Зошити поза законом

28064
30 серпня 2016

Кілька днів тому я зустрілася зі своєю подружкою. На формальне ввічливе "Як справи?" я відповіла чи не півгодинним спічем переможця.

Адже ми нарешті здобули – програму для молодшої школи розвантажено, тепер можна підписувати зошити у вільному стилі, вчителям не рекомендовано використовувати червону ручку, а краще взагалі зелену, і якщо вчитель твоєї дитини не дозволяє їй писати в першому класі олівцем, то треба…

Раптом я помітила, що моя подруга від цієї запальної промови стає щохвилини сумнішою.

Тоді я зупинилася і розгублено спитала: "В чому справа? Хіба ти не вважаєш, що всі ці зміни – це класно? Тобі подобалося, як було?"

"Звичайно ж не подобалося, – відповіла колишня сумлінна учениця і нинішня мати двох дочок-школярок. – Нікому не подобалося. Але, розумієш, це було чи не останнє місце в нашому дуже стресовому житті, де мені не треба було нічого вирішувати і де від мене нічого не залежало. Такий чорний бокс, здав туди дитину – і отримав через 10 років. А ви його зламали. Це дуже сумно".

Авжеж я розумію. Наше життя сьогодні влаштовано так, що якщо ти хочеш, щоб в під'їзді було світло, то треба самому робити ОСББ, а щоб магазин не продавав тобі зіпсоване молоко, треба увійти в раду Cпілки захисту споживачів.

Щоб вільно пересуватися тротуарами, запаркованими автомобілями, треба стати активістом Громадської ради при Київраді і ще й постійно копати в спину депутатів.

Цей список можна продовжувати до нескінченності, адже буквально все треба робити власноруч – а ти ж маєш ще й працювати і дбати про свою родину, бо хто про неї подбає, окрім тебе.

І ось тепер, бачте, на додаток до цього всього треба ще й стати активістом батьківського комітету, розібратися, що там до чого, може, сперечатися з вчителем – і все тільки для того, щоб дитина просто вчилася? Та ну вас.

Але ж треба.

За пару днів – 1 вересня і перше, з чим ви стикнетесь (після ремонту класу, звичайно) – вимогами здати гроші на додаткові посібники. І вже тут треба не відкривати бігцем гаманець, а трохи подумати.

Що ж то таке? Я вже писала про це докладно.

І про величезну, масштабом на всю країну фінансову аферу, в якій беруть участь видавці, упорядники підручників та адміністратори шкіл.

І про адмінважелі, за допомогою яких у наших дітей відбирають час їхнього життя, додають їм стресів та навантажень.

І про параліч волі батьків, що навіть не намагаються поцікавитись, за що вони платять. Тим самим потураючи цій афері з неприпустимим навантаженням.

Писала я про те, що це – не підручники, бо справжні підручники мають гриф МОН – напис "Рекомендовано Міністерством освіти і науки України" і далі наказ Міністерства від – залежить від року видання підручника.

Повний перелік підручників, відповідно, є на сайті міністерства.

Без них неможливо опанувати програму і їхня кількість чітко визначена для кожного класу.

Все інше, так звані зошити з друкованою основою, де на першій сторінці замість "Рекомендовано Міністерством освіти..." написано: "Схвалено для використання..." і далі посилання на лист-рекомендацію – це не підручники.

Одразу зауважу, що в багатьох випадках упорядники зошитів та видавництва, що їх друкують, відверто не зацікавлені в тому, щоб зошити виглядали, так би мовити, необов’язково.

Тому їх камуфлюють під підручники.

Додаткові зошити з таких предметів як "Я у світі", "Основи здоров’я", "Літературне читання" або "Природознавство" ззовні та зсередини оформлені як підручники, виглядають як частина підручників і навіть написані тими ж авторами, що й підручники.

Додаткові зошити ззовні та зсередини оформлені як підручники, виглядають як частина підручників і навіть написані тими ж авторами, що й підручники

В них наскрізні піктограми, герої та зміст. Але вони не є підручниками. Це додаткові посібники, які вчитель за бажанням (і за гроші батьків) може використовувати на уроці.

А чого б їх не використовувати, запитаєте ви? Адже ось, вони написані й видані тими ж самими авторами, йдуть за програмою, чому ні?

Вчителі й, особливо, шкільна адміністрація (не кажучи вже про видавництва й авторів) просто в захваті від зошитів і пропонують їх куди тільки завгодно, невпинно й наполегливо. Так чому ми, батьки, маємо цьому опиратися?

В мене є щонайменше три відповіді не це запитання, і кожна з них відповідає певному типу додаткових зошитів.

Отже, розглянемо їх ближче.

Відповідь перша: Додаткові зошити крадуть час життя вашої дитини, втомлюють та перевантажують її.

Тут ми говоримо про цілком зрозумілі посібники, переважно для першого класу, які колись звалися "прописи".

В них є місце для нескінченного вимальовування смужок, гачечків та кружечків, дитина вчиться писати.

Здається, все гарно, але особисто я пам'ятаю, що все це не гірше виходило в звичайному зошиті в косу смужку, що набагато дешевший.

Найголовніше запитання – коли саме дитина заповнює сторінки "прописів"?

Приміром, "Зошит з навчання грамоти та розвитку мовлення, частина перша", ("Грамота", 2012, автор М. Захарійчук, вона ж авторка "Букваря") має 96 сторінок.

Їх колись треба заповнити. Результат – домашні завдання в першому клас, що прямо заборонено.

Ще один "зрозумілий" зошит – з математики. Дитинка в першому класі ще не вміє писати (і, згідно з програмою, не повинна вміти читати). Але зошит складається із текстових завдань, вже написаних за шкільними правилами: умова – розв'язання – відповідь (слово "відповідь" з великої літери, потім дві крапки, якщо не так – це помилка).

Дитинка поки що має вписувати цифри, потім сама буде писати всю цю конструкцію. Все це, звичайно, домашнє завдання – в тому ж першому класі.

І це не все, додаткові зошити є майже по всім предметам і "додаються" протягом всієї школи, особливо молодшої. Завдання із зошитів – додаткові, бо й самі зошити додаткові, програмою не передбачені.

Всі вправи на "співпрацю" винесено до додаткових зошитів, які переважно є збіркою завдань для роботи вдома. Отже, дитина має виконувати вправи на співпрацю дома, сама – або з батьками

Отже, на виконання цих завдань потрібний додатковий час. Десь до третього класу навантаження стає настільки великим, що часто-густо зошити лишаються недописані – діти не встигають.

Але вчителі намагаються запхати побільше завдань, тому задають на канікули і, звичайно, на свята (що категорично заборонено). Діти сидять над додатковими зошитами в той час, коли могли б піти на гурток, почитати, пограти, погуляти або зробити якусь хатню роботу.

Витяг з Методичних рекомендацій МОН щодо вивчення предметів у початковій школі 2016-2017 н. р. (тут і далі витяг з офіційного документу МОН, Додатку до листа Міністерства освіти і науки України від 17.08.2016 р. № 1/9-437): Обсяг домашніх завдань визначається згідно з Державними санітарними правилами і нормами влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПІН 5.5.2.008-01).

У 1-му класі домашні завдання не задаються.

У 2-4 класах обсяг домашніх завдань з усіх предметів має бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували: у 2-му класі – 45 хвилин; у 3-му класі – 1 годину 10 хвилин; 4-му класі – 1 годину 30 хвилин.

Відповідь друга: Це профанація навчання.

Педагогіка та знання з дитячої психології розвиваються просто шаленими темпами.

Вже загальновідомо, що дитину можна зацікавити чимось, якщо, приміром, запропонувати їй розмальовку.

Або зробити з нею якийсь невеличкий проект.

Вона тоді почувається залученою до процесу, їй цікаво. Тому це так зараз модно – робити проекти. І малювати теж модно.

Але тут є одне але. Всі ці новомодні форми навчання, яких і справді безліч, передбачають спільну роботу вчителя з учнем, відкрите вільне спілкування, висловлення учнем своєї думки, спроб та помилок. Це процес, без якого не можна досягти бажаного результату.

Тепер уявіть залучення цих методів до нашої класно-урочної системи навчання. Це коли вчитель говорить, а учні слухають. Уявили? Так, я теж ні.

Але все просто: всі ці вправи на "співпрацю" винесено до додаткових зошитів, які переважно є збіркою завдань для роботи вдома. Отже, дитина має виконувати вправи на співпрацю дома, сама – або з батьками.

Зрозуміли тепер, чому ви робили уроки самі, а ваші діти – не можуть?

Втім, є інше рішення проблеми – формальні відписки. Багато розумних дітей швидко засвоюють цю науку ліцемірства, якої наша школа дійсно гарно навчає.

Ось, прошу дуже, – "Зошит з літературного читання", автор – Віра Науменко, Генеза, 2014.

"Уяви себе ромашкою або жайворонком (на вибір)" – це вправа до казки Андерсена "Ромашка" (стор. 26). Ну, добре, що хоч на вибір.

Або так: "Уяви, що торкаєшся бороди гнома. Що ти відчуваєш? Запиши". Це – до казки Топеліуса "Казка про старого гнома" (стор. 28).

Я все розумію, коли дитина прочитала казку, може вона й хоче уявити себе пташкою, або вхопити гнома за бороду – це розвиває уяву, творче мислення тощо.

Але перед вами – завдання додому. Для самостійної роботи. Не вчитель говорить з дітьми на уроці про казку, літає пташкою, мацає гнома – а дитя само із собою, сидячи ввечері за уроками після школи, має все це уявляти – а насправді вигадувати нудні відписки, там навіть передбачена певна кількість рядків для кожного "прояву уяви".

Отже, замість розмовляти про прочитане дитина вчиться робити, що сказали – навіть якщо воно позбавлено для неї сенсу.

А ще діти люблять малювати. Ви не знали? Обожнюють просто! І це – чудовий привід заставляти їх малювати і розмальовувати все наскрізно і повсякчасно в усіх зошитах.

Заодно можна кожного разу витрачати по півсторінки просто на пустий квадрат – хай дитина зробить малюнок. Щодо сюжету, тут не треба себе обмежувати.

"За змістом вірша намалюй смутну і щасливу діброву" (стор. 69). І два квадрати 5 на 5 см. Я б хотіла подивитись, як упорядники її намалюють.

Дітей просять за змістом вірша намалювати смутну і щасливу діброви

Отак за кілька місяців дитина не може вже бачити кольорові олівці, а від будь-якої розмальовки її нудить.

В наступних класах цю роботу переважно виконують батьки, там досить великий об'єм.

Витяг з Методичних рекомендацій МОН: Недопустимим є перевантаження учнів завданнями, які містяться у додаткових посібниках, зошитах з друкованою основою: зафарбовування малюнків, складання схем, таблиць, виконання додаткових завдань і вправ, написання домашніх творів тощо.

Домашні завдання не задаються учням на вихідні, святкові та канікулярні дні.

Серед методів навчання мають домінувати інтерактивні, методи навчання у русі тощо.

Діапазон навчальної взаємодії школярів має розширюватися поступово: у 1-2 класах – це переважно робота в парах і в малих групах (3 учні), у 3-4 класах – групова, командна робота.

І, нарешті, відповідь третя: неправдивий зміст.

Нагадаю ще раз: зошити, про яки йдеться – не підручники.

За великим рахунком, їхній зміст ніхто не перевіряє. І якщо у нас навіть підручники рясніють помилками, зошити – це просто жах.

Особливо відзначаються тут, природно, зошити з неіснуючих, штучних предметів на кшалт "Основи здоров'я" та "Я у світі".

Відкриваємо робочий зошит "Я у світі" 3 клас (О. Тагліна, Г. Іванова, "Ранок", 2014), один з моїх улюблених, якщо чесно. Сторінка 53, прошу дуже: розглянь великодні писанки, виконані в традиціях різних народів. Розфарбуй.

Робочий зошит "Я у світі" 3 клас (О. Тагліна, Г. Іванова, "Ранок", 2014)

Люди, що це було? Спочатку я кинулась шукати щось про австрійські писанки, але потім зрозуміла – це така творча фантазія.

Тобто, як би вони могли виглядати, якби там робили писанки... З якого дива? Не краще замість цього дійсно розповісти про культуру цих країн?

Окремо звертаю увагу спеціалістів на малюнок писанки в українській традиції.

Йдемо далі. Нагадую, предмет штучний, що розповідати – незрозуміло, можна що завгодно, назва дозволяє.

Тому всередині зошита – кольорова вкладка: Сім чудес стародавнього світу, де серйозно, без тіні сумніву розповідають про висячі сади Семіраміди та Александрійський маяк. (Ілюстровані найгіршими фотографіями, вкраденими з інтернету).

Жодного натяку на те, що наукою ще достеменно не встановлено, чи були ці сади взагалі. Всі описи йдуть як про реальність.

Кожній освіченій людині відомо, що, приміром, не збереглося точної інформації про Колос Родоський. Сьогодні наукова спільнота не має достеменної інформації як виглядала статуя і навіть невідомо, де саме, в якому місці бухти вона стояла.

Але упорядникам зошита невідомі сумніви! Вони з впевненістю розповідають про Колос так, ніби він і зараз стоїть в Родосі.

А ось і малюнок (невідомо ким зроблена сумнівна реконструкція). Прошу дуже, так він виглядає.

Критичне мислення? Науковий підхід? Перевірена інформація? Ні, не чули.

Після такого "навчання" дитина готова сприймати як належне все, що написано на папері – від політичної агітки до містичних вигадок.

Витяг з Методичних рекомендацій МОН: Необхідно мінімізувати використання зошитів із друкованою основою і передусім із таких навчальних предметів, де формування навички практично виконувати роботу є їх основною метою ("Інформатика", "Основи здоров’я", "Я у світі" тощо).

***

Я дуже добре пригадую перший клас моєї дитини. Перші батьківські збори. Приємна, лагідна вчителька.

Головний зміст її промови: "Зараз в дитини зміниться геть усе життя.

Нові, незвичні, великі навантаження – розумові, психологічні, зміна звичного режиму дня і таке інше.

Ті діти, що вже у свої шість років не сплять вдень – будуть спати перші місяці, батьки, не дивуйтеся.

Для всієї родини це досить відчутний стрес, адже треба пристосуватись до нових умов.

Для когось це буде менш складно, для когось – більше, але разом подолаємо, будемо робити все, щоб всі подужали.

Адже вони такі маленькі. Раніше, пам'ятаю, в сім рочків до школи і тоді було важкувато, а сьогодні, бачте, в шість – ну нічого, ми всі разом, вчителі й батьки, всі допоможемо, щоб вони, такі малі, впоралися з навантаженнями в цей чи не найскладніший для них перший навчальний рік. Все буде добре".

І просто наступною фразою, без жодної паузи, таким самим голосом уважної, доброї вчительки: "І я попрошу здати по 250 гривень на додаткові зошити".

Люди, може, не треба?

Зоя Звіняцьківська, журналіст, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua