Культурна мапа Бердянська: Відкрити минуле заради майбутнього

"Це погана пам’ять – та, що працює тільки в зворотній бік", – говорила Біла Королева в "Алісі в Задзеркаллі" Льюїса Керрола.

І вона була абсолютно права, адже уявляючи завтрашню зустріч з людиною, обов’язково згадуєш, що вона сказала тобі вчора.

Пам’ять працює в двох напрямках і проектує майбутнє. І не лише відносно людей, але й відносно місць та обставин.

Віддалений пляж на косі в Бердянську. Фото: Оля Михайлюк

Стало очевидно – ми повернемося

Надовго запам’ятаю той день, коли після пари тижнів в окупованому Алчевську ми з подругою виїхали таки на "отдых на Азове" – до Бердянська.

Вона розкидала в різні боки свої капці (їй просто хотілося пробігтися босоніж), а я спитала – "як ми доїдемо додому?" (грошей у нас не було), і почула радісне "ми вже вдома!"

Все вийшло: телефони працювали, друзі купували нам квитки й дзвонили-вітали-чекали. Тоді стало очевидно – до Бердянська ми ще повернемося.

Так і сталося. Повернулися рівно за рік – і вже на три місяці. З серпня до листопада 2015-го в Бердянську щотижня проходили вистави, концерти, лекції, дискусії, виставки.

Pushkin Klezmer Band з Києва, "Джезаїр" з Сімферополя, сім’я Багдасарів із Сартани, "ГИЧ-оркестр" зі Львова і Mavigiz зі Стамбула. Бердянський художній музей пішов на експеримент і працював як майданчик для нових творчих колаборацій, в яких брали участь художники й музиканти з різних міст України, і навіть з Білорусі й Німеччини.

Все це проект нашої агенції – АРТПОЛЕ: ВХІДнаСХІД. Його обговорюють і досі, народжені тут твори зараз отримують пропозиції від європейських театрів. Як, скажімо, М’ЯТА Олі Михайлюк – нещодавно вона стала тим єдиним українським проектом, який запросили до участі у міжнародному фестивалі сучасного театру й перформансу в Празі.

Взагалі-то в АртПоля зараз багато роботи. Окрім того, що маємо кілька проектів у співпраці з європейськими митцями, ще досить часто їздимо на схід. Бердянськ дійсно став для нас воротами – входом.

Після того були мистецькі акції в Маріуполі й Бахмуті, Краматорську й Сєвєродонецьку. Постійно виходять на зв’язок нові міста й містечка, які потребують уваги й взаємодії – напередодні Нового Року мої колеги їдуть до Станиці Луганської та Авдіївки.

Це додає усвідомлення того, що має бути "твоя" територія. Бердянськ з першої миті став для нас "так ми вже вдома". І зараз після подорожей на захід і на схід нам хочеться повертатися у цю відправну точку, щоб "відпочити на Азові" й бути готовими до нових кроків.

Бердянськ. Фото: Оля Михайлюк

Культурна мапа Бердянська, або Можливість власної траєкторії

Ще через рік, наприкінці літа 2016-го, ми повернулися з проектом "Культурна мапа Бердянська". Шукали траєкторію, рухаючись за якою можна познайомитися з містом.

Занурювалися в історію й виринали на площі та узбережжя, щоб дізнатися, як формувалася його ідентичність з перших років існування й до сьогодні.

Місто-порт, місто-курорт, вулиці якого зберегли пам'ять про перших мешканців – купців і градоначальників, консулів і фабрикантів, вчених і революціонерів, махновських повстанців, гімназистів, рибалок, садівників. Про українців, болгар, німців, греків, євреїв, росіян, поляків, караїмів.

Місто, в якому в море врізається 18-кілометрова коса. В якому привидами стоять спустошені будівлі колишніх промислових гігантів.

Місто, значну частину населення якого складають переселенці з окупованих територій. Яке влітку приймає близько півмільйона туристів. З яким взимку припиняється пасажирське залізничне сполучення. Ми намагалися знайти провідників, мапи і маяки.

У вересні ми представили перші результати роботи. Координаторка проекту Тетяна Манзюк, моя колега з "АртПоля", говорить про це так:

"Під час проекту ВХІДнаСХІД ми багато спілкувалися із бердянськими істориками й журналістами і відкрили цікаві, але неочевидні на перший погляд пам'ятки та легенди.

Думаючи, як можна поділитися цим, прийшли до ідеї карти – доступної онлайн, із позначеними на ній об'єктами-скарбами. А наші друзі з Науково-дослідного інституту історичної урбаністики БДПУ, які й познайомили нас з історією міста, вирішили глибше дослідити його сьогодення.

Так мапа доповнилася розділом "Сучасність", створеним за результатами опитування серед мешканців та гостей Бердянська".

Наша мапа розповідає не так про будинки, як про людей. Обрані п’ятнадцять пам'яток цінні саме у своїй сукупності. Це знакові для Бердянська ХІХ ст. споруди, що показують, як у розбудові міста взаємодіяли люди різних націй, релігій, статків.

На невеличкій території стояли кірха, костьол, кенаса і церква. Силами громади відкривалися навчальні і культурні заклади. Мені подобається уявляти цих перших мешканців, дивитися на вулиці їхніми очима. Це не романтизація старовини, але цікава перспектива для сьогодення.

Чим займалися консульства іноземних держав? Яких випускників пам'ятає столітня будівля університету? Куди поділися зазначені на мапі синагога або театр? Що тепер знаходиться в приміщенні караїмської кенаси? Шукаючи відповіді, краще розумієш, чому Бердянськ став таким, як зараз.

Тетяна Манзюк, координаторка проекту "Культурна мапа Бердянська". Фото: Оля Михайлюк

Крім неповторних особливостей, тут є типовий для всіх курортних міст набір атракціонів та нічних клубів з караоке. Вони зараз більш помітні й голосні, відповідно, серед туристів переважають прихильники такого відпочинку.

Проте часто ніхто й не здогадується про альтернативу. Щоб хотіли їхати саме сюди, і не лише влітку, потрібні не те щоб інновації, а елементарна увага і повага – доглянуті пам'ятки, спеціальні екскурсійні маршрути, зручна навігація по місту й цікаві культурні події.

Раніше я думала, що мій Бердянськ – зимовий або осінній, коли є багато вітру, простору і немає людей. Під час роботи над мапою ми провели тут тиждень у самий розпал сезону. Було добре.

Заїжджаєш на дальню косу і опиняєшся наодинці з хвилями й кораблями, виходиш на набережну – ти в гамірному епіцентрі курорту, проходиш далі – і вже блукаєш промзоною, слухаєш порт чи орган в костьолі, проводжаєш сонце з рибалками на Лісках.

Ця можливість власної траєкторії стала важливим відкриттям у моєму особистому дослідженні.

Бердянськ. Фото: Оля Михайлюк

У мапи є потенціал стати повноцінним ресурсом для знайомства з Бердянськом, яким користуватимуться і гості, і місцеві. Звичайно, потрібні якісні тематичні доповнення і технологічні вдосконалення. Особисто мені цікаво працювати з історичним розділом – наступного року хотіла б зробити серію, присвячену будинкам відомих мешканців міста.

Минуле завжди репрезентоване в сучасному

"Знання про минуле та їх ретрансляція – це питання безпеки в регіоні, – говорить Вікторія Константинова, директорка НДІ історичної урбаністики. – До сьогодні в головах бердянців живе міф про "дике поле" і про те що, нібито до 1827 р. край взагалі не мав історії.

Найважливішим зараз є відхід від імперсько-радянських традицій і виписування нового іміджу європейського українського міста. Коли цей образ укоріниться в людській свідомості, він стане частиною сформованої в ній картини світу, що впливатиме на вчинки та вибір, тобто стане реальністю.

Для нас надзвичайно важливо базуватись на тезі про мультиетнічність міського простору Бердянська.

Очевидно, що, маючи тривалий досвід співіснування різних етнічних спільнот, він може стати платформою для затвердження принципу толерантності в регіоні і не сприйматися виключно як прифронтова зона. Для цього треба просто докласти зусиль".

Мирослава Ганюшкіна з агенції "АртПоле" та Юлія Королевська, співробітниця НДІ історичної урбаністики. Фото: Оля Михайлюк

Співробітники Інституту і їх студенти були активними відвідувачами, а іноді й учасниками заходів АртПоля. Зараз Юлія Королевська з НДІ історичної урбаністики стала автором проекту "ВХІДнаСХІД. Культурна мапа Бердянська і етнічна мапа Приазов’я", який ми плануємо реалізувати разом.

І вже цього літа дослідницька група АртПоля мріє здійснити перші експедиції – в українське село Осипенко, албанську Георгієвку, болгарські Лозуватку й Трояни, грецькі Сартану, Старий Крим, Гранітне.

Результатом може стати дуже цікавий аудіо-, фото- і відеоматеріал – навіть перших (минулорічних) записів з Лозуватки було достатньо, щоб отримати захоплені відгуки з Софії.

Дійсно, завдяки певній ізольованості тут, в Приазов’ї, збереглися архаїчні зразки мов, чому можуть позаздрити європейські вчені.

[L]А на День міста (цього року Бердянську 190 років) плануємо представити як унікальні місцеві колективи, так і всесвітньо відомі українські – попередньо вже домовлялися з ДахаБрахою – і європейські гурти.

"ВХІДнаСХІД" зараз розглядається серед інших в рамках Громадського проекту – платформи ідей для розвитку міста.

Цей механізм, що передбачає враховувати пропозиції до бюджету від місцевих мешканців, зародився у 1989-му в бразильському місті Порт-Алегрі й вже працює в Нью-Йорку, Парижі, Берліні, Кельні, Варшаві.

Бердянськ впроваджує проект вперше – загалом подано шістдесят дев’ять проектів, які сумарно коштують 14,5 млн гривень, і місто планує виділити на них близько 7 млн. Незабаром розпочнеться онлайн-голосування – жителі Бердянська самі визначатимуть проекти-переможці і зможуть потім спостерігати за їх впровадженням.

Мирослава Ганюшкіна, спеціально для УП.Культура

Текст опубліковано в рамках партнерського проекту Goethe-Institut Ukraine і УП.Культура