Як у США будують громадянське суспільство на безоплатній праці

5 років тому мені випала нагода рік навчатися та жити у Сполучених Штатах.

Крім стандартного набору вражень від першої поїздки закордон, запам’ятався мій волонтерський досвід.

У США для громадян, які колись самі створили державу, волонтерство – це буденна справа.

Для когось – спосіб самореалізуватися, провести вихідний, а для декого – можливість відчути себе справжнім американцем.

Волонтерство саме "приходить" у школи, університети та на роботи із пересувними пунктами зі збору донорської крові або фандрейзингом для собачих притулків.

Безоплатна праця дійсно стала однією з основних цінностей Сполучених Штатів. А також важливим державотвочим чинником.

У США для громадян, які колись самі створили державу, волонтерство – це буденна справа. Фото mangostock/Depositphotos

Американське суспільство базується на принципах обмеження впливу державної влади на життя громадян, самоорганізації та індивідуалізмі. І називає себе громадянським.

Загально прийнята функція держави – лише примножувати блага населення.

З уроків історії у тамтешній школі я довідалася, що американці позиціонують себе як нація, що цінує намагання самостійно вирішити проблему.

У дітей змалечку виховують почуття особистої відповідальності. Допомога іншому – її звична частина.

Згідно зі статистикою Корпорації державної та муніципальної служби, кожного року майже 63 мільйони американців волонтерять у складі численний громадських організацій хоча б один раз на рік.

Варто зазначити, що волонтерство – це зазвичай безкоштовна праця задля добробуту інших, за власним бажанням.

Найбільше люди збирають та роздають тим, хто потребує, їжу, гроші та одяг.

Проте також поширені менторство, репетиторство, медична допомога та організація дозвілля на волонтерських засадах.

У Сполучених Штатах я жила у невеличкому місті на півдні Індіани з населенням майже півтори тисячі осіб. І там я не зустріла жодної людини, яка хоча б раз у житті не волонтерила.

Умовою моєї участі у програмі обміну було виконання мінімум 45 годин волонтерської роботи.

Це було зробити неважко.

Навіть у нашій невеличкій, за американськими стандартами, школі декілька разів на рік збирали їжу для малозабезпечених сімей, а також регулярно приїжджали донорські пункти прийому крові.

Із учнями з класів французької та іспанської мови ми влаштовували кафе національної кухні. Виручені кошти надсилали на банківські рахунки благодійних фандрейзингових сайтів.

Американці відстежують цінність волонтерської культури ще з часів перших поселенців – пілігримів.

В американській школі вчать, що пілігрими задля процвітання своїх поселень у вільний час будували церкви та муніципальні споруди, допомагали один одному наводити лад у подвір’ях.

Труднощі спонукали людей до кооперації заради спільної користі.

Такий спосіб взаємодії згодом переріс у традицію. Наприклад, досить відомою є історія про волонтерські пожежні бригади, які з’явилися у 17 столітті в Бостоні та Новому Амстердамі (пізніше Нью-Йорку). До наших днів значна кількість членів пожежних бригад у невеликих містах працюють на волонтерських засадах. Це звична справа.

Я волонтерила у Сполучених Штатах по-різному.

Спершу допомагала збирати продуктові кошики для малозабезпечених сімей. У місцевій церкві у підвалі була комора, куди кожен охочий міг приносити будь-які пожертви. Хтось жертвував їжу, хтось гроші, дитячий одяг чи засоби гігієни. А ми їх сортували, складали по кошиках.

Також я спілкувалися з людьми, намагалися розрадити і допомогти вирішити глобальніші проблеми, ніж матеріальна скрута.

У коморі було все: фрукти, овочі, хліб, крупи, масло, м’ясні та молочні продукти, засоби гігієни для жінок та дітей.

Інколи пожертви були неймовірно великі. Одного разу нам довелося сортувати сотні кілограмів рибних паличок. Їх привіз чоловік, який керував фабрикою виготовлення продуктів із риби. Ніякої реклами свого бізнесу взамін він не просив.

Мені здається, що у волонтерських осередках знаходити нових друзів дуже легко. Усі відкриті один до одного за замовчуванням.

Якось бабуся-волонтерка розказувала мені про часи Великої депресії, коли вони з сестрою не мали що взути і харчувалися пісними супами. Саме тоді вона збагнула, що хоче зробити так, аби усі були одягнуті та нагодовані. Тому кожен вечір вівторка вона сортувала продукти у кошики в нашій коморі.

Досвід, який я здобула на волонтерському будівництві від організації "Habitat for humanity", вразив мене найбільше.

Робота там була набагато важча і часу займала більше. Завданням організації було забезпечити житлом людей, які не можуть придбати чи орендувати його за власні кошти.

Уявіть собі, що кожного суботнього ранку, купа незнайомих людей їде декілька годин з усіх куточків штату для того, щоб цілий день на морозі будувати чужий дім.

[L]В одну з таких субот я побачила бабусю, яка дуже хвацько забивала цвяхи. Я зробила їй комплімент і ми розговорилися. Я запитала її про мотивацію і вона сказала: "Я маю власний дім і хочу, щоб його мали інші люди", – так просто.

У мене дух перехоплювало від відвідин будівництва. Я із захопленням спостерігала, як поступово виростають стіни, з’являються вікна, встановлюють дах та сходи.

До речі, усі матеріали жертвують соціально відповідальні бізнеси, яких у Сполучених Штатах велика кількість.

Волонтерство – це лакмусовий папірець демократичного громадянського суспільства.

Індикатор того, що люди визначають власне співіснування як систему, де одна його ланка залежить від іншої, де від матеріального статусу одного, залежить стан усього суспільства.

Здатність не лише до одиночних проявів милосердя, а до добровільної та постійної віддачі власних ресурсів.

Жити у такий спосіб дає змогу змінити сприйняття себе у соціумі.

Сповнює її бажання змінювати життя довкола себе не де-юре, а де-факто.

Робить громадянина джерелом влади у суспільстві.

Постійне волонтерство – це традиція. Можливо, щоб така практика стала постійною, наприклад, в Україні, мусить виробитися звичка гуртуватися не лише проти спільного ворога, а й заради спільного блага.

Ангеліна Ломакіна, журналістка, спеціально для УП.Життя