Під куполом пліток: підготовка до Венеційської бієнале як діагноз професійній спільноті

1978
15 листопада 2016

Венеційська бієнале сучасного мистецтва — прямий нащадок всесвітніх виставок "досягнень народного господарства".

У кінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя подібні заходи були важливим майданчиком для презентації, комунікації та, до певної міри, вихваляння національними здобутками у світі, що стрімко розвивався й інтегрувався, проте ще був далекий від глобалізаційних процесів, які визначають сьогодення.

Заснована 1895 року бієнале у Венеції дивом дожила до ХХІ сторіччя, не розгубивши свій модерністський характер і зберігши формат національних представництв, що в царині сучасного мистецтва вважається справжнім моветоном.

Однак саме завдяки цій "застарілості" Венеційска бієнале є чи не найбільш заполітизованим форумом сучасного мистецтва у світі.

На відміну від традиційно політично ангажованих за змістом Берлінської чи Стамбульської бієнале, Венеційські проекти видаються вкрай автономними та щоразу дедалі більш комерціалізованими.

Власне, політизує їх саме форма організації бієнале, де мистецтво вимушено сусідить із історією ХХ сторіччя, що промовляє через архітектуру національних павільйонів; наочною демонстрацією офіційного самоусвідомлення; ступенем розвитку суспільних інститутів багатьох країн світу, а також видимістю грошових потоків, які все це уможливлюють.

Венеційська бієнале у цьому сенсі є анти-"білим кубом", адже не спроможна приховати реальний світ навіть за своїми ідеальними міськими декораціями та найвправнішою живописною поверхнею.

Україна вперше взяла участь у Венеційській бієнале у 2001 році, коли широкий загал та держапарат дізналися про існування цих олімпійських ігор від мистецтва із вуст пана Єжи Онуха, тодішнього директора Центру сучасного мистецтва.

У тому ж році бере свій початок і традиція скандалізувати або просто ігнорувати процедуру відбору проекту для Національного українського павільйону.

2003-го року Україну в Венеції представляв художник Віктор Сидоренко з проектом "Жорна часу". Фото з сайту buro247.ua

Ця й без того нелегка справа ускладнюється для нашої країни тим, що в її розпорядженні немає ані стаціонарного павільйону, ані державної культурної політики як свідомої практики, що робить середній бюджет проекту у 0,5 –1 млн євро абсолютно непідйомним для Мінкульту.

Тому звичний для багатьох країн конкурсний відбір національного проекту в Україні провести жодного разу досі не вдалося (хоча спроби були). А національним павільйоном здебільшого опікуються ті інституції та куратори, які спроможні взяти на себе такий організаційний і фінансовий тягар.

Цей короткий історичний екскурс має на меті означити ґрунт, на тлі якого відбувався (і здається, досі відбувається) конкурсний відбір куратора Національного культурного проекту на Венеційській бієнале цього року.

На бієнале-2005 країну представляв Микола Бабак із проекто "Діти твої, Україно". Фото з сайту buro247.ua

Ми, незалежні кураторки Катерина Філюк, Лізавета Герман та Марія Ланько, вирішили взяти участь у відкритому конкурсі головним чином для того, щоб стати безпосередніми свідками самого створення такої процедури й випробувати на собі можливість публічності й прозорості цього процесу за рахунок власної відкритості.

Отже, 2016 року знов очолювана Євгеном Ніщуком команда Мінкульту вирішила провести процедуру конкурсного відбору куратора Національного павільйону. З перших кроків було очевидно, що мінкультівці намагаються діяти якомога прозоріше, адже від самого початку до активного обговорення і навіть розробки процедури було запрошено "професійну спільноту".

Не менш очевидною на цьому етапі стала й неспроможність Мінкульту витримати натиск особливо активних і завжди небайдужих діячів щодо первинних міністерських рішень.

Зокрема, процедура відбору експертного журі конкурсу була вщент розкритикована у тривалому email-листуванні між членами робочої групи міністерства та чималим колом культурних менеджерів, галеристів і кураторів.

2007-го організацією національного павільйону завідував київський PinchukArtCentre. Комісаром павільйону був Пітер Дорошенко. У проекті було представлено роботи Сергія Браткова, Бориса Михайлова, Сем Тейло-Вуд та інших. Фото з сайту buro247.ua

Врешті, замість власне розробленої (хоч і неідеальної) процедури Мінкульт просто прийняв готовий список осіб, які мають бути в комісії, що його запропонували окремі найактивніші учасники обговорення.

Сам процес відбору куратора національного проекту, згідно з регламентом, проходив так: конкурс було оголошено 1 серпня з дедлайном подачі заявок 4 вересня.

Перше засідання експертної комісії та формування шорт-ліста конкурсних проектів, серед яких був і поданий нашою кураторською командою проект "Весілля у Венеції", відбулося 8 вересня.

Фінальне засідання та визначення переможця – 19 вересня 2016 року. По його завершенню один з членів Комісії, Євген Карась, опублікував на власній facebook-сторінці непряме, проте доволі очевидне для всіх зацікавлених повідомлення про перемогу в конкурсі проекту "Купол" Іллі та Емілії Кабакових під кураторством Пітера Дорошенка та Лілії Куделі: "Переможцем стали куратори, які запропонували безпрецедентний проект за рівнем, значенням та масштабом! Проект був безперечним лідером від самого початку".

Щоправда, офіційного оголошення після цього не відбулося. Натомість, вже за два дні кожна з нас отримала по декілька приватних повідомлень про нібито відмову Кабакових від участі й відповідне обрання нашого проекту до реалізації як такого, що зайняв друге місце в конкурсі.

Нагадаємо, на той момент не лише про "місця" в експертному рейтингу, але й навіть про офіційного переможця можна було лише здогадуватись.

2009-го організацією павільйону знову займався PinchukArtCentre, підготувавши проект "Степи мрійників" за участі Іллі Чічкана та Міхари Ясухіро. Фото з сайту buro247.ua

Ще за кілька днів вітання із технічною перемогою у приватному порядку почали отримувати художниці, заявлені як учасниці нашого проекту, й навіть члени наших родин під час буденного світського спілкування із знайомими.

Через декілька днів після засідання комісії фонд "Ізоляція" анонсував круглій стіл за участі членів Конкурсної комісії та запрошених небайдужих до ситуації експертів. Заявленою метою події було "представити громадськості звіт про виконану роботу" від "експертної комісії, обраної культурною спільнотою в результаті безпрецедентної відкритої процедури".

Модераторами виступили засновниця "Ізоляції" Любов Михайлова та галерист, голова комісії Євген Карась – єдині представники конкурсної комісії, присутні на події. Згодом до них через Skype приєднався Михайло Рашковецький з Одеси.

Пан Карась наголосив, що круглий стіл є власною ініціативою окремих членів комісії, а не офіційною подією Мінкульту.

Малочисельному колу присутніх були оголошені результати голосування експертної ради, переможця конкурсу (на підтвердження усіх прозорих натяків – проект "Купол" Іллі та Емілії Кабакових під кураторством Пітера Дорошенка та Лілії Куделі), озвучено критерії оцінки, переваги та недоліки всіх проектів, що потрапили до шорт-ліста.

Під час Skype-дзвінка представниця кураторської групи Лілія Куделя коротко презентувала ідею Кабакових, що полягала в споруджені запроектованої Кабаковим купола-сцени. На ній упродовж усієї бієнале відбувалися б перформативні проекти інших запрошених художників.

2011 рік - Україну представляє Оксана Мась із роботою Post vs Proto-Renessans. Фото з сайту buro247.ua

Також було – тепер вже відкрито – повідомлено про несподівану відмову Кабакових продовжувати роботу над проектом через погіршення стану здоров’я.

Під час розмови з Лілією пані Любов Михайлова одразу висловила своє обурення щодо сумнівної причини відмови Кабакова та її вірогідного політичного підґрунтя. Наскільки їй відомо, художник щойно розпочав підготовку до великої ретроспективи в лондонському Tate Modern (одній з найавторитетніших світових інституцій сучасного мистецтва – УП.Культура).

Проте розмова про ситуацію неоднозначної відмови Кабакова та, відповідно, прикрої неможливості реалізації проекту-переможця швидко переключилася в несподіване русло з "позаштатними" конструктивними пропозиціями.

Пані Михайлова та пан Карась запропонували Лілії Куделі "вмовити їх всім світом" та попросити в будь-якому разі втілити заявлену концепцію…з іншим художником, який не поступався би Кабакову за міжнародною значущістю. Наприклад, із Борисом Михайловим, начебто імпровізовано припустила пані Михайлова в ході розмови.

Присутня на події представниця Центру візуальної культури Ганна Циба, яка активно брала участь в більшості попередніх громадських слухань довкола відкритого конкурсу, зауважили про наявне в регламенті конкурсу положення, згідно з яким "У разі якщо через обставини непереборної сили конкурсна кураторська пропозиція, яка зайняла перше місце, не може бути реалізована, Міністр культури України – Представник України може визначити національним культурним проектом та Куратором національного культурного проекту відповідно конкурсну кураторську пропозицію та її автора, що зайняла друге місце у конкурсному відборі".

На це пан Карась зауважив, що решта конкурсних проектів у будь-якому разі дуже "сирі" та "непророблені", а тому навіть за умови затвердження одного з них новим переможцем, немає жодної гарантії, що вони взагалі можуть бути втілені з огляду на відсутність досвіду кураторів та гарантії фінансування.

2013 рік - проект Національного павільону називається "Пам'ятник пам'ятнику", представлено роботи Гамлета Зіньковського, Миколи Рідного, Жанни Кадирової. Фото з сайту buro247.ua

Не погодився із такою позицією пан Рашковецький, на думку якого необхідно в будь-якому разі дотримуватися заявленого регламенту та слідувати чітко прописаним для форс-мажорних обставин правилам, бо інакше подібна процедура відбору втрачає свій сенс.

У підсумку "круглого столу" пані Михайлова та пан Карась резюмували, що протокол засідання комісії та усі супутні обставини довкола переможця в будь-якому разі вже передані на розгляд до Міністерства культури, де й буде прийняте остаточне рішення.

Проте цілком незрозумілим зостався подальший потенційний розвиток подій у зв’язку з несподіваною "пропозицією" переглянути свій проект та втілити його за будь-якого складу художників, що була адресована кураторам із Далласа у приватному порядку (якщо ми згадаємо, що зрештою весь круглий стіл був приватною ініціативою).

Після цього почалася затяжна мовчанка Міністерства культури, яка триває і досі. 12 жовтня нами був поданий офіційний лист-запит (зареєстрований за номером Г-1175), на який Міністерство має відповісти протягом місяця, чого поки що не сталося.

У телефонних розмовах представники Міністерства пояснюють своє мовчання змінами у регламенті, впровадженими Венеційською бієнале та відправляють на сайт останньої. Мовляв, вони не можуть оприлюднити інформацію про проект-переможець конкурсу, поки не узгодять його з дирекцією Бієнале.

На сайті Бієнале читаємо: "Комісар контролює виставковий проект національної участі і буде відповідальний за виставку у власному павільйоні країни за згодою з Бієнале та дотримуючись культурних та організаційних стандартів Виставки. Не допускається створення заступників Комісара або спів-Комісарів. Бієнале має бути офіційно поінформована про призначення Комісара не пізніше ніж 20 листопада 2016 року.

Урядовий орган призначає Куратора, доводячи до відома Бієнале процедуру відбору. Куратор не може виконувати цю роль для інших країн або проектів паралельної програми. Бієнале має бути поінформована про призначення Куратора у відповідні строки, але у будь-якому випадку до офіційного публічного оголошення."

Отже, рішення про призначення Куратора має бути лише доведене до відома Бієнале, а не узгоджено з ним, як стверджує Міністерство культури.

До слова, поляки, які завжди оголошують конкурс досить пізно порівняно з іншими країнами, тому що воліють знати тему Бієнале та обирати проект, що найбільше з нею корелює, оголосили конкурс 25 серпня (з дедлайном 20 вересня), а ім’я куратора назвали вже 23 вересня. Тож їм знадобилося 3 дні, аби поінформувати Бієнале.

2015-го року українським павільйоном знову займався PinchukArtCentrе, представивши проект "Надія" за участі Євгенії Білорусець, Жанни Кадирової, Сергія Жадана та інших. Фото з сайту buro247.ua

Для порівняння: засідання української Конкурсної комісії відбулося 8 вересня, наступного дня було оголошено список претендентів, допущених до другого етапу відбору. Круглий стіл відбувся 23 вересня, після цього Міністерство не надавало жодної офіційної інформації щодо перебігу конкурсного відбору та його результатів.

Однак минулого тижня Міністр під час свого виступу у Верховній Раді відзвітував про підготовку до представлення національного павільйону на Венеційській бієнале  2017 року. За його словами в Міністерстві вже "провели відкритий публічний конкурс, на якому обрали проекти, кураторів і митців."

Тим часом за неофіційною інформацією Пітер Дорошенко та Лілія Куделя вже почали підготовку та активно працюють над проектом, де художник Ілля Кабаков був замінений на художника Бориса Михайлова.

На наші офіційні й неофіційні запити щодо результатів конкурсу на сьогоднішній день ми не отримали від Міністерства жодної відповіді. Не вийшло жодного журналістського розслідування чи бодай професійної колонки з цього приводу.

Проте кількість чуток, пліток і кулуарної інформації перевищила всі доступні нам трьом об’єми сховищ, й ми вирішили розділити цей тягар з громадськістю. Не зважаючи на високий ступінь нашої ангажованості власними інтересами, цей допис передусім стосується процесів, які визначають професійне буття в культурній царині в Україні.

Це окремий випадок, в якому, ми впевнені, впізнає себе багато наших колег. І він ілюструє, на жаль, не стільки інертність бюрократичного апарату, скільки нашу власну, як професійної спільноти, неспроможність створювати прозорі й послідовні процедури, стратегії і політики замість разових акцій небаченої щедрості із зірками та омріяними "міжнародними масштабами".

Лізавета Герман, Марія Ланько, Катерина Філюк, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua