Смерть пацієнта. Як цьому запобігти

Коли людина помирає внаслідок хвороби – це завжди трагедія.

І згорьовані близькі часом хочуть знайти і покарати винного у цьому.

Долю, нещасний випадок або "вищі сили" в тюрму не посадиш, от і знаходять винного поближче – лікаря.

Але чи завжди винен саме він?

Родичі померлого пацієнта мають право звернутися зі скаргою на лікаря до керівництва медичного закладу, обласних департаментів охорони здоров’я чи безпосередньо до МОЗ.

Коли людина помирає внаслідок хвороби – це завжди трагедія, але чи завжди винен лікар? Фото alliesinteract/Depositphotos

Загибель пацієнта розслідує клініко-експертна комісія.

Всі обставини смерті пацієнта можна поділити на чотири групи.

Перша – це винятково тяжка хвороба, часто незвична, із нетиповими проявами. Такі недуги є викликом для медицини – іноді для української, а іноді й для світової. Буває так, що хвороба виявляється сильнішою за лікарів.

Друга – недоліки системи охорони здоров’я, на жаль, не завжди система надання допомоги спроможна справитися із захворюванням. У бідній країні, з ненавченими лікарями вона не впорається там, де більш розвинена б допомогла.

Скажімо, у Сполучених Штатах такого пацієнта врятували б, а в країні третього світу – ні. Це системна проблема.

Третя – проблеми, пов’язані з пацієнтом. Не завжди пацієнт звертається вчасно, не завжди каже правду, батьки іноді не опікуються своїми дітьми, або й навмисно завдали шкоди. Таке трапляється, на жаль.

І нарешті, четверта – це "помилка пілота", лікарська провина.

Власне, тепер ми говоримо не про те, що лікар не справився із важкою хворобою, старався, робив усе можливе, але хвороба виявилася сильнішою.

Зараз ідеться про випадки, коли лікар або не був навчений, або байдуже поставився, або був нетверезий і з власної провини припустився помилки.

Проте існує ще одна проблема, яку не можна оминути. Клініко-експертна комісія працює лише з тими даними, які їй надіслали. А дані, які надходять в МОЗ, можуть бути неправдивими. Документи можуть бути змінені, а історія хвороби – не відображати реальний стан справ.

У своєму розслідуванні експертна комісія ставить питання – чи відповідало лікування протоколам. Дуже часто відповідь позитивна.

Але! Чи є затверджені в лікарні протоколи правильними і сучасними, чи відповідають вони світовій практиці лікування чи діагностики?

На жаль, зазвичай це не так. Саме тому МОЗ дозволяє і закликає лікарів керуватися міжнародними клінічними протоколами.

Якщо лікування усіх захворювань в усіх без виключення медичних закладах України буде проводитися відповідно до сучасних клінічно доведених покрокових інструкцій – вдасться уникнути дуже багатьох трагічних помилок.

Теперішні клініко-експертні комісії не намагаються виявити причини трагедії та запропонувати шляхи їх усунення. Вони шукають винних. Сталася трагедія – хтось має бути покараний. Начебто, логічно. Але стільки років ми маємо цю систему, а кількість трагедій не зменшується.

Світ відмовляється від таких експертних комісій.

[L]МОЗ вже цього року переходить на модель, запропоновану Всесвітньою організацією охорони здоров’я, для початку, у випадках, коли йдеться про материнську смертність.

Відповідно до нової моделі, комісія з’ясовуватиме справжню причину, а не ту, яка видається за справжню.

Для цього існує механізм конфіденційного дослідження. Лікарі, які припустилися помилки, не знають членів комісії, а члени комісії – лікарів.

Досліджується кожен випадок заради виявлення медичних та немедичних чинників, що призвели до смерті жінки під час вагітності, пологів чи після них.

Кінцеве завдання розслідування – знизити материнську захворюваність та смертність, поліпшити надання медичних послуг вагітним та породіллям, усунити системні порушення, що призводять до смерті жінок.

На підставі висновків такої комісії можна в подальшому впливати на ситуацію, зробити так, щоб подібні випадки більше не траплялися.

За ініціативи МОЗ вже зовсім скоро такий підхід застосовуватиметься до усіх трагічних випадків.

Зусилля експертів мають спрямовуватися не на покарання лікарів, які надавали допомогу, а на оцінку якості управління медичним процесом, на виявлення відхилень у ході надання медичної допомоги та аналіз причин їх виникнення.

На жаль, досить часто трагедія стається через незлагодженість у роботі різних медичних служб, або банальну відсутності медикаментів чи необхідного обладнання у медзакладі, або застосування неправильних протоколів лікування.

Усе це можна виправити завдяки адміністративному втручанню; це нормальний процес управління і контролю за наданням медичних послуг, спрямований на підвищення ефективності роботи усієї системи охорони здоров’я.

Проте, найчастіше, коли стається трагічний випадок, претензія рідних – до конкретної особи – до лікаря. І навіть не до його професійних якостей, а до людського ставлення.

Коли робив все можливе і не зміг – це одна справа. А коли був байдужий – зовсім інша.

Для такого лікаря медицина – "не його"; він не повинен продовжувати лікарську практику.

Проте ані МОЗ, ані будь-хто інший не в змозі виявити усіх тих, хто не хоче рятувати пацієнтів.

Лише завдяки реформі медичної освіти у майбутньому вдасться звести до мінімуму кількість байдужих та малограмотних лікарів.

Встановлюючи вимоги до вступу на медичні спеціальності (ЗНО 150) – до речі, у більшості країн до медуніверситетів можна потрапити лише з винятково високими результатами іспитів, – ми прагнемо відібрати вмотивованих абітурієнтів, які хочуть допомагати та прагнуть вчитися і професійно вдосконалюватися все життя.

Бо якщо лікарю байдуже до свого пацієнта, жодні розслідування експертних комісій не зможуть цьому зарадити, жодні реформи не здатні це подолати.

Отже, запобігти загибелі пацієнта можна лише завдяки комплексному підходу: впровадженню доведених прогресивних протоколів лікування, підготовки нової команди мотивованих та освічених лікарів, переходу на новий механізм виявлення відхилень у наданні медичної допомоги з подальшим аналізом і усуненням причин їх виникнення.

Саме над цим і працює наша команда міністерства.

Олександр Лінчевський, заступник міністра охорони здоров'я, торакальний хірург, відповідальний хірург відділення політравми КМКЛ №17