Чеський щоденник, або декілька миттєвих поглядів навмання: Оломоуц

Зовсім маленьке містечко на сході Чехії (кількість його мешканців вчетверо менша, ніж у Брні) з’явилося ще за часів Римської Імперії. Тоді воно називалося Юліомонтіум, очевидно, на честь Юлія Цезаря.

[L]Головний сенс цього міста, на мою думку, у взаємній боротьбі сучасності та давнини.

У Олександра Клюге є такий фільм "Наступ сьогодення на решту часу" (Der Angriff der Gegenwart auf die übrige Zeit), і от він просто ідеально характеризує сутність Оломоуця.

Вже на залізничному вокзалі ви побачите величезний мурал, виконаний у техніці сграфіто (процарапуванням) і у стилі соцреалізму: робітники та колгоспники взялися за руки і танцюють хоровод.

Підпис на ньому: "Квітне край, моя мила земля… etc"

Фрагмент муралу на залізничному вокзалі Оломоуца

Але на диво: роздивляючись цей мурал, не виникає жодної думки про декомунізацію. Бо, якщо придивитися уважно, в ньому немає жодного натяку на комунізм, соціалізм, чи взагалі хоча б на якусь політичну діяльність. В принципі такий самий мурал могли би намалювати і за часів Юлія Цезаря.

Наступний приклад боротьби часів: рідкісний геліоцентричний (тобто із сонцем у центрі) астрономічний годинник у самому центрі міста.

Звісно, коли його побудували у 1422 році, то ніякої моделі Сонячної системи там не було: її встановили замість астролябії лише у 1898 році.

Цього не могли зробити спочатку, адже пригадаємо, що філософа Джордано Бруно спалили на вогнищі у 1600 році, зокрема, і за те, що він наполягав на існуванні безлічі зіркових систем із планетами.

Взагалі годинник перебудовували кожну сотню років. Коли у травні 1945 року місто залишали нацисти, вони розстріляли годинник, і від нього лишилося тільки декілька шматків.

Нова комуністична влада скористалася цим для того, щоб під час реставрації прибрати з годинника фігури деяких апостолів, святих та монархів. Їх поміняли на пролетаріат та класово свідому інтелігенцію: тепер гравці у волейбол та автомеханіки йдуть парадом під класичні мелодії, написані тисячу років тому.

Геліоцентичний годинник в Оломоуці

Коли вперше бачиш зображення робітника у кепці із гайковим ключем біля середньовічного циферблату, то це схоже на якусь пародію. Здається, що він тут тимчасово, і скоро його знов поміняють на когось більш сучасного.

Якщо ви бачили екранізацію "Жарта" Мілана Кундери, то цей годинник є вже у перших кадрах. Він, немов би промовляє: комунізм може перемогти, років на тридцять-сорок, а потім всі ці волейболісти втечуть туди, звідки вони з’явилися.

А от хто прийде замість них?

Сьогодення так хоче перемогти минуле, що навіть маскується під нього. Я маю на увазі один з восьми фонтанів у центрі міста, який називається фонтан Аріона.

Один з восьми фонтанів у центрі міста, який називається фонтан Аріона

Він виглядає, немов барочний із XVII сторіччя (а таких поруч – шість штук), навіть мідь на фігурах має товстий шар зеленого окислу, який виглядає так, ніби наростав сторіччями. А, між іншим, побудований цей фонтан всього п’ятнадцять років тому.

Скульптор Іван Теймер давно переїхав жити до Франції, але, копіюючи барочні фонтани, він подумав про сучасних мешканців міста та туристів, яким дуже важливо сфотографуватися у тісному контакті з артефактами давнини. Для цього він поставив одну з черепах не у самому фонтані, а поруч: тепер на неї зручно сідати та селфитись.

Від самої черепахи відкривається вид на дивну скульптуру.

Від самої черепахи відкривається вид на дивну скульптуру

Насправді це так званий "моровий (або чумний) стовп" або ж Колона Святої Трійці. Такий стовп можна побачити у багатьох європейських містах, які колись постраждали від чуми.

Перші стовпи були простими колонами із статуями святого, який "припинив" епідемію чуми у місті.

Першу таку колону поставили у Римі у 1614 році. Але оломоуцька Колона будувалася зовсім в іншу епоху – з 1716 по 1754 роки (епідемія у Моравії тривала з 1713 по 1715 і забрала декілька десятків тисяч життів) – і це вже були часи бароко, стилю який вимагав максимальної деталізації та ускладнення ледве не до абсурду. Саме тому Колону прикрашають 18 скульптур та 14 барельєфів.

Колона настільки величезна, що у її основі зробили каплицю. Фактично оломоуцька Колона Святої Трійці є найбільшим моровим стовпом у світі.

Колона настільки величезна, що у її основі зробили каплицю. Фактично оломоуцька Колона Святої Трійці є найбільшим моровим стовпом у світі

Мурали, які прикрашають стіни міста, також виглядають, як спроба минулого вдертися у сучасність.

Короля Британії Едварда VII, який тримає в руці селфі-палку замість скіпетра, намалював португальський художник Mr. Dheo під час фестивалю стріт-арту у 2015 році.

Він зробив ескіз для своєї роботи "Selfi made king" з відомого портрета монарха митця Люка Філдеса.

Ескіз для муралу "Selfi made king" зроблений із відомого портрета монарха митця Люка Філдеса

Під час правління Едварда VII сформувалася ціла епоха, яку ми називаємо "едвардіанською". Під час неї виникли соціалізм, фемінізм, модернізм, Нобелівська премія, авіація, підводні човни, кіно та звукозапис (грамофон). В літературі царювали Шоу, Кіплінг та Вудхауз.

"Сьогодні кожен, хто має селфі-палку, може стати королем", – натякає своїм муралом португалець, – "Хоча б і його влада не виходила за межі власного акаунту в соцмережах".

Особисто мене вразило, що катедральний собор Святого Вацлава, закладений у 1107 році, має свою власну (і безкоштовну!) мережу wi-fi.

Король цей прожив всього 28 років, поки його не вбив молодший брат Болеслав. Часи тоді були темні, готичні: мати Вацлава наказала задушити його бабусю (свою свекруху) Людмилу Богемську власною вуаллю.

До речі, королем він стати так і не встиг – був всього лише герцогом. Але існує чотири його біографії, в яких Вацлав має, як би сьогодні сказали, "дуже позитивний імідж".

Наприклад, є легенда, що ворог Вацлава впав перед ним на коліна, коли побачив двох янголів за плечима герцога.

Перед смертю герцог намагався сховатися від убивць у церкві, але священик замкнув двері просто перед його носом. В результаті такої щедрої медійної підтримки Вацлава вже після смерті визнали королем, а на додаток ще й Святим охоронителем Чеської держави.

Собор святого Вацлава

Його люблять і в Англії, де про герцога навіть склали різдвяну колядку "Добрий король Вацлав". Отже, можна сказати, що Вацлав став помітним персонажем світової поп-культури.

Я би не здивувався, якщо б безкоштовний wi-fi біля собору роздавав саме він. Принаймні, він би саме так і зробив.

В Оломоуц нас, українських літераторів Мирослава Лаюка, Анну Малігон та Олега Шинкаренка (тобто, мене), запросив університет Палацького.

Зустріч організували керівниця відділення україністики на кафедрі славістики доктор Радана Мерзова, а також доктор Ульяна Холодова. Саме це відділення заснував у двохтисячному році волинський чех професор Йосеф Андерш.

Про вподобання студентів кажуть такі цифри: 256 русистів, 81 полоніст та 21 україніст (5,8% від загальної кількості).

Ми маємо бути дуже вдячними оломоуцьким прихильникам української мови, що вони вже другий рік поспіль запрошують до себе письменників з нашої країни і влаштовують їм такий теплий прийом: цікавість до нас була дуже велика. Здається, на зустріч прийшли всі студенти, викладачі та аспіранти.

Відділення україністики в Палацькому університеті Оломоуця

Тепер наші книжки (романи Мирослава Лаюка "Баборня", Анни Малігон "Навчи її робити це" та "Кагарлик", і "Перші українські роботи" Олега Шинкаренка) поставлять поруч із романами Сашка Ушкалова "Жесть", "БЖД" і "Біографією випадкового чуда" Тані Малярчук, перекладами із Оксани Забужко та теоретичними працями Тамари Гундорової.

На вокзалі наш автобус зустріла аспірантка кафедри богемістики та славістики львів’янка Яна Чура. Вона допомогла нам поселилися у студентському кампусі біля міського крематорію.

На рецепції я несподівано дізнався, як міська влада Оломоуця вирішує проблему сміття. Спеціальне оголошення сповіщало іноземних студентів, що кожен мешканець міста, навіть якщо він мешкає тут тимчасово і менше року, має щорічно виплатити 660 крон (біля 700 гривень) до міського бюджету на прибирання та утилізацію відходів. Львівському голові Андрію Садовому явно є чому тут повчитися.

Студентський гуртожиток в Оломоуці

Самі гуртожитки у кампусі нагадують типові європейські хостели, і населені вони також відповідно: в Оломоуці дуже багато іноземних студентів, адже навчання безкоштовне, якісне, а місцеві мешканці не влаштовують погромів із метою самоствердження, як це досі, на жаль, трапляється у Києві.

Але й там у маленькому Оломоуці ситуація напружена, адже місто приймає біженців зі Сходу. Два роки тому організація "Не хочемо ісламу в Чеській республіці", яка регулярно репостить на своїй сторінці у Facebook кошмарні сюжети з відрубаними головами невірних, поставила в центрі міста (неподалік від морового стовпа) маленький стенд для збору підписів щодо припинення міграції.

На стенді було зображення перекресленої мечеті. Цей знак так розлютив пару десятків студентів медичного факультету з арабських країн, що вони накинулися на стенд і розтрощили його.

Свідки кажуть, що під час цього вони кричали: "Через 15 років ви будете нашими рабами!" Що це було? Анти-хрестовий похід з минулого у майбутнє, як помста лицарям Темних Віків? Чи знімали сарацини, тобто, студенти акцію помсти на свої смартфони?

Стенд організації "Не хочемо ісламу в Чеській республіці"

Оломоуц – це сучасне місто, в якому останні тисячу років проминули зовсім непомітно.

Особливо нічого й не змінилося: просто скіпетр поміняли на селфі-палку, а пензлик і темперу з яєчних жовтків – на аерозольну фарбу з балончика.

Олег Шинкаренко, журналіст, письменник