5 завдань для нового уряду в соціальній сфері

58
18 квітня 2016

У нас соцполітика уже тривалий час має відтінок популізму, подвійних стандартів, окозамилювання.

Політики нею охоче "граються" за будь-якої зручної нагоди.

Бізнес про соціальну політику не думає, натомість намагається приховати прибутки, щоб уникнути надмірних відрахувань як до бюджетів, так і до соціальних фондів.

Така ситуація уже десятиліттями начебто влаштовує усіх: влада робить вигляд, що підвищуючи соціальні стандарти, дбає про людей, а люди роблять вигляд, що чесно заповняють декларації: і про доходи, і під час отримання різноманітних пільг, субсидій, допомог.

За 25 попередніх років жоден уряд так і не спромігся на реальні реформи у соцсфері.

Не вдалося просунутися у цьому напрямку й попередньому Кабміну. І сьогодні ми маємо: більше утриманців, ніж працюючих; більше нужденних, ніж забезпечених; більше хворих, ніж здорових; більше подачок, ніж реальних послуг…

Багатьом здається, що ці "авгієві стайні" соціальної сфери розгребти неможливо. Але це хибне враження. Було б бажання. І чіткий напрям руху.

Поки нові урядовці приглядаються до своїх нових крісел, є сенс надати їм своєрідний орієнтир руху в бік реформ соціальної сфери. Отже – 5 кроків, 5 точок зростання, які перетворять сферу соціального захисту із витратної на розвиткову – для держави, і з декларативної на реальну – для громадян.

Але, насамперед, варто зафіксувати основи соціальної політики. Вона повинна базуватись на таких принципах:

Справедливості, коли підтримку від держави отримують не всі, а лише ті люди, які справді її потребують;

Адресності – на основі індивідуального підходу, а не всім порівну;

Субсидіарності, коли всі заходи приймаються на нижчому можливому рівні з метою досягнення максимальної користі для людини.

Тому новий склад уряду у соціальній сфері повинен забезпечити упродовж вже цього року:

1. Запуск Єдиної бази даних сфери соціального захисту, що міститиме інформацію про усіх суб'єктів соцсфери (громадян, які отримують соціальну підтримку держави у вигляді пільг, субсидій, соціальних послуг, допомог тощо; та надавачів цієї соціальної підтримки – управління соцзахисту, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, терцентри, громадські організації тощо).

Це дозволить попереджувати зловживання з боку усіх суб'єктів соціальної сфери, планувати бюджет витрат на довгострокову перспективу.

Нагальність потреби у Єдиній базі була підтверджена нещодавньою першою спробою верифікувати соцвиплати. Здавалось би, така потрібна ініціатива Мінфіну, яка полягала у виявленні "мертвих душ" у системі соцзахисту і вже призводить до суттєвої економії бюджетних коштів, обернулася гучним скандалом, коли Мінсоцполітики призупинило виплати кільком сотням тисяч переселенцям через так звані "списки СБУ"…

2. Запуск обов’язкової накопичувальної пенсійної системи, яка передасть у власність громадянам їхні пенсійні заощадження, дозволить обирати пенсійний вік самостійно та наповнить економіку України довгостроковим інвестиційним ресурсом.

Такий крок у сфері пенсійної реформи стосується також удосконалення солідарного рівня, зокрема повернення йому страхових принципів та позбавлення невластивих видатків, а також стимули для розвитку третього рівня – добровільної накопичувальної системи.

Уже зараз очевидно, що новий уряд не поспішатиме із запровадженням накопичувальної системи, адже замість досить чітко сформульованого наміру це зробити у Програмі діяльності Кабміну Яценюка, Кабмін Гройсмана обмежується формулюванням "створення передумов для запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування".

Натомість очевидним стає факт, що для того, щоб виконати свою обіцянку "зменшення дефіциту Пенсійного фонду", Гройсман, імовірно, зважиться на підвищення пенсійного віку.

3. Створення вільного ринку соціальних послуг, що передбачає демонополізацію і роздержавлення цієї сфери, забезпечення конкуренції через допуск громадських організацій, зокрема шляхом реалізації принципу "гроші ідуть за людиною".

Варто зазначити, що поняття "ринок" вживається саме у контексті його сприйняття людиною – клієнтом, який має право на вибір товару (у нашому випадку – соцпослуги) і на вибір місця, де він може його придбати/отримати (перелік держустанов та/або недержавних організацій).

Тільки входження громадських організацій на ринок соціальних послуг може гарантувати підвищення їх якості і корисності для людини.

Відповідно до законодавства, внесені попереднім Кабміном законопроекти, які не були проголосовані у першому читанні, будуть відкликані, а це стосується і проекту закону "Про соціальні послуги".

Не можна сказати, що варто з цього приводу переживати, адже документ був далеким від досконалості і тепер є шанс його доопрацювати.

4. Створення реального плану дій для вирішення проблем учасників АТО та ВПО, підґрунтям для розробки якого стане розроблена за участі громадськості та експертного середовища комплексна стратегія держави щодо реалізації державної політики на подолання наслідків російської агресії в Україні та попередження подальших соціальних криз.

На жаль, до цього часу ні представники законодавчої влади, ні виконавчої не озвучили нам своє бачення інтеграції людей і територій, які постраждали від військових дій Росії, у тому числі включаючи економічні, соціальні, культурні заходи.

Тому покладаємо великі сподівання з цього приводу не лише на Міністерство соціальної політики, але і на новостворене Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб.

5. Забезпечення антидискримінаційної політики щодо людей з інвалідністю, що передбачає розробку нормативно-правових актів на реалізацію, зокрема: права дітей на сім’ю (через проведення реформи системи соціальних послуг і деінституціалізацію), права на освіту – забезпечення інклюзивності у навчанні, права на залучення до місцевої спільноти – створення умов для проживання у громадах та інші права визначені у Конвенції про права людей з інвалідністю.

У частині права на освіту дітей з особливими освітніми потребами, ми очікуємо значного поступу, адже співавтором і головним ідеологом рамкового законопроекту "Про освіту", який уже зареєстрований у Верховній Раді, є Лілія Гриневич, яка у новоутвореному уряді стала міністром освіти і науки.

Що стосується деінституціалізації, то тут, знову ж таки, очікуємо на реформу сфери соцпослуг, бо поки в Україні не буде розвиненої інфраструктури соціального захисту, інклюзивної освіти і доступного середовища, то інтернати будуть наповнюватися безкінечно.

Ці 5 кроків-рекомендацій, як видно, виходять з базових потреб людей, які опинилися в складних життєвих обставинах і не отримують належного соціального захисту, а також з їхніх основних інтересів – прозорість у наданні соціального захисту, його ефективність і стресостійкість.

Що стосується влади – то її ключовий інтерес – це забезпечити гідне життя громадянам. Чи, може, ми щось плутаємо?

Маріанна Онуфрик, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua