"Шпагат" для випускників медвишів, і як з нього підвестися

9686
21 лютого 2017

Анонсоване МОЗом пілотне ліцензійне тестування за оригінальними американськими тестами USMLE (US Medical Licensing Examination) під назвою STEP, викликало жвавий інтерес суспільства, а мені і моїм колегам дало надію на припинення примусового споживання (протягом останніх 15 років) неякісного вітчизняного аналогу – "КРОК", на підготовку до якого, замість навчання, витрачається багато часу та зусиль студентів і викладачів.

Імовірно, всі українські медичні виші вже провели пошуки в інтернеті, зібрали взірці американських тестів і озброїлися посібниками для підготовки.

Але є одне "але": попри те, що вперше в історії заступник міністра охорони здоров’я визнав наявність помилок в контенті всеукраїнського тестового іспиту "КРОК", жодного слова не було сказано про виправлення цих дефектів у відкритій базі, доступній для зазубрювання на сайті Центру тестування, і яка може бути використана в екзаменаційному буклеті 2017-го року!

Тобто, викладачі та студенти мають "сісти на шпагат": одночасно вчитися за американськими посібниками і продовжувати заучувати завідомо помилкові твердження, неіснуючі назви хвороб, методів діагностики та лікування.

Для оцінки масштабу цієї проблеми наводжу результати фахового аналізу ліцензійного іспиту "КРОК-2. Загальна лікарська підготовка" минулого 2016 року, в кількості 200 тестів, який був проведений мною, як професором-терапевтом, разом з  колегами – представниками інших спеціальностей, і надісланий до МОЗа заступнику міністра Олександру Лінчевському.

З 200 тестів некоректними виявились 35 тобто – 17,5%. Грубі помилки в завданнях та варіантах відповідей, анахронізми, так звані "дуалі" – коли можливі дві та більше вірних відповідей, а студенту лишається вгадувати, що мав на увазі автор тесту.

Частина з них відображає "організацію охорони здоров’я" часів СРСР. Уявити собі їхнє використання для "діагностики якості" підготовки випускника-медика в Західній Європі або США можна лише у кошмарі.

Наводжу декілька найбільш яскравих прикладів, починаючи з невідкладних станів.

Всі студенти України, щоб успішно скласти український випускний ліцензійний іспит, мусять запам’ятовувати:

– що потенційно смертельне ускладнення хвороб серця – набряк легень, треба лікувати інгаляцією парів спирту;

– рану гомілки довжиною 4 см після укусу невідомого собаки треба зашивати (ось одне з посилань про те, чому цього робити не варто);

– методом вибору для підтвердження діагнозу внутрішньочерепного субарахноїдального крововиливу є спинномозкова пункція – потенційно небезпечний інвазивний метод з обмеженою інформативністю. ("Золотим стандартом" діагностики насправді є комп’ютерна томографія, про що чудово знають наші студенти і що відображено в останньому українському протоколі);

– "виразковою хворобою шлунку" з "неодноразовими загостреннями" пацієнти хворіють "більше 15 років" (!?), а лікуються ін’єкціями атропіну, від яких сушить у роті, болить голова і виникає серцебиття (більше 20 років тому було доведено інфекційне походження більшості таких випадків та розроблена ефективна схема антибіотикотерапії).

А тепер – увага! Поспівчувайте медичній академічній спільноті, шановні читачі! Центр тестування вимірює якість підготовки майбутніх українських лікарів ще й за "вірними" відповідями на подібні тести ("вірна" відповідь – А):

 

Навіть зараз, серед затверджених МОЗ актуальних форм облікової документації, які пережили крах СРСР, такий документ, як "журнал профілактично оглянутих" відсутній! А на порозі – впровадження "e-health"

 

Певні люди мабуть загубилися в часі.

У сучасному світі не роблять "багатоетапне дуоденальне зондування", не вимірюють об’єм жовчного міхура за даними ультразвукового дослідження після такого-собі "жовчогінного сніданку", не ставлять таких діагнозів, як "крупозна пневмонія"!

Немає в міжнародних протоколах таких улюбленців українських лікарів і пацієнтів, як "гепатопротектори" (пам’ятаєте "завжди нову печінку" на ТБ?) за повної відсутності у них доказової бази.

Не застосовують також ще багато чого із арсеналу земського лікаря початку ХХ сторіччя, що міститься в українському ліцензованому іспиті для майбутніх лікарів як, наприклад визначення меж та розмірів відділів серця і легень шляхом оцінки висоти звуку при простукуванні пальцем грудної клітини.

Все це вже перейшло до курсу історії медицини.

Натомість, унікальний український "ліцензійний продукт" не містить жодного слова про коронарографію, стентування судин серця та відкриті кардіохірургічні операції, постановку електрокардіостимуляторів, трансплантацію кісткового мозку та нирок, і ще багато-багато чого, про що добре знають українські пацієнти, оскільки платять за це свої гроші.

Навіть про ключові позиції простої, дешевої, але обґрунтованої доказовою базою і надважливої для сімейного лікаря профілактики – жодного тесту.

Так чому наші студенти мають продовжувати готуватися до складання національного "ліцензійного продукту" родом із СРСР, заучуючи низку помилок і анахронізмів?

Чому замість опанування необхідними лікарю компетентностяими дорогоцінний час навчальних занять витрачається на це, адже інакше диплом лікаря не отримати?

Складається враження, що продовження "гальванізації трупу" ліцензійного іспиту задовольняє інтереси декількох "стейкхолдеров" – окрім суспільства, звісно.

МОЗ демонструє застосування в Україні нібито "справжнього американського ліцензійного іспиту", команда Центру тестування пишається собою перед іноземними освітянами, які не читали самі тести, а диплом отримують 98% українських випускників за спеціальністю "Загальна лікарська підготовка", в цілому ж, разом зі стоматологами та фармацевтами – 97,4%.

При цьому, співробітники Центру не соромляться відкрито вводити суспільство в оману, заявляючи про "близько 10%" осіб, що не складають випускні іспити (авжеж, заявлений відсів кожного 10-го випускника справляє враження високої вимогливості "ліцензування") хоча цю інформацію легко перевірити скориставшись аналітичними довідками, розміщеними на сайті Центру тестування.

Усвідомлюючи неможливість швидкого переходу на оригінальні ліцензійні тести, я надала МОЗу разом із нашою фаховою рецензією пропозиції провести повторну експертизу відкритих тестів, рекомендованих Центром тестування для підготовки студентів, і підвищити якість експертизи екзаменаційних тестів, які готуються для українських випускників на травень 2017 року.

За наказом МОЗ 1999 року, контроль за фаховою експертизою змісту тестових матеріалів ліцензійних іспитів та діяльністю Центру тестування є обов’язком спеціального органу МОЗ – "Комісії зі змісту освіти і стандартизованої оцінки якості підготовки спеціалістів – медиків та фармацевтів".

Але останній, з 2013 року, склад цієї комісії був затверджений з порушенням Положення: в нього не ввійшов жодний завідувач опорної кафедри, тобто, фаховий лікар і викладач, натомість – 9 "перших" і "просто" проректорів, тобто, представників адміністрацій залежних від Центру тестування університетів.

Крім того, заступником голови комісії став директор Центру тестування. Оскільки комісія має контролювати діяльність самого Центру тестування – це очевидний конфлікт інтересів.

Але, якщо в частині контенту ліцензійних іспитів наявна хоча б імітація контролю, про фінансові надходження та видатки Центру не можна сказати навіть цього – інформація лишається під грифом "цілком таємно". Отримати доступ до правди не допомогли ані звернення студентської ГО, ані депутатський запит Олега Мусія.

Випадковість? Я так не думаю.

Зрештою склад комісії можна змінити, підвищити якість тестових завдань, надати у відкритий доступ інформацію про використання бюджетних коштів на всеукраїнське ліцензування, при тому, що його контент та фахова експертиза для Центру тестування є безкоштовними.

Та найгірше те, що законсервоване з часів Богатирьової-Табачника керівництво Центру, не сприймає критику і не готове до підзвітності громадянському суспільству.

Натомість, до МОЗу пішов абсурдний лист в якому зазначено, що моя професійна критика "є кампанією з дискредитації …", "спробою внести хаос серед викладачів і студентів" і "зірвати національне тестування в 2017 році", "перевищенням службових повноважень" і навіть такою, що "ставить під загрозу роботу пані міністра У. Супрун". Одночасно цей текст розповсюдила низка інтернет-видань.

Насправді ж дискредитують тестове оцінювання, як один із найважливіших інструментів оцінки якості освіти на державному рівні, помилки в українських тестах, їхня архаїчність, а подекуди й нікчемність. Причетність до цього ганьбить і мене, як фахівця та викладача, і це відчуває багато моїх колег.

Ми не хочемо, щоб нашим обличчям перед студентством і світовою фаховою спільнотою був національний тестовий екзамен подібної якості.

"Моя активність" "ставить під загрозу" не роботу нового МОЗ, який вперше поставив за мету гармонізувати український іспит з найкращим міжнародним, а продовження узурпації влади у визначенні політики в медичній освіті і примусового безальтернативного продажу вишам ліцензійного продукту сумнівної якості за хитрим утаємниченим алгоритмом, який пережив свого ідеолога – Раїсу Богатирьову.

Суспільство і влада вводяться в оману, адже одних, навіть американських тестів, недостатньо для ліцензування лікаря.

Звичайно цього не знала міністр Богатирьова, яка користувалася інформацією лише від придворних "тестологів".

Але це чудово відомо міністру Супрун, яка сама складала обидва компоненти, як тестовий, так і оцінку клінічних компетенцій роботи з "умовними пацієнтами".

Значущість останнього компоненту усвідомлюють всі викладачі – лікарі, які під час існуючого практично-орієнтованого державного іспиту стикаються з невмінням частини випускників (після успішного складання тестів "КРОК-2") провести серцево-легеневу реанімацію, визначити групу крові і оцінити причини змін в простих аналізах.

Для вирішення цієї задачі в Україні, за аналогією з західною Європою та США, доцільно створити Раду медичних екзаменаторів з найавторитетніших фахівців, викладачів, представників професійних і студентських організацій, яка має гармонізувати з міжнародними стандартами програми і плани підготовки, контент та технології оцінювання.

При цьому, ліцензійний іспит має здійснюватися не лише за якісними завданнями, а в форматі "онлайн", не олівцем на папері, як нині. А також доповнюватися максимально наближеним до міжнародного, стандартизованим клінічним іспитом.

Черговий раз суспільство мусить усвідомити, що складні проблеми не мають простих рішень.

Катерина Амосова, ректор Національного Медичного Університету імені О.О. Богомольця, член Європейського товариства кардіологів

powered by lun.ua