Незалежність вільного вибору

1967
28 серпня 2016

Після перегляду параду на День Незалежності, не полишають думки про ветеранів війни з Росією. Багатьом з них ще й 30 немає.

Влучно написав Олег Слабошпицький у своєму ФБ, що не можна не помітити зміни, коли в параді приймають участь друзі чи товариші. Але що це за зміни – тут у мене змішані почуття. І в намаганнях їх осмислити народився цей допис.

Сприймайте його як дуже розтягнуте і запізніле привітання з Днем Незалежності.

Отже, протягом мого навчання в Кембриджі, я товаришував з одним британцем, який вивчав психологію птахів. Так, виявляється, що й таке існує – за яким принципом вони гуртуються в клин, як тримаються групи під час довгих перельотів, хто в них лідер і за яким принципом з'являється, і таке інше.

Тоді мені це здавалось легким абсурдом, або, принаймні – чудернацтвом. Що далі може робити людина з такими знаннями? Яку користь вона принесе суспільству? Як вона себе характеризує в професійному плані?

Таке мислення – шаблонне. Це я зрозумів тільки згодом.

Позиція, згідно з якою має бути "можливість монетизувати професію", притаманна суспільству, яке обмежено у думках і діях формуванням і збереженням виключно матеріальної бази. А це – вірний сигнал структурно слабкої держави, в якій розвивається це суспільство.

Держави, яка не може дати ані жодних економічних, правових, фінансових і соціальних гарантій, ані забезпечити належний захист твого права власності чи авторських прав, ані скоротити рівень бідності.

Водночас, держава, у якій людина може відносно безтурботно вивчати психологію птахів, досліджувати гомосексуальні мотиви європейської літератури часів раннього середньовіччя (так-так, це досліджувала одна німкеня) чи чотири роки розбирати по нотам Богемську Рапсодію легендарних Queen, щоб зрештою дати визначення "новаторству" в музиці ХХ сторіччя (один перуанець потів над цим) – то така держава структурно й інституційно міцна. І розвиток тієї ж науки чи мистецтва для неї – не менш важлива складова сталого розвитку.

Саме тому така держава готова створювати умови чи інвестувати у людей, які бажають розвивати ці напрямки – а ті, у свою чергу, готові рухати межі знань ще далі.

Набагато далі, ніж умовний дебіт/кредит.

Звичайно, навряд чи тамтешні люди, які займаються наукою, творчістю чи культурою, очікують, що зароблятимуть мільйони. Але чого вони точно не очікують – то це того, що вони не будуть заробляти геть нічого і все життя житимуть у злиднях, борючись за кожні 10 фунтів. А саме так, нажаль, часто буває з нашими науковцями, освітянами, фахівцями мистецтва чи культури.

Певне, багатьом із нас хотілось би писати книжки, займатися поезією чи досліджувати історію мистецтв. І точно не менше цього б хотілось тисячам наших воїнів, багато з яких вже встигли стати ветеранами.

Мені здається, що за інших обставин, багато хто з них обрав би професію архітектора, музиканта чи мистецтвознавця – замість кар'єри військового.

Але, певне, в цьому і полягає сутність нашої боротьби за незалежність на цьому етапі: тому, кому не байдуже – доводиться робите те, що не очікував.

В сьогоднішніх реаліях війни нам усім треба бути готовими вчити військову справу чи опановувати навички надання першої медичної допомоги.

В умовах сучасної політичної кон'юнктури доводиться здобувати знання і досвід у практичній політиці й у мистецтві ведення переговорів.

І це все для того, щоб молодші покоління, сучасні школярі і абітурієнти – мали свободу спокійно обирати до вивчення вищу математику чи філософію.

Цілком вірогідно, що вже нашим дітям доведеться більш наполегливо вивчати економіку, агрономію, інженерну справу і юриспруденцію. Ставати фахівцями зі сталого розвитку і програмування.

Але, знов таки – для того, щоби, певне, вже їхні діти, отримали право вивчати психологію птахів, досліджувати мистецтво, музику чи займатися наукою.

В цьому, на мій погляд, і є сутність Незалежності і боротьби за неї.

У спадковості забезпечення права наступних поколінь безтурботно займатися тим, що їм до вподоби.

І недопущенні повторення обставин, коли ті, кому не байдуже, знов робитимуть те, що не очікували.

Зі святом вас, шановні співгромадяни!

Дмитро Наталуха, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua