Актуалізуючи справу Бейліса. Що пам’ятає Поділ?

2999
25 жовтня 2016

22 жовтня в рамках виставки "Візит привидів" (Центр візуальної культури, кураторка – Катерина Міщенко) відбулася тематична екскурсія "Справа Менделя Бейліса".

Справа Бейліса увійшла в підручники з російської імперської історії як приклад антисемітизму та міжрелігійної ненависті.

Художники Пьотр Армяновські та Дмитро Левицький побудували маршрут сучасним Подолом, акцентуючи на гучних насильницьких актах, проявах ненависті, які досі періодично трапляються в українському суспільстві.

Киянин єврейського походження Мендель Бейліс працював на цегляному заводі. У 1911 році робітника звинуватили у вбивстві християнського хлопчика Андрія Ющинського, якому він нібито завдав 47 ножових поранень.

На захист Бейліса стали письменники та політики. Протестного листа "До російського суспільства (з приводу кривавого наклепу на євреїв)" підписали Володимир Короленко, Сергій Єфремов, Михайло Грушевський, Володимир Вернадський, Олександр Купрін та інші.

Пеґґі Бут, "Підривні площі", 2014, в експозиції виставки "Візит привидів" у Центрі візуальної культури. Фото: Наталка Дяченко

Судовий процес над Бейлісом тривав у Києві протягом вересня-жовтня 1913 року і, зрештою, його було виправдано. Справжнього вбивцю так і не знайшли, утім, зазначається, що злочин могла скоїти скупниця краденого пані Чеберяк, мати знайомого Ющинського.

Справа Бейліса стала лейтмотивом аудіоекскурсії. Голос у навушниках, записаний заздалегідь її авторами, супроводжує відвідувачів та керує їхніми рухами та вчинками.

Цей голос неіснуючої людини, персонаж, спеціально вигаданий Армяновським та Левицьким, виконує роль провідника, привида з минулого. Він вказує шлях та водить місцями пам’яті, акцентує знаки, на які варто звернути увагу, сліди, які залишилися з того часу.

Через те, що запис голосу передається за допомогою FM-станції, випадково можуть виникати певні глітчі й звукові перешкоди. Час від часу на "хвилю голосу" пробивається, а потім знову зникає інша FM-станція із сучасним музичним репертуаром.

Така ситуативність дуже індивідуальна й більше залежить від окремого гаджета, яким користується людина.  Втім, випадковість тут, вочевидь, не є випадковою. Саме вона створює ефект розуміння, що разом з тобою ходить привид, свідок часу.

Експозиція виставки "Візит привидів"

Через такі глітчі виникає розуміння, що описані історичні події, акти ненависті, вбивства та знищення залишаються десь між реальним світом та уявним.

Та чи можна сказати, що справа Бейліса залишилася в суспільній пам’яті, чи пам’ятають її мешканці Подолу – району, де сталося вбивство?

Від тогочасного Подолу ми успадкували дуже мало. Старий цегляний завод, де працював Бейліс, знищено, на його місці – руїни, залишки цегли, ймовірно тієї самої, заводської. Навколо колишнього заводу стоять огорожа й паркан.

Справа Бейліса, як і сам завод, як, зрештою, і старий Поділ, стали привидами, що існують в іншій, несправжній реальності.

Десятки тогочасних будинків, які ще досі зберігають пам’ять про початок ХХ століття, майже знищені – їхні цегляні тіла перед знищенням оповили сітками та парканами, а спустошені гори над Подолом забудовують новими цегляними гігантами.

Робота Миколи Рідного "Ні про що не шкодую" (2011-2016) в експозиції виставки "Візит привидів"

На виставці "Візит привидів" одне з центральних місць в експозиції також посідає відео руйнації будинків. Естетика знищення заворожує своєю красою. Вибух у лічені секунди перетворює будинки на попіл та пам’ять.

Приклад Подолу дещо інший – місцева архітектура не знищується миттєвим вибухом. Руйнація відбувається повільно, але, можливо, навіть ще більш безжалісно, адже людина нібито не бере в ній участі, абстрагується від проблеми, віддаючи її на поталу природі та часу.

Згодом людина, звісно, візьме все у свої руки, і на місцях нарешті зруйнованих будівель побудує фікцію – начебто схожі за архітектурою, утім, абсолютно інші, штучні будівлі.

Такий сценарій можна порівняти зі старими фільмами жахів, де злий привид займає тіло якоїсь американської дружини чи чоловіка. Зовнішньо людина така сама, але глядач знає, що замість героя чи героїні перед ним те, що зветься pod – підробка, неіснуюче створіння.

Справа Бейліса із самого початку була підробкою. Втім, у світовій історії крапки поставлені – справу пов’язують із російськими чорносотенцями, представниками вкрай правих організацій, які виступали під гаслами монархізму, великодержавного шовінізму та антисемітизму у 1905-1917 роки.

Сьогодні міжрелігійна, міжрегіональна, міжрасова ненависть також, наче піт, проступає у суспільства, яке перебуває в стані лихоманки, – в Америці, Німеччині, Франції, і Україна тут не виняток.

Щоб розібратися із привидами, потрібно вслухатися в них, дозволити їм завершити розпочаті справи.

Сьогоднішня ненависть – так само про незавершену справу, про непроговорену та непереосмислену історію ХХ століття, сповнену персональних і колективних травм.

Виставка "Візит привидів" триватиме у Центрі візуальної культури (вул. Глибочицька, 44) до 30 жовтня.

Катерина Яковленко, спеціально для "УП.Культура"

powered by lun.ua