Донбас думає. Правда про мирний "український" регіон

104
7 квітня 2016

Куди ти їдеш!? "Сепарям" про Майдан розказувати?! Тебе там ніхто не чекає, тебе ніхто не буде слухати, – таким був скептицизм моїх батьків.

Вони налаштовували мене на найгірше, але їх прогнози не справдились.

З подругою Настею ми вирушили у прифронтову Костянтинівку, яку ще 5 липня 2014 року лишили бойовики ДНР. Поїхали розказати про "Революцію Гідності" і зрозуміти, чим "дихає" Донбас.

З подругою Настею ми вирушили у прифронтову Костянтинівку, яку 5 липня 2014 року лишили бойовики

Знайомство з аудиторію – шкіл і технікумів – починалось зі слів про Майдан. Це постійно провокувало протест та упереджене ставлення до нас. Але молодь прагнула розібратися. Це єднало.

Їдучи на схід, ми прагнули зрозуміти, що насправді відбувається на Донбасі? Чи можливе українське майбутнє там. Як ми, будучи простими студентами, можемо допомогти.

Ми прагнули довести, що війна стосується кожного українця, тому приїхали, щоб порозумітися.

Ми не переконували – намагалися пояснити, чому були на Майдані, чому стали волонтерами, чому важливо розуміти хто ти є.

Бурхливі дискусії з учнями та викладачами дозолили сповна зрозуміти настрій міста. Незадоволення рівнем життя, образа на щось, через що у місцевих – проблеми. Що саме це "щось"? Чи то влада, чи то Майдан. Але самі вони до того "щось" не причетні.

Знайомство з аудиторію – шкіл і технікумів – починалось зі слів про Майдан

Розмова у школі з викладачем української:

– Майдан? Лучше ж не стало! Кого вы привели во власть!?

– Чому ж ви не взяли участі у Майдані, щоб до влади прийшов хтось кращий?

– Мы работали.

Мені здалося, що костянтинівці, говоритиму саме про це місто, бо саме там побувала, замість того, щоб прогресувати – намагаються повернути комунізм. Аби не вирізнятися і раптом не взяти на себе зайву відповідальність.

– У вас засмічений парк, організуйтесь і поприбирайте його! – звернулись ми до дітей.

– Діти! Розкажіть! Ми постійно прибираємо, чи то біля школи чи в парках! – каже вчитель.

– Ну, мы убираем, потом там поять нагадят. Ну, зачеп тогда его убирать?

Під час спічів нам траплялося багато схожих розмов, які не потребують аналізу та коментарів і, на жаль, саме це і є справжні думки міста, що формують його теперішнє і таке ж майбутнє.

Далі приведу основні тези і діалоги, які озвучували у розмовах з нами жителі Костянтинівки.

Майдан винен, бо війна, бо ми стали бідніші.

– Чому ви не перестанете звинувачувати когось, а просто візьмете все в свої руки і зробити своє місто і життя кращим.

– Что? После вас? (Майдану) Теперь мы должны ваши ошибки исправлять?

За Януковича жити було краще.

– Вы поймите, тогда я могла летом поехать отдыхать за границу.

– Я вот делал практическое с географии и ВВП тогда и сейчас, вы чествуете разницу?

– Рубль был по восемь.

– Гривня. А окрім завчених цифр є розуміння, яким чином цей "рівень" тримали? Тісний зв'язок з Росією і майже повне спустошення державної скарбниці. Про це ви чули? А до чого це мало привести!? До можливого дуже міцного союзу з Росією, яка рятує збіднілу сестру!

Байдуже з ким, головне, щоб не було війни.

– Ти українець?

– Я не знаю.

– "Я не знаю" – це рівно запрошенню війни. Чому? Бо поки містяни не знають, хто вони, вони ресурс для війни. Коли ж місто чітко українське, без бутафорії, то ДНР чи ЛНР не матимуть шансу на існування – війна не прийде.

Референдум був правомірний.

– Вы вышли на Майдан и свергли Януковича. Мы организовали референдум.

– Ясно, тобто референдум був законний?

– Да (майже завжди одноголосно, авт.).

– За законом, кордони нашої країни – непорушні, а якщо ж якась її частина хоче особливого статусу, то референдум таки може відбуватися, але голосують усі громадяни на всій території України.

Не провокативні відповіді, а правда наштовхувала молодь задуматись і нарешті аналізувати.

А більшість негативних емоцій та образ виливалась на нас від викладачів. Складалося враження, що ті хочуть захистити дітей від того, що потім буде важко спростувати.

Так, були викладачі, які нас зрозуміли, не просто змовчали для картинки "проукраїнської" школи чи технікуму, а теж зробили крок на зустріч, ділилися власними думками.

Багато дітей після наших розмов залишалися на перерві та хотіли поговорити ще, ми обмінювались контактами після цього багато молоді долучилось до нас у соціальних мережах і ми продовжили спілкування.

Багато молоді долучилось до нас у соціальних мережах і ми продовжили спілкування

Чи вистачить "українськості" Костянтинівці, аби ніколи знову не віддати це місто у руки терористів?

На це питання відповісти важко, але регіональний патріотизм, любов до свого і готовність оберігати є у серцях більшості молоді. Це і вирізняє їх від усієї іншої маси, що просто перебувають в іпостасі жертв російської пропаганди.

Цей патріотизм провокував наміри порозумітися і стати сильнішими разом.

Крок на зустріч у першій школі зробили старшокласники:

– Ми вам дуже дякуємо, ви класні. Ми хочемо сфотографуватись з вами.

А вже у іншій школі до нас підійшли дівчатка, ті пропонували погуляти і показати нам місто.

В одному з технікумів студент розказав про клани Януковича і регіоналів в Костянтинівці і сказав:

– Так чем же тогда было лучше?!

Це був дуже сміливий вчинок, бо зазвичай щось схоже ми обговорювали вже у діалогах в соціальних мережах, а от перед всією аудиторією ніхто так категорично не висловлювався.

Дівчата вже чекають перших гостей з Донеччини

Також щоразу ми закликали подорожувати і вже чекаємо перших гостей з Донеччини. А ввечері декілька годин ми виділяли для того, щоб відписувати на чисельні повідомлення учнів.

Така активність доводила – ми не дарма приїхали. А найприємніший сюрприз чекав нас коли ми поїхали з Костянтинівки – селфі у вишиванках.

Так, це не Львів чи Тернопіль, це Костянтинівка, там без вказівок безпричинно прийти у вишиванці на навчання і є справжнім проявом патріотизму, самоідентифікації "Я українець і не хочу війни".

Ми розказували про гранти і можливості навчатись за кордоном – у дітей запалювались очі і з`являлися питання. А викладачі знаходили купу причин, чому в учнів не вийде поїхати на навчання за кордон.

На сході індивідуальність сприймають як загрозу. Так, це загроза. І можу запевнити, вже нічого не повернути назад. Донбас думає.

powered by lun.ua