманізмом чи там Європою – а передусім перед власною історією, історією нації, яка породила мільйони біженців, переселенців, мігрантів.

Час і самим прийняти людей з країни, якій тяжче.

По-друге, не забувати і про вітчизняних власних біженців – тобто вимушених переселенців з Донбасу та Криму.

Україна та її європейські партнери мають виробити комплексний підхід, у якому поєднається можливість нашої держави прийняти певну кількість втікачів з Сирії із очевидними потребами забезпечити права й можливості для власних громадян, що опинилися в скрутній ситуації.

По-третє, виходити з того, що не кожен втікач від війни – невинна жертва і хороша людина.

Україна цілком здатна прийняти кілька тисяч сирійських втікачів без серйозних ризиків для себе – але кожна така людина має бути перевірена і проконтрольована відповідними службами.

Заодне служби отримують неоціненний досвід такої роботи разом з колегами з ЄС.

Нагадаю: ФРН прийняла понад мільйон – притулок у Яготині розрахований на пару сотень осіб.

Однією з помилок у ставленні до біженців є "біженець – отже хороший", іншою "біженець – отже поганий". Україні пора вчитися ставитися до біженців як до невід'ємної сумної реальності нинішнього світу.

Згадаймо: Сергій Нігоян також народився у сім'ї втікачів від карабаської війни.

Отже, менше фобій і паніки – більше тверезого і виваженого ставлення до викликів сучасності. Притулок у Яготині має стати прикладом ефективного підходу до питання, що постало перед суспільством – а не містичного страху перед країною, яка знаходиться ближче за Тюмень чи Челябінськ.

Ми тепер у вільній Європі, а не в тоталітарному СРСР.

Пора звикати.

powered by lun.ua