Філологія чи логофілія?

612
11 травня 2017

На мовну тематику у нашій країні не висловився, мабуть, тільки німий.

Про двомовність, мовну політику, правильне мовне законодавство, суржик, правопис, пуризм, перехід на латинку написано стільки текстів і постів на фейсбуці, що несть їм числа.

Але де тут заритий собака (чи правильно пес?). Чому в нас стільки дискусій викликають, здавалось би, цілком тривіальні питання. Чому вони перетворилися на точку G (точніше точку М)?

Відповідь, як на мене, криється у концептуальному підході до мови як явища.

В ідеальних лабораторних умовах ідея мови – це абстрактна знакова система. Така ж сама, як і мова програмування С++, знаки дорожнього руху чи азбука Морзе. Тобто колективний утилітарний семантичний код, зрозумілий для визначеної групи користувачів.

То чому нема дискусій щодо того, чи доцільно позначати заборону руху білою цеглиною в червоному колі?

Чому ніхто не обурюється що в мові С++ багато бейсікізмів, чи що пора переводити азбуку морзе на короткі тире?

Зазначені приклади системно нічим не відрізняються від природних мов за свою структурою та інструментальним наповненням.

Кожен знак мови програмування чи системи дорожніх знаків, як і одиниця природної мови, відповідає універсальному десоссюрівському трикутнику (форма, значення, референт).

Простими словами кажучи, усі знакові системи працюють так само, як і наша мова. Чим природна мова відрізняється – так це культурологічним контекстом.

Ідея України мала (не)щастя зародитися в добу романтизму, тому мова закладена глибоко в фундаменті націєтворчого міфу. Без мови і калини нема України. Тому питання мови завжди на часі, особливо в турбулентні історичні періоди, як от зараз. Пильно і ненастанно полоти бур’ян нам заповідали, щоб чистішою від сльози вона була. Таке ставлення до знакової системи трохи нагадує фетишизм. Мова стає культом, перверсивним об’єктом фіксації.

Для означення подібного ставлення до мови гарно пасує одна варіація на тему слова "філологія".

Попереджаю, зараз я вдамся до фройдизму, чутливих застерігаю від буквального трактування того, що буде далі.

Якщо поміняти частки слова "філологія" місцями, то вийде "логофілія", щось на кшталт педофілії чи зоофілії, тільки тут об’єктом перверсивного жадання стає мова, логос. І саме таку поведінку можна спостерігати в українському довколамовному дискурсі.

Мова як фетиш з відповідним розбудованим культом.

Мова, яку слід постійно вдосконалювати, тобто втручатися в неї, дбати про те, щоб вона ні в якому разі не була подібна на свою сильнішу сусідку (вичищати усі елементи, що хоч трохи нагадують русизми, перейти на латинку, щоб остаточно змінити зовнішню графічну подібність), утвердити її міць (усіма правдами і неправдами), вибити усі її живі різновиди (діалекти, суржик), щоб створити сильний фетишистський моноліт, викликати комплекс неповноцінності у всіх носіїв, що відходять від суб’єктивного стандарту (об’єктивний стандарт мови неможливий за визначенням).

Хіба не так ставляться девіантні маніяки до своїх жертв?

Маніяк концентрує усю свою увагу на жертві, заставляє її слідувати за своїми суб’єктивним і єдиноправильними сценарієм, готовий заради цього горло перегризти.

Нічого не нагадує?

То напишіть на Facebook якийсь статус на мовну тематику і миттю з’являться коментарі, які гарно проілюструють цей профіль.

Логофілія, попри свою девіантність, відіграє важливу роль.

Саме завдяки логофілам вдалося відродити іврит, повернути чеську мову на вулиці Праги, але також через логофілів майже вибита окситанська у Франції.

Саме через російських імперських логофілів українська мова зараз у тому стані, в якому вона є.

Чи потрібна Україні і українській мові зокрема, логофілія?

Питання доволі складне. Це як палка з двома кінцями (тут попрошу фройдизму не вбачати).

З одного боку, завдяки мовному фетишизму вдалося багато чого зберегти у часи переслідування та утисків.

З іншого боку, в сучасному контексті у багатьох питаннях замість логофілії значно краще справляється таки філологія, тобто холодний (принаймні теоретично) науковий підхід. І саме філології у мовних питаннях України мені страшенно бракує.

Ось невеличка порівняльна таблиця найгарячіший дискусійних тем:

Порівняльна таблиця найгарячіший дискусійних тем з мовного питання

У філологічних відповідях на болючі питання я не претендую на єдиноправильність, бо тоді я був би логофілом, а не філологом.

Було б добре, якщо б усі учасники дискусії перейшли на цю сторону. We have cookies, тобто печиво/печенюшки/шьотемені/пляцки/пірожено. А в логофілів тільки один варіант.

Лесь Белей, мовознавець, спеціально для "УП.Життя"

powered by lun.ua