Школа життя: як дистанційне навчання та уроки по телевізору виявили, що в Україні немає освіти

96791
10 квітня 2020

Впровадження дистанційного навчання викликало багато запитань у батьків, які, нарешті, безпосередньо побачили і почули, як саме вчать їхніх дітей.

Зі стартом на телебаченні проекту "Всеукраїнська школа онлайн" питань побільшало, вони почали набувати ознак обурення, істеричних цькувань та інших емоційних реацій.

Це все тому, що в більшості немає досвіду того, як ставитись до питань, пов'язаних зі школою.

Пропоную свій варіант. 

Коли зі мною обговорюють, як покращити ті чи інші процеси в школі, покращити якість знань, налагодити співпрацю між вчителями і батьками тощо, я завжди кажу: немає ніякої школи.

В тому сенсі, що нема якоїсь герметичної інституції, яка відокремлена від решти суспільства і живе за своїми спеціальними законами, що відрізняються від тих, в яких живе решта країни.

Нема ніяких окремих, особливих людей, які звуться "вчителі" та "батьки".

Є просто ми всі, такі самі, як завжди, з усіма нашими проблемами, недосконалістю, системними вадами, ставленням до своєї держави і своєї роботи тощо.

Тому треба обговорювати будь-які питання на кшталт "як щось змінити в школі", маючи в голові "як щось змінити в суспільстві".

Зараз ми просто наочно ще раз в цьому пересвідчуємось.

Спочатку я думала, що це буде колонка про методики і практики навчання.

Про те, що, як багато хто знає, реально в школі освітньою реформою наразі охоплені тільки два перших класи, бо реформа Нова українська школа стартувала 2018-го і щороку додається ще один клас.

Решта ж, згідно поступового плану реформи, досі працюють за підручниками Табачника і Держстандартом 2012 року.

Реформи освіти в усьому світі – справа нешвидка, наші темпи (до 2030 року) цілком розумні, але це означає, що багато ще дітей впродовж років будуть вчитись за старою програмою.

Але, насправді, це не так вже й катастрофічно, якщо вже зараз змінити методики навчання, перейшовши від "фарширування" інформацією і перевірок її запам'ятовування до діалогу з учнями і навчання їх вчитись самостійно – і завдяки закону "Про повну загальну середню освіту" все це цілком можливо, не треба чекати ані хвилини (а якщо чесно, було можливо і раніше).

Але під час дистанційного навчання ми всі наочно пересвідчились: наші вчителі в переважній більшості випадків вміють тільки говорити, тобто читати лекцію – і перевіряти завдання.

Вони не можуть або не хочуть вести діалог з учнями, разом щось обговорювати або досліджувати – тобто допомагати учням вчитись.

Цей принциповий перехід від монологу до діалогу сьогодні є наріжним каменем питання осучаснення української освіти і важливий не менше, але й, мабуть, більше нових програм і підручників.

Вирішити цю проблему, подолавши неабиякий спротив вчительської та батьківської спільноти, які не хочуть відмовлятись від звичних методів – це виклик, який українська система освіти або здолає, або стане такою, що лише заважатиме нашим дітям будувати успішне та щасливе життя в сучасному світі. 

Побіжно хочу сказати, що, попри заохочення і навіть прямі накази керівників поки що великі загони вчителів "гідно" тримають оборону і успішно опираються навіть виходу в відкритий zoom, навіть для лекції без картинки і з вимкненими дитячими мікрофонами.

Багато кому з них все ще успішно вдається триматися в добре захищених і майже неприступних бункерах вайберських чатів, час від часу бомбардуючи завданнями та отримуючи домашку для підтримання власних вчительських ресурсів.

Звісно, школа онлайн, тобто уроки, які показують по телевізору – не найзручніший майданчик для впровадження культури діалогу.

Але навіть там, за відсутності реальних учнів, нескладно побачити деякі особливості української освіти.

Ось класична харизматична вчителька в стильних окулярах: "Добрий день, діти, відкрийте зошити (саме так, в телевізор), відступіть шість клітиночок, ви почули? Шість! І напишіть…"

Далі йде складне і довге речення, на написання якого дається 2 секунди, бо вчителька продовжує викладання уроку, втоплюючи слухача в лавині інформації.

Вчителька нарешті проводить ідеальний урок: суперінформативна лекція і жодних реальних учнів, які, безперечно, все завжди тільки псують своїм шурхотінням, колупаннями, нерозумінням скільки клітиночок і перепитуваннями.

Судячи з темпу, в уяві вчителька розповідала урок ідеальним дітям-роботам, які безвідмовно і блискавчино швидко записують стоси тексту з інтервалом в 6 клітинок.

Просто після цього – вчитель типу "друг" у вільному одязі, сидить на стільці біля дошки, в студії двоє "учнів", чоловік і жінка – локальні зірки, я так розумію – жінка відповідає російською (!), і абсолютно не розуміє питань, часто-густо видаючи просто феєричні бздури.

Тобто це жива, в режимі онлайн, і вочевидь несподівана для "зірки" розмова про біологію як науку і вона до неї очікувано не готова – втім, як і більшість з нас.

Тут урок перетворюється в абсолютну протилежність "дикторці" і відбувається в жанрі "візьміть будь-кого з вулиці й зробіть так, аби йому було цікаво".

Мабуть, нормальний челендж для вчителя на конкурсі, але не дуже корисні півгодини для учнів перед телевізорами, які спостерігають за цим.

Може, було б доцільніше дати гостям прочитати підручник з темою – просто перед зйомкою, за 5 хвилин – і зробити урок за принципом "перевернутого класу", де учні спочатку самі вивчають тему, а потім з вчителем обговорюють і таким чином вчаться?

Але, подивившись ще кілька уроків, я зрозуміла, що ця колонка має бути не про методики, а про політики, вірніше, про їхню відсутність.

Так, я розумію, що часу обмаль.

Так, я знаю, що все з коліс і що ніхто не готувався і не був готовий.

Трохи світла на те, наскільки обмаль, наскільки з коліс і взагалі, як робиться "Всеукраїнська школа онлайн", проливає Дмитро Номіровський, який є одним з вчителів, запрошених до викладання.

З цього допису ми дізнаємось, що все як завжди. Нема часу, нема грошей, вчителі працюють на громадських засадах, нема загального плану, нема редакторів – і корректорів теж нема.

Всі знімається в один дубль, і навіть подивитись свій запис неможливо, не говорячи вже про те, щоб виправити в разі чого.

Тому вигулькують і будуть ще вигулькувати неоковирні помилки з математики, географії тощо.

Особисто мене це хвилює найменше, навпаки, я отримую насолоду, читаючи вчительські пабліки, що рясніють фразами на кшталт "не помиляється той, хто нічого не робить", "це просто обмовка, звісно вчитель знає назву океану" тощо.

Маю дуже велику надію, що всі ці абсолютно слушні думки вчителі запам’ятають і використовуватимуть, оцінюючи відповіді своїх учнів.

Але є в цих телеуроках речі, до яких неможна ставитись так само спокійно і з розумінням.

Побіжно скажу, що навіть за умов обмеженого часу і ресурсів, як виявляється, можна зробити по-різному.

Наприклад, проект "Відкритий урок 2020" – спецпроект телеканалу "Київ" разом з столичним Департаментом освіти, онлайн-трансляції відеоуроків шкільної програми для 11 класу – виглядає професійно, змістовно, сучасно (там дітям навіть пропонують виконувати додаткові завдання, які можна скачати, користуючиь qr-кодом) і візуально привабливо, з сучасною студією і заставками.

Так, зрозуміло, уроки для учнів випускного класу, майже для дорослих людей – це зовсім не те, що навчати онлайн п'ятиклашок. Але, я впевнена, існують методики для сучасного онлайн-навчання дітей будь-якого віку, їх просто треба застосовувати.

Ще раз: я розумію, що не було часу, що все "з коліс". Але, повертаючись до "Всеукраїнської школи онлайн", не можна ставити на проекті гриф МОН і не дотримуватись жодних стандартів – причому їх треба було виробляти не зараз, на вчора, похапцем, вони давно мали бути.

Академічна свобода вчителя має вирувати в межах, зазначених формальними і неформальними правилами, яких в сучасному світі безліч і напрацюванню і дотриманню яких саме має вчити школа.

Розглянемо кричущий приклад: найвідоміший, мабуть, на сьогодні урок з української мови.

В ньому неприпустим є зовсім не "антарктичний білий ведмідь" (так, це груба помилка, але це просто помилка) і навіть не Перша леді, яка змушена слухати урок для 5 класу (всіх сценаристів тут треба звільнити, бо отримуючи інформацію для 10-літніх тоном для 10-літніх в стилістиці "Надобраніч, діти" і виглядати при цьому притомно доросла людина не може. Стоп, нема ж сценаристів, ок, рухаємось далі).

Але тільки-но цей злощасний Мишка з'явився на екрані, моя стрічка Facebook вибухнула зойком розпачу: "Що?!?!?! Тобто тобі в месенджер пише хтось з невідомого акаунту з аватаркою у вигляді милого ведмежати і ти ВІДКРИЛА повідомлення?

Ти, вчителька, зараз даєш такий приклад дітям, хлопчикам і дівчаткам 10 років, говориш і прямо показуєш, що так можна робити?!

Але ж ми, батьки 10-річок витратили стільки часу і зусиль, щоб навчити їх основам кібербезпеки! Як можна так поводитись?"

Частина моїх подруг вимкнула телевізор одразу після цього епізоду – і не увімкнула його більше. Дуже їх розумію. 

 Вчителька помилилася з цим антарктичним білим ведмедем

І тут ми підходимо до ключового слова, яке віднедавна все частіше використовують, говорячи про дистанційку та онлайн-уроки. Це слово "виявляється".

Краще за все цю думку висловив в своєму пості в Facebook громадський активіст Владислав Бовсуновський: "Военная агрессия – и обнаружили что нет армии.

Пандемия – обнаружила, что нет медицины.

Онлайн-уроки по телевизору – и, оказалось, нет и образования".

Тобто, виявляється, підручники жахливі.

Виявляється, не всі вчителі добре вміють вчити.

Виявляється, також, уявіть собі, що немає загального державного онлайн-порталу для дистанційки, немає стандартів, а уроки-онлайн знімаються в режимі авралу, на волонтерських засадах і в якості провінційного телешоу.

Але, люди, кого ви хочете обдурити – себе?

Це ми, це наша держава, це наші люди – вчителі і діти – як це все ще має виглядати?

Я розумію, що впав чи не останній бастіон. Ще місяць тому, відправляючи дітей до школи, ми могли сказати собі: добре, хоч про це не треба думати, там їх навчать всьому, що треба. Зараз ми вже в цьому не впевнені.

І це добре, бо ми нарешті наочно пересвідчились, що сфера освіти потребує нашої участі і допомоги.

Зоя Звиняцьківська, співзасновниця ГО "Батьківський контроль" та ГО "Смарт освіта", журналіст, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Телевізійна школа онлайн. Розклад уроків

Як знімають телеуроки для школярів, й чому помилки неминучі. Пояснює вчитель

Львівська школа забороняє учням проходити онлайн заняття на проросійських каналах

Карантин у школах і садках. Як організувати навчальний процес вдома

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua