Що можна змінити у школах вже тепер: думки освітян
У липні поточного року очікується ухвалення закону "Про освіту", який уможливить реалізацію концепції "Нової Українського Школи" (НУШ), представленої Міністерством освіти і науки.
З наступного навчального року (2018-2019 роки) у перший клас підуть ті, хто вже навчатимуться по-новому.
Реформа система шкільної освіти в Україні – це не лише про ухвалення нового закону і запровадження концепції. Передусім йдеться про психологічну готовність педагогів працювати і у новому нормативному полі, і у новому полі суспільних очікувань.
Вчителю надається більше свободи, але й очікується більше відповідальності та самостійності.
 |
| Вчителю надається більше свободи, але й очікується більше відповідальності та самостійності. Фото justaa/Depositphotos |
НУШ виходить з того, що у центрі навчального процесу – дитина, а не методика.
Стосунки будуються на партнерстві між учителем, учнем, батьками, а також – співпраці педагогів між собою.
Це потребує не лише "підвищення кваліфікації", але й "перепрошивки" особистості вчителя. А значить потрібні умови для того, щоби педагог міг стати кращою версією себе. Це передбачає комплексний або ж – інтегральний підхід.
Саме про це масштабна програма "Інтегральне лідерство в освіті", ініційована консорціумом організацією "Вільна хата", Міжнародний інститут інтегрального розвитку "Empatia.pro" та підтримана Посольством Литви в Україні та програмою розвитку і співробітництва, Шведським інститутом.
Відкрив програму тренінг "Емпатія як основа педагогіки партнерства. Навички XXI століття. Емоційний інтелект, усвідомлене вчителювання та інновації в освіті".
Одним із його завдань була спроба сформулювати основні виклики, з якими стикаються педагоги і директори шкіл запроваджуючи зміни на своєму рівні.
Учасниками події були педагоги і управлінці у сфери освіти з низки міст як Сходу, так і Заходу України. Їх склад можна розглядати як доволі репрезентативну фокус-групу, що дозволяє визначити виклики, які постають перед агентами змін в освіті на теперішньому етапі.
Зокрема, учасники тренінгу озвучили таке:
- 1. Багато зусиль поглинає громіздка система управління в освіті, Педагоги перевантажені звітністю.
- 2. Професійне вигорання (відбувається не лише в загальноосвітніх, але й альтернативних школах).
- 3. Підручники зорієнтовані на знання, а не на компетентності.
- 4. Вчитель скерований у навчальному процесі на підготовку ЗНО, натомість бракує сил, щоби розкрити особистість учня.
- 5. Мислення вчителя націлене на особистісний успіх, а не на командну роботу (у спілкуванні виявилося, що так однозначно як було озвучено, колектив неоднорідний і в ньому є протистояння угруповань).
- 6. Рейтинги шкіл перешкоджають партнерству.
- 7. Якщо сам педагог не володіє навичками і не розділяє цінності, він їх не передасть учням.
Ці проблеми є доволі передбачуваними.
До того ж у подальшій роботі виявилося, що більшість із них є симптомами та їх не варто випускати з поля зору, адже вони формують "точку входу" до свідомості учасників освітнього процесу.
Але тренінг все ж був про те як бути частиною рішення, а не проблеми.
Тож наступного дня у проміжках між вправами з mindfulness та кейсами з Apple International School від Пранджали Дас та навичками емпатії від Еви Рамбали учасники працювали над позитивною програмою.
Склад учасників дав змогу об’єднатися у чотири групи:
А. Управлінці і експерти
В. Директори шкіл
С. Вчителі-предметники
D. Викладачі молодших класів
ОСЬ ЩО, НА ДУМКУ КОЖНОЇ ГРУПИ, МОЖНА ЗРОБИТИ ВЖЕ ТЕПЕР НА РІЗНИХ ДІЛЯНКАХ ОСВІТНЬОГО ПОЛЯ:
1. Сформувати в Україні власну модель освіти за формулою: "від цінностей до соціальних норм, від норм – до практик".
2. Формування у школі і навколо неї атмосфери емоційної безпеки через нові моделі відносин і ставлення.
3. Орієнтація на побудову індивідуальних траєкторій навчання як для вчителів, так і для учнів.
4. Введення у навчальний процес практик оцінки через формування портфоліо учня і наповнення його виконаними проектами.
1. Групи за рівнем здібностей для індивідуалізованого навчання (цей пункт викликає певні застереження, але він важливий як орієнтир на диференціацію).
2. Застосування підходу: проблема – пошук – проблема (але вже на новому рівні розуміння і складності).
3. Освоєння вчителем ролей коуча і тьютора.
4. Дозованість домашніх завдань (модульність навчання).
5. Функціональне розмежування ролей класного керівника, викладача предметника, "тіньового" вчителя.
6. Відповідальність учня через збільшення діапазону його свободи і можливості робити вибір.
1. Вправи для знаття психологічної напруги як для педагогічного колективу, так і для учнів.
2. 3міна навчального простору в бік його олюднення, і креативного використання.
3. Поширення практики робота в групах – включно з проектними групами педагог плюс учні.
4. Формування команди лідерів перетворень.
5. Партнерство з батьками за формулою: "вчитель за школу – школа за вчителя".
1. Уроки мають включати ігрові оздоровчі моменти. Як мінімум: руханку, дихальні вправи, практики уважності.
2. Командна робота: вчителі плюс адміністрація у том, що стосується забезпечення навчального процесу; вчителі плюс батьки, плюс діти у підтримці допитливості і відкритості до знань у позаурочний час.
3. Орієнтація на гармонійний розвиток дитини (замість гонитви за "результатом").
4. Розвиток комунікативних навичок школярів: вміння спілкуватися, обстоювати власну думку, працювати в командах, сприймати думку інших, брати на себе відповідальність.
Звісно, це ще далеко не системне рішення. І тим більше – не чарівний ключик. Але, що цінно у подібних навчальних форматах для педагогів і наведених висновках – вони є симбіозом практики і натхнення від нового досвіду.
Такий підхід дає змогу намацати реалістичну точку входу для змін у доволі невизначеному середовищі. Адже пропонуються кроки, які легко зробити вже сьогодні, з доступними вже тепер ресурсами і можливостями.
Микола Скиба, експерт з питань освіти Українського інституту майбутнього