"Поливати й підстригати", або Нові виклики для України на Франкфуртському книжковому ярмарку

"Поливати й підстригати, поливати й підстригати – і так двісті років".

Такий головний висновок за підсумками цьогорічного Франкфуртського книжкового ярмарку.

Почесним гостем стала Франція, і її спеціальний павільйон разюче відрізнявся від помпезної Індонезії у 2015, і від суперкреативних Нідерландів – 2016.

Простота й елегантність – планшети й плазми з відео та графікою, позірно скромні дерев’яні стелажі із книжками, сцена для публічних читань, вино, еклери і макаруни для відвідувачів. Нічого зайвого.

І за цим – тривала тяглість культурної традиції, завдяки якій необов’язково створювати грандіозні інсталяції та скуповувати рекламу на території виставкового комплексу.

Для того, щоб репрезентувати Францію, достатньо кількох штрихів, а все інше вже є у свідомості тих, хто завітав сюди в гості.

Паралель з Україною і її Національним стендом слабка, але доречна.

Іноземні партнери захоплюються здатністю до кризового менеджменту мало не як рисою українського національного характеру.

Ми можемо реалізувати складний проект за кілька місяців із максимальним використанням людського ресурсу – і цьогорічний проект участі України у Франкфуртському ярмарку, коли Мистецький арсенал став "механічною рукою" кількох інституцій, відповідальних за результат, зокрема Міністерства культури, і забезпечив фактичну реалізацію багатьох компонентів стенду та програми, є цьому щонайкращим підтвердженням.

Це аж ніяк не закид: міністерства мають визначати стратегію та держполітику, але жодним чином не займатися логістикою і мікроменеджментом; і ми вдячні за те, що нам довірили цю роботу і за особистий колосальний досвід, який все ще осмислюємо.

Тільки от в усьому світі підготовка участі у міжнародних заходах не є предметом кризового менеджменту.

Ярмарки, фестивалі, бієнале – щорічні. І думати про представлення країни там цілком можна заздалегідь. Від цього проекти є лише кращими, відшліфованішими, глибшими.

Треба "поливати й підстригати" і не покладатися на власну впевненість, що ми ж можемо усе зорганізувати за короткий час.

Звісно ж, можемо. Але в умовах, коли кількість професійних відвідувачів зменшується, а ті, хто таки їде на найбільшу у світі книжкову подію замість укладати угоди в режимі онлайн, ставляться до свого часу виважено. Заздалегідь формують графіки зустрічей і участі в подіях; планують, які павільйони та стенди варто неодмінно відвідати.

Зустрічі з фаховими дизайнерами у секції ARTS+, закриті вечірки та події спеціальних кураторських програм мають більше шансів на успіх.

Окрім подій на локальній сцені Національного стенду, варто також лобіювати запрошення українських учасників та включення специфічних тем у кураторську програму, і така співпраця потребує навіть не одного року. Це теж вимагає системності.

Дедалі більше українців, що проживають у Німеччині, розглядають Національний стенд як привід зробити щось для батьківщини (волонтерська допомога тут необхідна завжди) і як нагоду відвідати літературні події, а також – придбати у Франкфурті українську книжку.

Значна заслуга у такому гуртуванні належить і Генеральному консульству України у Франкфурті, яке активно співпрацює у проекті підготовки Національного стенду як представник на місці.

І жвавий запит на зустрічі із письменниками та сучасні україномовні видання теж є приводом для роздумів та дій – не лише для державних інституцій.

Популяризація читання не має обмежуватися територією України (а зараз якраз розпочався Рік української мови в Німеччині!)

Національний стенд України є іміджевим проектом не лише для держави. Інформаційні матеріали, які тут розповсюджуються, містять інформацію та контакти авторів, видавців, ілюстраторів, статистику книжкового ринку.

Видавцеві легше працювати на міжнародному рівні і домовлятися з партнерами, якщо його державу розглядають як сильного чи бодай перспективного гравця.

(Хто з видавців не має досвіду пояснення іноземцям, що кількатисячний наклад у країні з сорокамільйонним населенням – це не контрафакт, це "просто в нас країна така"?).

Автор, який виступає на одній із сцен ярмарку, а інформація про нього розміщена у каталогах та прес-релізах, має більше шансів бути поміченим.

Літагент… в Україні мало літагентів, але варто звернути увагу на те, що секція літагентів набуває популярності (між іншим, так само, як тематична секція графічних романів та коміксів), і з чим теж можна працювати: домовлятися із закордонним агентом про представництво інтересів або ж самому ставати агентом, в умовах незаповненої ніші це легше.

Наші видавництва все ще вчаться працювати із закордонними партнерами, і сам Франкфуртський ярмарок цьому сприяє: двічі поспіль в Україні проводили Літню школу для видавців – у співпраці з Гете інститутом і з Мистецьким арсеналом, де говорилося про новітні тенденції у книгорозповсюдженні, про користь участі у міжнародних ярмарках, і про те, як відбувається купівля-продаж ліцензій та укладання угод.

Для того, щоб отримати "зарах" від світової книжкової спільноти та вітчизняної громадськості, достатньо, здається, уже просто змонтувати специфічну стендову конструкцію і повторити сучасний дизайн (давні фотки з малим пластиковим стендом, соняхами та віночками наступного року, сподіваюся, нарешті спишуть в архів), а також організувати кілька дискусій та літературних читань.

Крім згаданого уже іміджу держави, реалізованого шляхом візуального представлення, є ще й необхідність посилення міжнародної співпраці і підтримки фахівців книжкової сфери – шляхом надання майданчика, що уже робиться, а також шляхом створення додаткових можливостей для знайомств, домовленостей, ідей.

Зараз більшість учасників професійного середовища сприймають представлення у програмі чи експозиції стенду як визнання одним з кращих всередині країни.

Треба навчитися сприймати відрядження у Франкфурт ще й як шанс.

Готуючи цьогорічну програму заходів Національного стенду, кураторська група намагалася збалансувати ці дві вимоги, і таким чином, Україну репрезентували Оксана Забужко, Ярослав Грицак, Андрій Курков – і також Остап Сливинський, Катерина Калитко, Наталя Сняданко та Катерина Бабкіна.

Але це також міг би бути шанс для менеджерів культури, кураторів, для відповідальних за те, якою має бути наша країна в очах світу і всередині себе.

"Поливати й підстригати" звучить дещо занудно. У нас вже є що плекати, але це страшенно захопливо, що маємо ще стільки завдань і роботи попереду.

"Літературний комітет" Мистецького арсеналу, як нас жартома називають, справді вже багато навчився за три роки різного долучення у проекті й мріє про нові виклики.

Наступного року представлення України у Франкфурті забезпечуватиме Інститут книги (нарешті маємо нішеву інституцію для таких речей) – і ми передаємо естафету й з радістю поділимося досвідом, набутим та успадкованим.

Побачимося!

Оксана Щур, куратор Літературної лабораторії Мистецького арсеналу; куратор програми Національного стенду України на Франкфуртському ярмарку – 2018, спеціально для УП.Життя