Євро-2016: Футбол, французи, німці і згущенка

6725
14 червня 2016

Рома, беру авіаквитки по 245 в Брюссель, – пишу у травні другові.

Ну, якщо це найоптимальніше – то ок, – трохи засмутився Рома.

Ні, не доларів! 245 гривень! За переліт до Брюсселю! – з усмішкою уточнив я, і тим самим завершив теоретичність нашої подорожі.

Так, одним з перших надихаючих факторів підтримати збірну, став, в тому числі, пост в стрічці Facebook, про те, що з Дебрецену тепер літає до Брюсселю Wizzair по суперакційній ціні.

Дебрецен – угорське місто, 145 км від кордону України, – і ось ми з Ромою вже чекаємо пересадку на міжнародний потяг, який сполучить нас між Чопом та, власне, Дебреценом. Про це ми знімаємо відеоблог.

До відкриття Євро-2016 доба, і ми обідаємо в Угорщині в очікуванні перельоту.

З їжі у нас з собою тільки згущенка, але їсти її не можна – вона має доїхати до самої Франції.

Про це розповімо пізніше, а поки замовляємо каву і піццу в угорського офіціанта.

Наші і ваші – темні конячки на чемпіонаті, – каже він нам невпевненою англійською на наше прохання зробити прогнози. – Коноплянка, Ярмоленко, це всі, кого я знаю, але вони на топ-рівні! Тому Україна може здивувати.

Ми йому дякуємо, й кажемо, що Угорщина нас також може здивувати. Хоча б тільки через те, що жодного їхнього футболіста без Google пригадати так і не можемо.

Нас чекала Бельгія.

Прокинувшись наступного дня о 4 ранку йдемо пішки від міні-готелю до аеропорту. 25 хвилин, і ми вже на митному угорському контролі.

Попереду дві години перельоту через всю Європу до Брюсселю за шалені 9 євро, а поки нас чемно просять викласти все-все з рюкзаку:

Навіщо вам ця банка? – запитує митник з настроєм, ніби ми його образили ще в школі.

Це такий вид молока, веземо у Париж, – намагалися переконати його ми.

 Ця банка згущенки нам була вкрай потрібна

Ця банка згущенки нам була вкрай потрібна.

За декілька тижнів до поїздки, ми вирішили, що варто поїхати на саме відкриття Євро-2016.

У Парижі у мене є давня подружка Оля. Буквально на другій хвилині нашого першого за декілька років листування у Facebook вона радо і гостинно запросила переночувати у неї. Але з одним проханням – привезти згущенку з Батьківщини.

10 червня 2016. Париж. Тисячі вболівальників з Румунії звісно ж... майже загубилися на фоні десятків тисяч місцевих фанатів.

Матч починався о 9 годині вечора за місцевим часом, і вже за декілька годин рух транспорту був ускладнений вже на в'їзді в місто.

Є час перекинутися словами з водієм BlaBlaCar Ліонелем та його супутником Фрозі:

Франція останній раз грала достойно на великих чемпіонатах аж десять років тому – Чемпіонат світу 2006 мало хто забуде тут!

Так, Україна також досі гарно себе показала, 1/4 для нас було фантастикою.

Звісно ж, ми промовчали, що то був останній для нас раз, коли збірна самотужки проходила відбір на великий футбольний турнір.

На Євро-2012 ми не грали кваліфікаційні матчі, адже були господарями.

І ось за десять років повторюємо досягнення, ще й знявши "прокляття плей-офф", коли програвали в усіх без виключення стикових матчах.

Оцю всю важливу українському серцю інформацію ми донесли до наших друзів з BlaBlaCar.

Вони, до речі, їхали не прямо в Париж, а в сусіднє містечко, аби побувати в Діснейленді. То ж, ми чемно подякували, вийшли з комфортабельно чорного мерседесу і пересіли на електричку – назустріч нашому першому дню у Франції.

Основна паризька фан-зона знаходиться на Єлісейських полях, і головні екрани, що транслюють матчі – прямо під Ейфелевою вежею. Виглядає все це чарівно.

Основна паризька фан-зона знаходиться на Єлісейських полях, і головні екрани, що транслюють матчі – прямо під Ейфелевою вежею

Тут розмаїття прапорів, звісно ж, в безкомпромісній перевазі французькі.

Лё круасан, лё жалюзі! – давно мріяв сказати цю фразу у Франції.

Продавець випічки мене розуміє і дає круасанчик за €7.

Навчений досвідом подорожей, не переводжу в гривні валюту за кордоном...

А ні, переводжу! 200 гривень за булочку!

Але це останній раз. У сенсі, останній раз, конвертую валюту, а не їм, адже це лише гроші, які дають змогу на власні очі побачити подію такого масштабу.

До речі, з часів посадки у дебреценському аеропорті у нас ще жодного разу не перевіряли сумки. Хоча посилена антитерористична безпека відчувається: в метро, наприклад, ходять поліцейські по три людини з величезними автоматами.

У фан-зоні випадково зустрічаємо друзів-українців і вже потрапляємо разом з ними в французьку ейфорію: ледь ми обійшли фан-зону, як французи забивають і врешті виграють перший матч.

З фінальним свистком сотні білих пляшечок підкинулися у повітря, заспівалися французькі пісеньки, а молоді пари почали цілуватися.

Отримавши заряд на цілий чемпіонат, за €1.80 доїжджаємо до площі Революції. Тут нас чекає Оля.

Не тільки нас, звісно, але й свою баночку згущеного молока.

Пізніше, вона розкаже, що за роки життя в Парижі всілякого напробувалася, але місцеві кулінарні майстри так і не змогли наблизитися до шедевру Первомайського молочно-консервного комбінату.

Париж, як не парадоксально це звучить, був проміжним містом перших наших днів у Франції.

Звісно ж, головною метою першого етапу нашої подорожі була стартова гра збірної України на Євро.

 Головною метою першого етапу нашої подорожі була стартова гра збірної України на Євро-2016

На ранок ми подякували Олі та відправилися на автобусі у північне місто Лілль.

Мережа "ві-фі" (а саме так французи називають наш рідненький вай-фай) за весь час нашої подорожі найкращою була у автобусі Flixbus у дорозі.

Ми завантажили другий випуск відеоблогу та на радощах... забули вийти в Ліллі.

Водії тут, хоча й доброзичливі, але не дуже сентиментальні. Ну, мовляв, проспав і проспав – зупинитися раніше наступної зупинки не можу. Їдемо за місто.

Я вже уявив місцеву Білу Церкву, а потім думай, як дістатися у місто.

Але натомість нас очікувало приємне здивування: місцеве метро настільки розвинене, що є гарне сполучення між усіма маленькими містами-супутниками з великим містом. До того ж воно цілодобове.

Невеликі сучасні автоматизовані вагони без машиністів за хвилин 20 повернули нас на те місце, де ми б мали вийти ще з автобусу.

На наступний ранок Лілль був у полоні німецьких та жовто-блакитних футбольних загарбників.

Головною відмінністю було те, що фанати з Німеччини поприїжджали власне з Німеччини, а у перші години нашого перебування ми зустрічали українців з Чехії, Канади, острову Маврікій і Японії.

Це Софійка, їй п'ять місяців, вона японо-бандерівка, – весело розказує нам про дитинку її бабуся, – у неї батько українець, а мати японка.

Софія з батьками приїхала спеціально з Токіо підтримати збірну України.

Молода красива українська пара з острова Маврикій прилетіла на весь чемпіонат і прогнозує збірній вихід з групи:

Ми живемо в Індійському океані, з Німеччиною нашим хлопцям важливо просто зіграти достойно, – все ж таки вони чемпіони світу!

Ці маврикійські слова стали пророчими. У першій грі фінальний результат на табло був на користь діючих чемпіонів світу.

Але ж скільки гордості за наших хлопців було, коли вони показавши справжній бій, увесь стадіон стоячи проводжав збірну аплодисментами. Проводжав не додому, а на Чемпіонат. Бо він для нас тільки починається.

Іван Марунич, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua