Як зберегти родину, коли твоя дитина важко хвора

4519
19 грудня 2017

"А ти вже не моя мама?" – таке питання молодшого сина почула мати хворої на рак дівчинки.

В той час жінка часто їздила до Києва, а хлопчик лишався вдома з родичами.

Мама була збентежена та прийшла порадитися, як на це відреагувати. Мене ж вразила сміливість та щирість хлопчика.

Вирішенням стало те, що він почав відвідувати сестричку у лікарні, часто телефонувати мамі, зрештою вони зуміли зберегти свою сім’ю.

Вже понад 10 років я працюю у Національному інституті раку.

За цей час мені доводилося сотні разів чути такі історії та бачити, як важкий діагноз розділяв життя родини на "до" і "після".

Із самого початку родина розділяється на два табори.

Із самого початку захворювання дитини родина розділяється на два табори.
Фото RadaRani/Depositphotos

Під час діагностики батьки зазвичай знаходяться біля дитини, супроводжують її на обстеження тощо.

За братиками та сестричками доглядають бабусі та дідусі, близькі родичі.

Далі, частіше за все, мама залишається з дитиною у стаціонарі. Цей період може затягнутися до півтора року.

З часом члени такої сім‘ї починають вести паралельне життя: різний розпорядок дня, різні повсякденні справи, турботи та хвилювання, різне навантаження.

Аби уникнути цього відмежування, треба якомога частіше спілкуватися телефоном чи скайпом, частіше приїздити у гості, цікавитися та допомагати зі звичайними побутовими моментами.

Проте для родинних візитів не завжди є можливість, часом бракує коштів, щоб винайняти житло у чужому місті.

У Національному інституті раку в таких випадках на допомогу приходить центр "Дача". Хворі діти живуть тут разом із батьками, до них у гості приїздять родичі, вони підтримують одне одного та відчувають себе єдиним цілим.

Такі, здавалося б, звичайні справи як спільне прибирання в кімнаті, похід у магазин, приготування їжі, сімейний обід, купання дитини, спільне дозвілля якнайкраще згуртовують сім’ю.

У такі моменти потрібно просто бути разом, тримати за руку, дивитися в очі, причесати волосся, разом посміятися та разом поплакати.

У випадку, коли близька людина постійно атакує питаннями "Від чого ти там втомилася? Що тут складного?!", варто помінятися ролями. Щоб, наприклад, тато пожив у лікарні, а мама поїхала додому.

Зранку допомогти дитині з туалетом, погодувати, відвести здати аналізи, пройти обстеження тощо – все це дозволить відчути важливість багатьох справ, які спершу можуть видаватися несуттєвими.

Батьки не повинні займати жертовну позицію – "Все заради дитини". У фонді ми порівнюємо цю ситуацію з інструктажем у літаку: "Спершу кисневу маску надягає дорослий, а потім вже допомагає дитині".

У нас же батьки часто доводять себе до інсульту. Але з ким тоді залишиться їхня дитина? Саме це завжди варто тримати в голові. Тому, будь ласка, дбайте про себе.

Їсти, спати, відпочивати, гуляти на свіжому повітрі – про ці речі завжди варто пам’ятати. У відділення часто приїжджають дівчата-волонтери, вони роблять манікюр, стрижуть та фарбують волосся мамам. Не варто відмовлятися і від такої допомоги.

Важка хвороба дитини – неабияке випробування для родини. Часто від такого навантаження сім’ї розпадаються, а розлучення стає ще однією травмою для всіх.

Але діагноз не означає, що все закінчилося. Треба разом заново вчитися жити, працювати та відпочивати за нових умов.

Багаторічний досвід центру "Дача" доводить, що це можливо. За 8 років понад 1000 онкохворих дітей жили тут разом із батьками та братиками-сестричками і сміливо боролися зі своєю хворобою.

Будь ласка, підтримайте проект "Дача" за посиланням zaporuka.org.ua та поділіться цією публікацією у соціальних мережах.

Наталія Заболотна, психолог благодійного фонду "Запорука" у Національному інституті раку та Клініці нейрохірургії дитячого віку, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua