Як пацієнтам повертають гроші за ліки
Історія Ольги проста і знайома майже кожній українській родині. Ользі 54 роки. У неї рак молочної залози. Свого часу онкологія забрала її брата та маму.
Коли жінці діагностували рак, вона вирішила боротися за життя. 16 місяців лікування обійшлися Ользі в 600 тисяч гривень. В подібній ситуації опиняються сотні і тисячі хворих, які не можуть купити собі потрібні ліки.
Історія відважної та незламної Ольги Вакули – перша в рамках нашого дослідження "(Без)коштовна медицина".
Зараз 80% українців не можуть дозволити собі купити навіть базові ліки. Коли в сім’ї з’являється тяжкохворий пацієнт, то така сім’я одразу потрапляє за межу бідності. Для того, щоб врятувати життя, люди продають все, що можна продати і позичають гроші.
У 2015 році пацієнти за власний кошт купили в аптеках ліків на 46,8 млрд грн. Для порівняння: Міністерство охорони здоров’я витратило на ліки для українців у 10 (!!!) разів менше - 4 млрд грн. Це ще раз доводить, що система охорони здоров’я потребує змін.
Нещодавно Володимир Гройсман заявив про те, що з 1 січня в Україні буде впроваджено систему референтного ціноутворення та реімбурсації. І ці слова прем’єр-міністра можуть дати надію на життя сотням тисяч українців.
Проте, що це за звір такий "реімбурсація" і з чим його їдять, поки що мало хто розуміє.
По суті, реімбурсація (відшкодовування) – це ефективне забезпечення пацієнтів ліками. Усе працює дуже просто: пацієнт іде до лікаря, лікар виписує йому рецепт (вказує діючу речовину), після чого пацієнт іде в аптеку.
Загалом у світі є два основних підходи до реімбурсації.
Перший – пацієнт безкоштовно або з певною доплатою отримує потрібні ліки в аптеці. Безкоштовно пацієнт отримує в аптеці такий препарат, вартість якого забезпечує держава. Якщо ж пацієнт хоче препарат дорожчий - то різницю доплачує сам.
Приміром, держава покриває всім хворим на діабет купівлю певного виду інсуліну. Якщо ж ти хочеш купити більш очищений, іншого виробництва - то ти доплачуєш різницю. Уже потім держава реімбурсує (відшкодовує) вартість цих ліків аптеці.
Другий підхід: пацієнт іде в аптеку і за рецептом купує потрібний препарат, оплачуючи його самостійно, а потім держава повертає вартість цього препарату не аптеці, а безпосередньо пацієнту.
Реімбурсація ліків працює в усіх розвинених країнах світу, як от Центральна та Західна Європа, Австралія, Канада, Нова Зеландія, Японія.
Реімбурсація – це система, де пацієнт не залежить від МОЗ, районного чи обласного департаменту охорони здоров’я, або лікарні. Пацієнт не чекає, коли чиновники проведуть тендери і закуплять життєво важливі препарати.
При цій системі гроші йдуть за пацієнтом, і пацієнт самостійно обирає, коли і які саме ліки (генерики чи бренди) він буде вживати.
Давайте ж розберемося, що ж потрібно зробити, щоб це нововведення запрацювало на практиці.
По-перше, потрібно розуміти, що реімбурсація в Україні буде повністю новою системою, запуск якої потребує як фінансових, так і адміністративних ресурсів.
По-друге, потрібно створити спеціальний орган з питань реімбурсації з територіальними відділеннями, який буде управляти і забезпечувати функціонування системи в цілому.
Це має бути незалежний орган, який несе відповідальність за управління коштами, прозорість усіх процесів, оперативні розрахунки і т.д. В іншому разі, робота застопориться і уся реформа зведеться нанівець.
По-третє, потрібно доопрацювати законодавчу базу. Зокрема, розробити та ухвалити окремий закон про реімбурсацію. У ньому мають бути визначені принципи реімбурсації, джерела фінансування, порядок проведення відшкодування, а також визначено статус адміністративного органу, який займатиметься впровадженням та функціонуванням цієї системи.
По-четверте, потрібно створити реєстр пацієнтів. Саме він є необхідним, для проведення розрахунків витрат на реімбурсацію та планування бюджету.
Одразу зверну увагу, що реєстр повинен бути в онлайн режимі, оскільки тільки так можна здійснювати моніторинг та контроль за системою. Крім того, потрібно розробити відповідне програмне забезпечення, за допомогою якого можна буде зберігати та аналізувати ці дані.
[L]Далі потрібно створити єдиний національний перелік лікарських засобів. До нього, за прикладом переліку Всесвітньої організації охорони здоровя, мають ввійти ефективні та економічно доцільні у лікуванні лікарські засоби.
Фактично, потрібно викинути всі "фуфломіцини", які досі закуповують за державний кошт. На основі цього переліку потім потрібно створити перелік лікарських засобів, що підлягають реімбурсації, тобто відшкодовувати лише найнеобхідніше, а не все, що "лікар прописав".
Потім потрібно розробити перелік захворювань, ліки на які відшкодовуватимуться. Жодна країна світу не покриватиме ліки, скажімо, від грибкових захворювань чи від застуди.
Юридичною мовою це має бути Перелік пріоритетних станів – тобто захворювань, який буде покладено в основу системи реімбурсації. Така робота потребує часу та професійної експертизи лікарів, фармакоекономістів, фахівців в оцінки медичних технологій, громадськості. Звісно, для цього потрібно врахувати і рівень захворюванності українців, і рівень поширення хвороб, і низку інших факторів та даних.
І наостанок в Україні має бути розроблена і впроваджена методологія, за якою визначається ціна відшкодування, особливо враховуючи нестабільний курс гривні.
Звичайно при визначенні ціни має враховуватися вартість цього препарату в сусідніх країнах, щоб не вийшло так, що в нас препарат коштує 100 грн., а в Польщі 20, і відповідно держава в рази переплачує відшкодування.
Схожий негативний досвід був в Києві, коли препарати в звичайній аптеці коштували 100 грн., а по реімбурсації - 180, фактично 90 грн. платили людина і ще 90 держава. Начебто пацієнту трохи дешевше - але це приклад корупції, коли держава переплачувала в рази. Щоб уникнути такого в майбутньому необхідно обов’язково застосовувати референтні ціни в інших країнах.
Невдалий досвід – теж досвід
В Україні уже намагалися ввести у 2012-2014 роках реімбурсацію гіпертензивних препаратів. Такий пілот мав певні результати, але характерезивувся великою кількістю проблем в управлінні. На початку цього року МОЗ зробив спробу ввести реімбурсацію інсулінів. Але віз і нині там…
Це трапилося з декількох причин. По-перше, було не враховано багато технічних моментів: реєстр та електронна база інсулінозалежних пацієнтів, дублювання даних пацієнтів (коли пацієнти реєструвалися для отримання потрібних препаратів у різних місцях), відсутність відповідних нормативних актів, а також відсутність розгалуженої мережі аптек, в яких можна отримати потрібні препарати.
Насправді, вирішення проблеми полягає у чітко продуманій організації, контролі процесу, а також відповідному фінансуванні.
Повноцінна система відшкодування коштів за ліки запрацює, в кращому разі, через рік за умови, якщо буде вчасно прийнято усі законодавчі документи, сформовано команду та встановлено чіткі дедлайни.
Є надія, що дуже потрібну ідею реформування галузі не поховають під гаслами чергового пілотного проекту. І що нове керівництво МОЗ підійде до питання грунтовно і так, щоб нарешті докорінно змінити політику забезпечення ліками пацієнтів України.