Центр допомоги учасникам АТО. Початок дії Єдиного соцвікна?
Воїни, які захищають Україну, повертаються з АТО й часто губляться в системі соціального захисту.
Чому так відбувається?
Людині, яка ніколи не стикалася з цією системою, була до того успішною, соціально захищеною, не спадає на думку, що очевидні гарантовані Конституцією речі треба виборювати.
Здається, все просто: був у АТО, а на мирній території існує зрозумілий порядок оформлення статусу учасника бойових дій…
Але війна оголила загальну проблему, про яку вже десятками років кричать, сигналізують, просять допомоги інші категорії соціально незахищених верств населення.
Саме визначення "соціально-незахищені" означає, що діюча система соціального захисту не в стані їх захистити.
У чому ж проблема?
Її дуже влучно пояснив депутат Київради Максим Борозенець у своєму блозі:
"Щодня десятки військовослужбовців та їхні сім’ї звертаються до різних соціальних служб, органів місцевої влади, громадських організацій, благодійних фондів із різними проханнями та елементарними потребами, які мали б забезпечуватися апріорі.
Проте, значна частина з них так і не витримує цю альтернативну "битву" з бюрократизмом, хаосом та невизначеністю.
Ті ж, кому вдається отримати заслужені вигоди від держави, згадують цей процес "незлим тихим словом".
Депутат озвучив те, що насправді стосується не лише воїнів АТО.
Це саме відчувають близько 800 тисяч пільговиків Києва, які в силу різних обставин опинилися у розпачі: ветерани, "афганці", чорнобильці, люди з інвалідністю.
Вони так само не завжди знають куди йти, де отримати кваліфіковану допомогу, як вийти зі складної ситуації, в яку потрапили.
Кілька тижнів тому Київська міська рада зареєструвала проект рішення "Про утворення Центру допомоги учасникам антитерористичної операції, членам їх сімей та членам сімей загиблих військовослужбовців, які брали участь у проведенні антитерористичної операції". Подібні центри вже утворені й функціонують в кількох містах Київської області.
Ініціатори рішення мотивують його тим, що на сьогодні в столиці нараховується орієнтовно 16000 демобілізованих учасників АТО.
При цьому, в місцевих службах зареєстровано лише близько 4 тисяч осіб, що користуються пільгами.
Звичайно, добре було б, якби ці центри запрацювали, і проблеми соцзахисту учасників АТО справді почали б вирішуватися, але це треба робити комплексно, разом із іншими малозахищеними групами.
Цього вимагає соціальна справедливість і логіка.
Адже, якщо в столиці запрацює такий центр з проблем учасників АТО і він доведе свою ефективність, неминуче постане питання про створення аналогічних структур, які б опікувалися б правами інших пільговиків. Вони мають таке ж конституційне право на отримання тієї чи іншої допомоги від держави.
Передбачається, що центр надаватиме інформаційні послуги, а також послуги координації між владою та громадськістю. Але, погодьтеся, це зайвий раз підтверджує, що система соцзахисту в Києві заплутана, бюрократична, працює повільно.
Натомість повинна працювати швидко і якісно в інтересах людей. Виходить, що людині потрібні посередники, причому знову ж за бюджетні кошти, щоб розібратися в системі.
Представники столичної влади стверджують, що Центр допомоги учасникам АТО у разі створення, стане чимось на кшталт Єдиного соціального вікна для цієї категорії пільговиків. Безумовно, ця ідея варта уваги.
Але Єдине соціальне вікно справді має бути єдиним. Для всіх, хто потрапив у складну життєву ситуацію, і, звичайно, для воїнів АТО.
У такому центрі мають працювати кейс-менеджери, які залучать всі можливі служби, недержавні громадські та благодійні організації для вирішення проблеми і якнайшвидшого виходу із складних життєвих обставин.
Кейс-менеджери – це ті функціональні соціальні працівники, яких київська влада гамузом звільнила у 2014 році. Ці працівники мали б мати відповідний фах і бути наче універсальні солдати. Саме вони могли б зрозуміти, яка допомога потрібна людині, в тому числі воїну чи членам його сім'ї.
Лариса Самсонова, експерт з питань соціальної політики Інституту суспільно-економічних досліджень